Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - 3. Кобо Абе - письменник післявоєнного покоління, творець роману-параболи: "Жінка в пісках", "Людина-коробка"

Кобо Абе - один із найталановитіших письменників Японії XX століття. Його творчість відзначалося філософським поглядом на сучасні проблеми, умінням вирізняти найголовніше, найсуттєвіше, проникати в саму сутність речей. У творах Кобо Абе знайшли відбиток не тільки проблеми японців, а й всієї земної цивілізації другої половини XX століття.

Кобо Абе (справжнє ім'я Кіміфуса, в китайській транскрипції - Кобо) народився 7 березня 1924 року. Дитинство та юність провів у Маньчжурії, де його батько працював на медичному факультеті Мукденського університету. У 1943 році у розпал Другої світової війни за вимогою батька Кобо поїхав у Токіо, де вступив на медичний факультет Токійського Імператорського університету. Але вже через рік повернувся в Мукден, де став свідком поразки Японії. У 1946 році Абе знову_ поїхав у Токіо, щоб продовжити освіту. Там, ще будучи студентом, одружився. Його дружиною стала художниця, дизайнер за професією, пізніше буде ілюструвати книги письменника.

Ще під час навчання в університеті Абе почав сумніватися у правильності вибору професії, і грошей на навчання не вистачало. Але університетський диплом він отримав. Кобо не працював лікарем жодного дня, бо всі свої сили віддавав літературі. На це було дві причини. Важливу роль відіграло перебування у Маньчжурії: життя в країні з іншою культурою розширило кругозір майбутнього письменника. Другий суттєвий момент - прекрасне знання світової літератури, а особливо російської.

Перше оповідання письменника "Шляховий знак у кінці вулиці" з'явилося 1948 року. Повість "Стіна. Злочин. Карума", опублікована 1951 року, принесла авторові визнання публіки і вищу літературну премію Японії - премію Акутагави. У 1962 році Кобо Абе отримав ще одну премію - газети "Іоміурі" за роман "Жінка в пісках".

У 60-ті роки прозаїк серйозно захопився політикою, навіть деякий час був членом японської компартії. Але незабаром він взагалі віддалився від неї, повністю присвятивши себе літературі. Одним за одним виходили його романи "Чуже обличчя" (1964), "Спалена карта" (1967), "Людина-коробка" (1973), що також стали широковідомими не тільки в Японії, а й за її межами.

Кобо Абе приваблювали різні жанри. Він пробував свої сили, і досить вдало, не тільки у прозі, а й в драматургії. Написав велику кількість п'єс, серед яких особливо

популярними стали "Фортеця", "Полювання на рабів", "Привиди серед нас". Він створив власну театральну студію ("Студію Абе"), де здійснив постановки своїх п'єс. Великий успіх у читачів пояснював багатогранністю його таланту, великою майстерністю митця, вмінням зосередитися на найболючіших питаннях сучасності.

В японській літературі 1960-1970-х років на перший план вийшла тема відчуження, яка вимагала від письменників не тільки реалістичних описів, а й глибокого проникнення у внутрішній світ героїв. Для того, щоб знайти відповідь на запитання, чому ж сучасна людина переживала трагедію відчуження, митці звернулися до засобів не тільки реалізму, а й модернізму. Філософськими засадами японської літератури того часу стали психоаналіз та екзистенціалізм.

Кобо Абе ввійшов у літературу як засновник жанру роману-параболи. Особливості цього жанру:

o поняття "параболічного роману" виникло із терміна "парабола", який в перекладі з грецької означав "зіставлення, порівняння, наближення" і тлумачився як притча;

o твір параболічного змісту виник недавно і складний для розуміння;

o романи-параболи різнобічно характеризували певну епоху, відбивали складні людські стосунки, глибокі соціальні протиріччя, показали духовний зріст чи падіння своїх героїв;

o це романи - дуже складні за будовою. Вони вміщували експозицію (іноді кілька сюжетних ліній, велику кількість персонажів), притчу з усіма її складовими, велика кількість роздумів, діалогів героїв, описів і авторських коментарів;

o дія в параболі розгорталися по кривій, що створило особливий внутрішній підтекст, віддаляючись від конкретної ситуації і обов'язково повертаючись до неї;

o у таких творах виник мотив єдності минулого і сучасного історичного досвіду;

o твір-парабола носив символічний, інтелектуальний чи аналітичний характер. Тема відчуження в літературі розкривалося або в плані відчуження людини від

суспільства, або в плані відчуження людини від самої себе, від власного духовного потенціалу, тобто не реалізація себе як особистості. У творчості письменника знаходимо різнобічне зображення трагедії відчуження. Він намагався проникнути не тільки в соціальні проблеми, що привели людину до її відокремлення від суспільства, а й у внутрішній світ персонажів, у глибини їх непізнаного і загадкового "я". Яскравим прикладом такого багатогранного підходу митця до важливих питань сучасності став роман "Людина-коробка", де тема відчуження звучало особливо виразно.

У романі дія розгорталося на тлі викинутого, нікому не потрібного, мотлоху: порожніх пляшок, зім'ятих обгорток, розмоклих коробок, поіржавілих залізяк тощо. Усе це склало "принадність звалища сміття", як говорив головний герой роману. Але, якщо дивитися на все це через отвір ящика, то речі, вже відкинуті зовнішнім світом, не помітні під ногами раніше, набули тепер особливого значення.

Виникло враження, що значущість кожної окремої речі непомітна у світлі общинного духу; вона стало помітною тільки у вузькому промінчику особистої точки зору, що відокремилося від колективної свідомості. На думку автора, саме уважного ставлення до одиничного, особливого, неповторного - ось чого не вистачало для відчуття справжньої свободи.

Письменник використовував незвичайну ситуацію: змусив людину надіти на себе картонний ящик. На перший погляд, ця абсурдна затія - примха фантазії автора. Але насправді за нею приховувана спроба осмислення японського способу життя і духовного стану сучасної людини і суспільства. Надіти на себе ящик для японців означало виокремитися з колективу, тобто добровільно вийти з общини, прирікаючи тим самим себе на відчуження й відторгнення людьми. Ця ситуація фактично означала добровільну смерть. До речі, японець відмовився жити, коли втрачав взаєморозуміння з колегами, членами родини, коли не мав нікого, хто міг би його підтримати й утішити, саме це відчуження, а не самі по собі матеріальні негаразди, хвороби чи інші прикрощі долі штовхали японця до самогубства. Отже, надіти на себе коробку означало для персонажів роману Кобо Абе добровільну смерть в очах суспільства. Справді, люди начебто домовилися між собою не помічати людей-ящиків, не говорити про них, хоча вони добре їх бачили. Байдужість оточуючих є свідченням повного відчуження людини-коробки.

"Невидимий, але такий, що здається видимим, привид - це просто антиісну-вання", - такого висновку дойшов головний герой роману. За свідченням людини-коробки, жебраки й волоцюги, люди соціального дна, ставилися до таких, як вона, надзвичайно вороже, ще гірше, ніж люди, котрі мали свій будинок і живуть на чесно зароблені кошти. Ворожість представників найнижчих прошарків пояснювалася, що "стати людиною-коробкою означає опуститися ще нижче рівня жебрацтва", тому вони й намагаються відмежуватися від людей-коробок.

Автор роману вже безпосередньо написанням твору "Людина-коробка" здійснив певний вчинок, що суперечить общинному духу: він звернув увагу на те, що вважають за краще не помічати, зважитися на оригінальне, художнє бачення проблеми, важливої як для японців, так і для всього світу. Людина, котра заховалася від суспільства в коробку, на думку Кобо Абе, певним чином утікає від суспільства. Але при цьому вона йде сама до себе, до відкриття в собі чогось нового, раніше не знаного. Головне, що відбувається з людиною-коробкою, - це вивільнення від інерції накопичення.

Суспільство відкинуло людину, проте й людина теж відштовхнула суспільство - така основна думка роману. Сил, щоб боротися з таким суспільством, у однієї людини замало. її сил вистачило тільки на те, щоб протиставити себе йому, сховавшись у ящик, як у нору. Рішення перейти у цей вимір люди приймали із різних причин. У романі людей-ящиків троє:

1) колишній фотокореспондент, головний оповідач;

2) лікар клініки, він "не є справжньою людиною-коробкою";

3) військовий лікар, чиє місце в клініці посів інший герой, "несправжня людина-коробка".

У романі було ще одна героїня. Це медсестра Йоко Тояма. За задумом митця, в ній втілений образ оголеної жінки як символу життя у його первісному стані, не ускладненому суперечливими людськими стосунками. Жінка-життя - це своєрідний центр, довкола якого розвивався сюжет. Значення цього образу широке. Вона не просто об'єкт кохання або плотської насолоди. Вона - єдина, хто може врятувати людину від коробки, дати їй силу витримати ворожого до людини суспільства.

Через увесь роман паралельно проходили два символічні образи: образ людини, що заховала себе в коробку, й образ оголеної людини. Кобо Абе у своєму творі показав, що для тих, хто вихований у дусі недовіри до людини, природність викликав жах бути осміяними або покараними.

Письменник, котрий володів рідкісним даром психологічного спостереження, помітив головну духовну хворобу сучасного суспільства - неуважність до людини, знецінення індивідуального начала.

У 1960 році вийшов роман "Жінка в пісках". Цей роман незвичний як за сюжетом, так і за стилем викладу - скупому, лаконічному, і в той же час виразному. Герой твору Нікі Дзюмпей випадково опинився у селищі, оточеному піщаною пустелею. Він залишився переночувати в одній хатині, влаштованій внизу ями, з якої неможливо вибратися самостійно. Так Нікі став полоненим сільської громади, які потребували чоловіків. Своє перебування у випадковому ув'язненні він розділив з жінкою, мовчазною і покірною. Врешті-решт герой роману змушений змиритися зі своєю долею і разом із жінкою вести виснажливу боротьбу за існування серед пісків, які постійно насувалися.

Але коли Нікі все ж таки отримав можливість вибратися з ув'язнення, він прийняв, на перший погляд, дивне рішення - відмовився від волі. Щось змінилося у його свідомості і ставленні до життя. Боротьба за виживання виявилася стимулом набагато сильнішим, ніж прагнення до свободи і зовнішнього благополуччя. Нікі зрозумів, що доля - жити тут, у селищі.

Кобо Абе - письменник шифрування, алегорії. Все, про що він говорив, потребувало глибокого осмислення. У романі "Спалена карта" також виникло проблема відчуження. Людина, яка пропала безвісти і яку за проханням дружини розшукує приватний детектив, відноситься до тих людей, які намагаються піти з дійсності.

Кобо Абе відомий не тільки як прозаїк, але й як драматург і режисер. У 1980 році театральний колектив, яким він керував, побував на гастролях у СІЛА, давав вистави у великих містах, таких як Вашингтон, Чикаго та інші.

Біографам завжди складно було описувати життя Кобо Абе. По суті, у його біографії не було якихось яскравих моментів. Спосіб життя вів замкнутий, зайвих людей до себе не підпускав, жив справжнім самітником у котеджі у районі гірського курорту Хаконе. У 1992 році він був одним із кандидатів на Нобелівську премію з літератури, лише смерть 12 січня 1993 року позбавила його цієї нагороди.

Сьогодні в Японії у Кобо Абе репутація швидше письменника елітарного, ніж популярного.

Особливості творчості Кобо Абе:

o основна ідея творів - зіткнення людини з ворожим їй суспільством і марність будь-яких спроб втекти від нього, що породило почуття глибокої безвиході;

o у романах існував взаємозв'язок вигаданого та реального світів. Автор використав документи, газетні статті, тобто реальні факти, і спроектував їх на ситуацію вигадану, щоб підкреслити, що вигаданий світ його романів - не фантастичний, а тільки деформований уявою реальний світ;

o головний герой - людина - "билинка, яка неспроможна визначити свою долю";

o широке використання символіки, підтексту та алегорії;

o провідна тема - тема відчуження, самотності людей, ворожості буржуазного суспільства особистості людини;

o головний принцип творчості - зображувати світ не таким, яким він здавався, а таким, яким він був насправді;

o герої Кобо Абе часто постали не живими людьми, а символами, покликаними уособлювати те або інше явище.

Запитання для самоконтролю

1. У чому особливості розвитку японської літератури?

2. Що таке жанр хоку? Назвіть риси цього жанру.

3. У чому новаторство Ісікава Такубоку?

4. У чому своєрідність жанру роману-параболи? Хто був його засновником?

5. Які образи-символи використовував Кобо Абе у своїх романах?