Основи літературознавства - Ференц Н.С. - Література

Що є предметом мистецтва? На це питання пробували дати відповідь учені всіх епох. М. Довгалевський писав, що поезія змальовує вчинки людей і речі, "які існують реально або видумані", ("Поетика. Сад поетичний"). На думку Лессінга, коло життєвих явищ, які змальовує література, постійно розширюється. Але понад усе письменника цікавить людина, її переживання, радощі і страждання ("Лаокоон"). І. Франко писав, що найвища мета літератури "є чоловік, правдивий, живий чоловік, людська одиниця і людська громада". "Мистецтво, — вважав письменник, — повинно охоплювати все, бути відкриттям власного я і цілого світу, як його бачить і розуміє поет". "Істинний предмет поезії, — зауважував Геґель, — складають не сонце, не гори, не пейзаж, і не звичайний вигляд людини, кров і нерви, м'язи, а духовні інтереси".

У дисертації М. Чернишевського читаємо: "Сфера мистецтва не обмежується лише прекрасним і його так званими моментами, а обіймає собою все, що є в дійсності (в природі і в житті), цікавить людину не як ученого, а просто як людину, загальноінтересне в житті — ось зміст мистецтва".

В О. Потебні знаходимо таке визначення: "Мистецтво має своїм предметом природу в найширшому розумінні цього слова, але воно не безпосереднє відображення природи в русі, а певне видозмінення цього відображення. Між твором мистецтва і природою стоїть думка людини, лише за цієї умови мистецтво може бути творчістю".

"Мистецтво, — писав X. Ортега-і-Ґассет, — це відбиток життя природи, яку споглядають через чийсь темперамент, змалювання саме людського".

Г. Поспєлов вважав, що мистецтво досліджує насамперед соціальну характерність життя, яка проявляється в індивідуальній формі.

Анатомія зосереджує увагу на будові людського тіла, фізіологія — на роботі його органів, психіатрія — на функціонуванні нервової системи.

Письменник вивчає моральний і духовний світ не людини взагалі, а конкретної людини, її вчинки, взаємини з іншими людьми. Світ думок і вчинків, духовну і моральну суть людини в художньому творі допомагають розкрити речі і природа.

Наука і мистецтво пізнають життя по-різному. Наука робить висновки на основі конкретних фактів, використовуючи відповідні, властиві їй поняття. її мета дати точні знання про предмет. Так, для фізіолога серце — орган кровообігу, для письменника — символ моральної характеристики людини. Дня астронома сонце — зірка, найближча до Землі, розпечена куля, для письменника — символ тепла, світла, предмет естетичної насолоди. Він милується сонцем, що купається в росі, блукає в листі дерев. Письменник завжди висловлює своє ставлення до зображуваного, оцінює його з позицій краси.

Порівнюючи літературу з наукою, І. Франко підкреслював, що художня література здатна проникнути у такі явища суспільного життя, "де не все може забратися наука (в житті щоденнім, в розвитку психологічнім страстей та нам'єтностей людських), і старається будити охоту і силу в читателях до усунення тих хиб'". Заслуговує на увагу думка І. Франка, висловлена у передмові до першого видання повісті "Захар Беркут": "Повість історична — се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідження правди, о сконстатовання фактів, натомість повістяр користується тільки історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для воплощення певної ідеї в певних живих, типових особах. Освічення, характеристика, мотивовання і груповання фактів у історика і в повістяра зовсім од-мінні: де історик оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами".

Художня література, за спостереженням І. Франка, "дає нам уявлення про найглибші внутрішні сторони життя народу, яких наука ще не навчилася досліджувати з достатньою докладністю". "Ціль поезії, — писав І. Франко, — є — викликати в душі читателя живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу поета в хвилі, коли творив ті образи".

Предмет зображення визначає специфічні особливості художньої літератури. Специфіка літератури є предметом дискусій і суперечок. Тому з'явилося кілька теорій: теорія образної специфіки літератури, теорія предметної специфіки літератури, теорія естетичної сутності літератури, теорія ідеологічної сутності літератури, теорія наслідування дійсності шляхом моделювання.

Однією з найдавніших є теорія образної специфіки літератури. її прихильники вважають, що специфічна властивість мистецтва полягає в його образності. Ця теорія зародилася в часи античності. її прихильниками були Ґ.В.Ф. Гегель, В. Бєлінський. В. Бєлінський у статті "Погляд на російську літературу 1847 року", наслідуючи Гегеля, писав, що різниця між наукою і літературою тільки у формі, а зміст їх однаковий. Такої думки дотримувалися російські вчені XX ст. Г. Недошивін ("Очерки теории искусства". — М, 1953) і Б. Рунін ("Вечный поиск". — М, 1964). Безперечно, образність - важлива особливість мистецтва, але специфіка мистецтва не лише в образності. Не кожна образна розповідь про події є художньою, мистецькою, образність характерна для людського мислення, образними є сни, спогади. Образи можуть використовуватися у наукових працях, політичних трактатах, але там вони — ілюстративні, виконують допоміжну функцію. У творах мистецтва образи мають самостійне значення, вони емоційні, експресивні. Той, хто не бачить різниці між змістом науки і мистецтва, ототожнює образи мистецтва з ілюстративними образами науки. Якби зміст наукових, політичних, філософських трактатів не відрізнявся від змісту художніх творів, тоді мистецтво перетворилося б у просту ілюстрацію. Зміст мистецтва годі уявити собі без суб'єктивного елементу, вигадки, фантазії. Наука ж прагне дати об'єктивне знання про предмет.

З критикою теорії образної специфіки мистецтва виступили Г. Поспелов ("Эстетическое и художественное". — М., 1965), Г. Абрамович ("Предмет и назначение искусства и литературы" // Теория литературы. — М., 1962), I. Буров ("Эстетическая сущность искусства". — М., 1956). На їх думку, специфіка літератури у її предметі, а предметом є людина. Дійсно, у кожному творі є людина, її думки, почуття, переживання. Не випадково М. Горький називав художню літературу "людинознавством", а О. Бальзак "історією людського серця". Безсумнівно, людина — основний предмет мистецтва, але не єдиний. У художніх творах є й природа, світ речей, соціальне оточення. Наука також вивчає людину (логіка, психологія, медицина), однак література, на відміну від науки, вивчає конкретну людину, конкретні характери ідолі. Теорія ж предметної специфіки не робить різниці між наукою і літературою.

Російські літературознавці В. Ванелов ("Проблема прекрасного". — М., 1957), Л. Столович ("Эстетическое в действительности и искусстве".—М., 1959), С. Гольдентріхт ("О природе эстетического творчества". — М., 1966) вважають, що специфіка художньої літератури у тому, що вона змальовує естетичні сторони життя. Естетичні властивості дійсності, на їх думку, є предметом художнього пізнання. З цього приводу Г. Поспелов зауважує, що у світі немає естетичних за своєю суттю явищ життя, "всі ті явища життя, які відносяться до самої їх суті, не є естетичними властивостями". Художня література в ім'я утвердження ідеалу нерідко звертається й до потворних явищ життя.

Прихильники теорії ідеологічної сутності мистецтва відстоювали думку, що мистецтво оцінює життя з позицій відповідної ідеології. "Мистецтво, — за словами Поспелова, — є перш за все пізнання соціальної характерності життя. Художник у виборі явищ життя виходить із своїх ідеологічних інтересів. І робить ці ідеологічні інтереси предметом осмислення і оцінки".1 Г. Поспелов зауважує, що предметом пізнання може бути не тільки соціальне життя людей, але й життя природи, побут, культура. їх вибір диктує письменнику ідеологія. Предмет мистецтва — це "ідеологічно усвідомлена характерність життя народу". Людина не просто споглядає життя, а дає йому емоційну оцінку. Це і є безпосереднє ідеологічне світосприйняття. Але в цю теорію не вписується архітектура і музика. До того ж мистецтво ширше від ідеології, воно цікавиться не лише ідеологією. Крім того, мистецтво — явище не ідеологічне, а естетичне.

Представники теорії наслідування дійсності шляхом моделювання вважають, що художня творчість є специфічним способом образного моделювання дійсності. Наприклад, бравий солдат Швейк і Василь Тьоркін, за словами М. Кагана, — "не результати відображення і пізнання дійсності, а створені образні втілення різних людських якостей і форм поведінки". "Художньо-образні моделі, на відміну від моделей наукових, — зауважує М. Каган, — не просто пояснюють світ, але стають поряд з реально існуючими і сприймаються ними як якась "ілюзорна реальність".

Знаряддям художнього пізнання є не абстрактна думка, а творча уява. Письменник, актор, живописець, скульптор створюють образні моделі реальності. У мистецтві творча уява з допомогою мислення створює образи, "творить нове, небувале, а в науці абстрактне мислення з допомогою уяви відкриває закони буття". Створення моделей у науці має допоміжний характер, учений без них часто обходиться. У мистецтві образи-моделі є його "художньою плоттю". У художньо-образних формах, на думку вченого, моделюються "об'єктивно-суб'єктивні, а не об'єктивно-об'єктивні відношення". Художня модель створюється фантазією художника, який, малюючи з натури, творить свій образ.

Наукова модель має об'єктивний документальний характер. Такою є модель атома, створена Бором. Формули, графіки, трикутники, піраміди, скелети людей, птахів — це також моделі. М. Каган слушно підкреслює: якби образна модель обмежувалась документальним відображенням дійсності, вона не мала б художньої цінності.

Вважаємо, що — теорія наслідування дійсності шляхом моделювання не робить різниці між художнім образом і, скажімо, манекеном. У художніх моделях завжди є авторське бачення і авторська оцінка. У наукових немає авторського "я", вони не мають емоційного забарвлення.

Жодна із згаданих теорій у повній мірі не розкриває специфіку мистецтва, але всі разом вони дають досить повне уявлення про особливості мистецтва.

Література

1. Абрамович ГЛ. Предмет и назначение искусства и литературы // Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. -М., 1962. —Т. 1.

2. Антонич Б.-І. Національне мистецтво. Спроба ідеалістичної системи мистецтва // Наука і культура. Україна. — Вип. 24. — К., 1990.

3. Аристотель. Поетика. — К., 1967.

4. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М.. 1970.

5. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. — М., 1975.

6. Белинский В.Г. Взгляд на русскую литературу 1847 года // Полное собрание сочинений. — М., 1956. — Т. 10.

7. Буров И.А. Эстетическая сущность искусства. — М., 1966.

8. Бушмин A.C. Наука о литературе. — Л., 1980.

9. Ванслов В.В. Проблема прекрасного. — М., 1957.

10. Введение в литературоведение / Под ред. Г.Н. Поспелова. — М., 1983.

11. Волинський П.К. Основи теорії літератури. — К., 1967.

12. Волков И.Ф. Литература как вид художественного творчества. — М., 1985.

13. Вступ до літературознавства: Хрестоматія / Упоряд. Н.І. Бернадська.

— К., 1995.

14. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. — М., 1971.—Т. 1.

15. Головенченко Ф.М. Введение в литературоведение. — М., 1964.

16. Дмитриева H.A. О прекрасном. — М., 1960.

17. История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т

— М., 1962—1966. — Т. 1.

18. Каган М.С. Лекции по марксистско-ленинской эстетике. — М 1971.

19. Кант И. Критика способности суждения // Собрание сочинений в 6 т. — Т. 5.

20. Качуровський І. Містична функція літератури та українська релігій-на поезія //Слово і час. — 1992. —№ 10.

21. ЛессінгГ.Е. Лаокоон, або Про межі малярства й поезії. — К., 1968.

22. Літературна енциклопедія: У 2 т. / Автор-укладач Ю.І. Ковалів. — К 2007.

23. Поспелов Г.Н. Эстетическое и художественное. — М., 1965.

24. Франко ІЛ. Із секретів поетичної творчості. — К., 1969.

25. Франко /. Леся Українка // Твори: У 20 т. — К., 1955. Т. 17.

26. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. — К 1988.

27. Чернишевський М. Естетичні відношення мистецтва до дійсності — К., 1970.