Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - 3. Іронічний ґатунок центрального конфлікту в романі "Ім'я троянди" У. Еко

У. Еко - надзвичайно обдарована, різнопланова і, якою мірою, навіть непередбачувана особистість. Він надзвичайний книгоман (стверджували, що його особиста бібліотека нараховувала близько 30000 томів, серед них багато давніх книг і книжкових раритетів), мав пристрасть до малювання і гри на флейті, дуже любив жарти і містифікації. Так, у 1995 році він поділився із журналістами "таємницею" свого прізвища, яке, як стверджував письменник, було абревіатурою Ex caelis Oblatus , що в перекладі означало "божий дар". У числі його головних захоплень - середньовічна філософія, масова культура, сучасне мистецтво. Вже в 50-ті роки У. Еко був відомий як спеціаліст з культурології. Він з усією серйозністю детально аналізував складові елементи шоу-бізнесу, зокрема стриптиз, і поведінку телеведучих.

На початку 60-х років Еко прославився як пародист. Популярними стали дві збірки його пародій і жартів "Мінімум-щоденник" (1963) і "Другий мінімум-щоденник" (1992). З кінця 60-х років У. Еко вів курс візуальної комунікації на факультеті архітектури у Флорентійському університеті, а в 1969-1971 роках обіймав посаду професора семіотики на архітектурному факультеті Міланського політехнічного інституту. З середини 70-х років письменник очолив кафедру семіотики в Болонському університеті, обіймав посаду генерального секретаря Міжнародної асоціації з семіотичних досліджень, систематично читав лекції в Гарвардському, Колумбійському, Иєнському університетах.

Починаючи з 60-х років, У. Еко активно виступив як теоретик постмодернізму. Одна з ключових ідей його постмодерністської естетики - це інтертекстуальність, що виявляло себе у формі діалогічного цитування, пародіювання, інтерпретації відомих літературних сюжетів.

Роман "Ім'я троянди"(1980) став першою і надзвичайно вдалою спробою пера письменника, що не втратила своєї популярності і понині. Роману було присуджено кілька премій, у тому числі й престижну - літературну премію "Стрега". Лише до зими 1982 року було продано понад чотириста тисяч примірників. До 1985 року роман було перекладено 19-ма мовами світу, а через рік було знято франко-американо-німецький фільм "Ім'я троянди", який також користується надзвичайною популярністю у глядача.

Книга У. Еко, на перший погляд, містила у собі усі ознаки детективного твору. Передусім це детективна зав'язка твору. В його основу фактично покладена історія розслідування серії загадкових вбивств, що сталися в листопаді 1327 року в одному з італійських монастирів (шість вбивст за сім днів, впродовж яких розгорталася дія роману). Завдання розслідування злочинів покладено на колишнього інквізитора, а радше філософа та інтелектуала, францисканського монаха Вільгельма Баскервільського, якого супроводжував його малолітній учень Адсон, що одночасно виступав у творі і як оповідач, очима якого читач бачив усе зображене у романі. Вільгельм і його учень сумлінно намагалися розплутати у творі кримінальний клубок, і це їм майже вдалося.

Історичне тло роману становило опис політичних інтриг між папою римським і імператором Людовіком Баварським. У своєму протистоянні папі Людовік намагався прилучитися підтримкою францисканського ордену, який також перебував у опозиції до папи. Між Людовіком і францисканцями була досягнута політична угода, до якої пристали відомі у Європі філософи Вільям Оккам і Марсілій Падуансь-кий. Вони почали збирати навколо себе у Мюнхені групу ідейних однодумців, так званих "імперських богословів", до яких приєднався і головний герой роману У. Еко Вільгельм Баскервільський. У монастир він прибув з метою виявити політичні симпатії ченців і, по можливості, схилити їх на свій бік. Але його плани виявилися порушеними низкою вбивств, скоєних у монастирі. Загинув чернець: чи сам плигнув із вікна, чи його викинули; незабаром знайшли другого ченця, якого втопили у бочці з кров'ю поросяти; потім двох наступних отруїли; ще одному розтрощили голову глобусом. Наставник монастиря зразу ж, коли знайшли труп, попросив Вільгельма взятися за розслідування. Тим паче, що цього вимагали і зовнішні обставини: скоро до монастиря приїдуть почесні делегації, щоб вести переговори про примирення папи і імператора. Доручене слідство Вільгельм проводив енергійно, кваліфіковано та уміло. Врешті-решт він все вияснив. Викривав він і винного у злочинах: це сліпий старець Хорхе із Бургоса. Встановлено і причину - єдиний примірник, який зберігся на землі, другої книги "Поетики" Арістотеля, що роками приховували у монастирській бібліотеці.