Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 8.1.7. Структура і елементи змістової організації художнього твору

Важливим чинником змісту є конфлікт (лат. conflictus - - зіткнення, сутичка). В основі конфлікту — зіткнення поглядів, інтересів. Що більш протилежні погляди, характери, то конфлікт гостріший. Є різні типи конфліктів, їх ділять за тематикою (на виробничі, політичні, національні, побутові, морально-стичні, естетичні); за вагою у структурі твору (головні, другорядні); за типовістю (типові і нетипові); за сферою побутування (зовнішні, внутрішні); за гранями духовного світу (конфлікт між обов'язком і честю, між розумом і почуттям). Враховуючи своєрідність мислення письменника, конфлікти можна розділити на умовні і життєво достовірні. Виходячи з літературних родів, конфлікти бувають епічними, ліричними, драматичними, виходячи з літературних видів — трагічними, комічними.

Яскраво виражені конфлікти в епічних, ліро-епічних, драматичних творах. Конфлікти відсутні у творах малих форм (ескіз, етюд, шкіц), в ідиліях, творах альбомного характеру. З категорією "конфлікт" пов'язана категорія "колізія". Г. Поспєлов вважає їх синонімами. Деякі критики конфлікт зв'язують із дійсністю, а колізію — з художнім твором. А. Ткаченко вважає, що логічніше було б з конфліктом пов'язувати "зовнішньо-подієве зіткнення характерів і персонажів; із колізією — ситуацію внутрішніх борінь і противенств ... Тоді навіть у межах одного твору співіснуватимуть конфлікт і колізія". Ситуація (франц. situation — розміщений, розташування) — це сукупність умов, позицій, положень, з яких розвиваються колізія і конфлікт. Ситуації можуть бути статичними і сюжетними. Статичні — характерні для експозиції, розв'язки, епілога; сюжетні — для зав'язки і кульмінації.

У 40—50-х роках XX століття у радянському літературознавстві побутувала теорія безконфліктності. В її основі був поділ суперечностей на антагоністичні і неантагоністичні. Радянські ідеологи твердили, що нібито в соціалістичному суспільстві антагоністичні конфлікти неможливі. Є тільки неантагоністичні конфлікти, народжені боротьбою передового і відсталого, свідомих громадян і таких, що не позбулися пережитків минулого. Теорія безконфліктності штовхала письменників до прикрашування дійсності. її вплив негативно позначився на творах багатьох письменників ("В степах України", "Приїздіть у Дзвонкове" О. Корнійчука), найбільшої шкоди вона завдала драматургії і кінодраматургії.

Зміст завжди оформлений, а форма — змістовна. Зміст повинен мати форму, форма надає йому зовнішньої визначеності, без форми зміст не може себе виявити. Форма є формою чогось, вона має значення тоді, коли є виявом змісту. "На рівні аксіоматичному, — зауважує А. Ткаченко, — зміст пов'язують із запитанням "що?", форму — з "як?" стосовно мистецького явища".

8.1.7. Структура і елементи змістової організації художнього твору

Зміст художнього твору має об'єктивну (предмет зображення) і суб'єктивну (оцінка) сторони. Одне і те ж явище можна розкрити у різних художніх творах по-різному. Зміст художнього твору не можна ототожнювати з предметом зображення. Зміст включає і суб'єктивний елемент (особливість світосприйняття, оцінку зображеного, фантазію, вигадку). Зміст має об'єктивно-суб'єктивний характер, він ширший від предмета зображення.

Які ж вимоги до змісту? Він має бути цікавим, повинен збагачувати знання про світ і людину, будити відповідні емоції.

Що розуміємо під змістом? Це естетично цілеспрямоване зображення тих чи інших предметів, явищ, відповідно до світобачення митця. Складниками змісту є тема, ідея, проблема, пафос, тенденція, конфлікт, фабула. А. Ткаченко називає їх частинами формозмісту.