Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 13.8. Авангардизм і його стильові течії

Авангардизм (франц. avant-garde — передова охорона) — напрям у літературі XX століття, пов'язаний із руйнуванням традиційних форм і канонів. До авангардистських стильових течій відносять футуризм, експресіонізм, конструктивізм, дадаїзм, сюрреалізм, імажинізм, абстракціонізм, кубізм. Попередниками авангардизму є пізній Ренесанс і романтизм. Із пізнім Ренесансом авангард зближує соціальний і мистецький утопізм, з романтизмом — суб'єктивізм, агностицизм, заглибленість в ірраціональне, динамізм, фрагментарність, націленість на майбутнє, розуміння інтуїції як основного творчого джерела, критичне ставлення до раціонального світосприйняття, опозиція до світогляду Просвітництва. З модернізмом авангард пов'язує неприйняття реалізму. Для модернізму характерне вибірково критичне ставлення до традицій, авангард — в опозиції до минулого.

В авангардизмі компоненти фройдизму і марксизму рельєфніші, ніж в модернізмі. Авангардизму властива атмосфера бунту, апокаліптичність світовідчуття, експеримент з формою. Авангардисти створили новий тип героя — людини вольової, духовно активної. Вони декларували активне чоловіче начало, успадкувавши від Ніцше зверхнє ставлення до жінки як "неповного" чоловіка. Ніцше вважав, що жінка — недосконала істота, здатна реалізувати себе тільки через дітонародження.

Ознакою авангардного руху є маніфест — це компонент поетики і документ епохи. В основі маніфесту — ідея духовної свободи від традицій і соціальних умовностей. Авангардисти вважають, що тільки вільна людина може творити нову епоху і нову мову, вони апелюють до інстинкту, бо це первісне відчуття, не ускладнене цивілізаційними і культурними табу.

Прихильники авангардизму відстоюють концепт нераціонального, інтуїтивного типу сприйняття, закликають до пізнання галюцинацій, сновидінь, обирають роль блазнів, юродивих, єретиків.

Більшість літературознавців відлік авангардизму ведуть від 1909— 1910 років, тобто від появи перших футуристичних маніфестів. До футуризму зводять літературний авангард О. Ільницький, С. Павличко, В. Моренець, О. Бобринська. Але авангардизм включає багато інших стильових течій, серед них — дадаїзм, сюрреалізм, імажинізм, конструктивізм. Отже, проблема нижньої хронологічної межі авангарду зостається дискусійною.

У європейському авангарді було три періоди розвитку: ранній (перед Першою світовою війною), зрілий (між війнами), неоавангард (трансавангард) — після Другої світової війни. Розвиток авангардизму в Україні був зупинений пануванням соціалістичного реалізму, деякі його особливості відновлені у 60-ті роки XX століття. У 80-ті роки він набув ознак неоавангардизму.

13.8.1. Футуризм

Футуризм (італ. futurismo від лат. futurum — майбутнє) — відгалуження модернізму, авангардистська течія 10—30-х років XX століття. Виникла вона в Італії у 1909 році. Автором першого маніфесту футуристів був поет Філіппо Томмазо Марінетті (1876—1944 рр.). Згодом з'явилися маніфести італійських художників У. Боччоні, Дж. Северіні, Л. Руссоло. У 1910 році побачив світ футуристичний роман Ф. Марінетті "Мафарка-футурист", а в 1912 — антологія "Поети-футуристи", яка відкривалася "Технічним маніфестом футуристичної літератури".

Футуристи виступали проти літературних традицій. Вони закликали знищити музеї і бібліотеки, звільнити Італію від гангрени професорів і археологів. Старій культурі, яка, за їх словами, оспівувала лінощі думки й бездіяльність, футуристи протиставили нову, що возвеличувала зухвалий натиск, стройовий крок, небезпечний стрибок, ляпас і мордобій. Ф. Марінетті заявляв, що війна є "гігієною світу", "великою симфонією", "лише вона може очистити світ. Хай живе озброєння, любов до Батьківщини, знищувальна сила анархізму, високі ідеали знищення всього і вся".

Італійські футуристи підтримували ідеологію фашизму. Вони закликали до жорстокості і насильства, заявляли, що без жорстокості нема мистецтва, без агресивності нема шедеврів.

Футуристи виступали проти психологізму в літературі, бо психологія, мовляв, вичерпана до дна і на зміну їй прийде лірика неживої матерії. На їх думку, розпечене дерево або залізо викликає сильніші переживання, ніж усмішка чи сльози жінки. Вони прагнули зруйнувати межу між образом і побутом, мистецтвом і життям. Ф. Маріпетті заявляв, що література повинна "влитися в життя і стати невід'ємною його частиною".

футуристи проводили деструкцію лексики, закликали іменники ставити, як вони спадають на думку, відмінити прикметник, який затримує динаміку сприйняття, "тоді голий іменник постане у всій красі", викинути з мови стерті образи та "линялі" метафори, з'єднувати слова без службових слів. Футуристи шокували публіку заумною мовою, підкреслюючи, що не шукають розміри в підручниках, бо кожен рух породжує новий ритм.

Предметом естетизації футуристів була машина, техніка, наукові винаходи. М. Бердяєв писав: "Футуризм є пасивне відображення машинізації, що розкладає і розпорошує перестарілу плоть світу. Футуристи оспівують красу машини, захоплюються її шумом, надихаються її рухом. Принадність мотора замінила для них чарівність жіночого тіла чи квітки. Вони перебувають під владою машин і нових відчуттів з нею пов'язаних. Чудеса електрики замінили для них чудеса божественно-прекрасної природи. Інших планів буття, прихованих за фізичними оболонками світу, вони не знають і не хочуть знати".

В образотворчому мистецтві динаміку, дух доби футуристи передавали абстрактними лініями і дивовижними формами, строкатими фарбами. У музиці нагромаджували грюкіт, гармидер, які, на їх думку, відповідали дисгармонії техніки.

У різних країнах футуристи мали свої імена. В Англії їх називали вортистами (анг. vortex — вихор), у Франції — пароксистами (грец. paroxynos — подразнення) і динамістами, у Німеччині — "Nielend" (він пропагував колективізм і знеособлення, письменники публікували твори анонімно).

Інші особливості мав футуризм у слов'янських країнах. Найбільш яскраво виявив себе у Росії. Футуристи заявили про себе у 1911 році "Прологом егофутуризму" І. Северяніна. У 1913 році В. Хлєбніков, брати Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський підготували збірник "Ляпас громадському смаку". Російські футуристи творили штучні слова, нелогічні синтаксичні конструкції. Головним принципом футуризму стало "слово як таке", таке слово видозмінює мову. Російський футурист О. Кручоних, наприклад, написав такий вірш:

дыр, бул, щыл,

убешур

скум

вы со бу

р л эз.

Він заявляв, що в цих п'яти рядках більше російського національного, ніж у всій поезії О. Пушкіна.

Своїм збірникам творів футуристи давали екстравагантні антиестетичні назви типу "Ляпас громадському смаку", "Дохлий місяць". Д. Бурлюк писав.

Поэзия — истрёпанная девка,

А красота — кощунственная дрянь.

Для Д. Бурлюка, "небо — труп, не больше!", а "звёзды — черви, пьяные туманом".

Футуристи захоплювалися словотворчістю, вигадуванням різних неологізмів. Яскравим підтвердженням цього є вірш В. Хлєбнікова "Заклятье смехом":

О, рассмейтесь, смехачи! О, засмейтесь, смехачи!

Что смеются смехами, что смеянствуют смеяльно.

О, засмейтесь усмеяльно!

О рассмешищ надсмеяльных — смех усмейных смехачей!

О, иссмейся рассмеяльно, смех надсмейных смехачей!

Російський футуризм представлений двома формами: егофутуризмом (І. Северянін, В. Хлєбніков) і кубофутуризмом (брати Бурлюки, В. Каменський).

Український футуризм мав наслідувальний характер (такої думки М. Зеров, П. Филипович, М. Неврлий, Ю. Ковалів, В. Пахаренко). Він зневажливо ставився до культурної спадщини, патріотичних почувань. Лідер українського футуризму Михаиль Семенко у маніфесті "Сам" заявляв, що його нудить від заяложених ідей, там, де є культ, немає мистецтва. Досягнувши "вершини академізму та класицизму", мистецтво пішло "деструктивним шляхом", потрібно "добивати його, деструктувати", "з уламків старого мистецтва створювати нове "метамистецтво", "після-мистецтво". "Без остаточної деструкції практично неможливо збудувати конструкцію майбутньої штуки". Заява М. Семенка "Я палю свій "Кобзар" була сприйнята як зневага до національних святинь. М. Семенко виступав не проти Шевченка, а проти нудного хуторянства, провінційності, профанації творчості національного генія.

На відміну від російського кубофутуризму, М. Семенко висував тезу кверофутуризму (кверо-передфутуризм) з орієнтацією на пошуки. Він вважав, що мистецтво — це процес пошуків. Свого роду документами футуризму стали збірки М. Семенка "Prelude", "Дерзання" і "Кверофутуризм". "Кверофутуризм, — відзначає Ю. Ковалів, — спирався на філософську концепцію викладача Петербурзького психоневрологічного інституту К. Жакова — так званий "лімітивний (межовий) кверофутуризм", "як синтез без попереднього знання" та "еволюційного принципу пізнання", суть якого зводиться до заперечення абсолютного мистецтва й інтересу до кінцевого творчого результату, до обов'язкової спатації когось, у даному разі пізніх українофілів, творчість яких втратила програмове значення. Весь художній простір заповнювався рухом задля руху, іноді привертав увагу свіжою словотворчістю, зумисною какофонією, кострубатою тонікою, романтизованим урбанізмом, необароковою метафорикою, курйозними віршами".

У збірці М. Семенка "Кверофутуризм" 25 поезопісень. Це маніфестативні, декларативні вірші, полемічні послання, експерементальні твори (де поезія поєднується з прозою), урбаністична лірика, ситуаційна з ускладненим синтаксисом, ономатопеїстичні експерименти, які передають психоемоційні враження. Метамистецтвом сучасності М. Семенко вважав панфутуризм. Футуризм, на думку М. Семенка, деструктував тканину "буржуазного" мистецтва, внаслідок чого з'явилося полістильове багато-маніття. Поет прагнув синтезувати різні види мистецтва, він створив так зване "поезомалярство". У збірці "Кобзар" (1924 р.) вміщені поезомалюнки "Моя мозаїка", "Каблепоема за океан". М. Семенко — автор поезофільмів "Весна" і "Степ".

У творчому доробку поета особливе місце займає урбаністична тематика, він естетизував техніку, машину. Динаміку сучасного міського життя втілював у форму верлібра без розділових знаків, об'єднував і роз'єднував різні слова. Вірш М. Семенка "Місто" мав таку форму:

Осте сте

бі бо

бу

візники-люди

трамваї-люди

автомобілі

бігорух рухобіги

рухливобіги.

Ліричний герой М. Семенка іноді грубо і відверто декларував свою агресивність:

Я щедрий і безсоромний

Я сиджу з вами за одним столиком

І б'ю вас по фізіономії

А ви всміхаєтесь.

"Поема повстання (Спеціального призначення) "

Потужною зброєю в мистецькому арсеналі М. Семенка є іронія і сатира. У вірші "Всеукраїнське пузо", написаному в традиції антиестетської поезії, автор використовує лайливу лексику.

Лізе — лізе на нас —

Стид і ерам —

(з очима виряченими)

не ананас а

поетичний

бізнес май, —

Ідеї твої — ...

дайош нам

А слина в роті,

а ноги точаться,

а рило свиняче...

Вишкірило пельку беззубу

всеукраїнське пузо...

В поезії М. Семенка є відверта еротика, грубії проза життя. У вірші із загадковою назвою "NР" поет звертається до зародка, якого планують позбутися:

Тобі — дитино моя — що завтра на аборт підеш —

Тобі — що тільки місяць йому —

Тобі — що місяць як зародилося, а живеш міліони років у

животі цієї жінки, що я люблю —

Місяць уже тобі, а завтра ти — ніщо,

викинуть твій кавалочок

у відро з помиями.

М. Семенко вітав революцію, руйнування устоїв життя, електрифікацію, механізацію. Соціальні мотиви звучать у його памфлетах, відкритих листах, поезофільмах "Тов. Сонце", "Поема повстання", "Степ".

О. Ільницький називає М. Семенка поетом, який не знає спочинку "Семенко, — писав він, — зважився захопити під українську поезію нові території і використати українську мову в немислимі способи. Завдяки методам водночас рішучим і тонким він змушує своїх читачів подумати про поезію, літературу і письменника геть по-новому".

Другий період українського футуризму починається виходом у 1918 році в Києві "Універсального журналу" і створенням групи "Фламінго". До неї прилучилися Ґео Шкурупій, О. Слісаренко, В. Яровий, художник Анатоль Петрецький.

Третій період розвитку футуризму пов'язаний з появою журналу "Нова генерація" (1927—1930 pp.), який відстоював незалежність українського слова. На сторінках журналу друкувалися статті про новаторський характер творчості Шевченка, журнал називав Шевченка другом футуристів.

Поетика футуризму позначилася на творчості О. Влизька, В. Хмелюка, С. Гординського. Спорідненою з футуристами була група конструктивних динамістів на чолі з В. Поліщуком, який прагнув синтезувати футуризм, імпресіонізм та неоромантизм.

Футуризм — одне із найяскравіших явищ українського мистецтва. Він об'єднав оригінальних талановитих митців, доля яких була трагічною. О. Ільмицький відзначає, що футуризм варто вивчати, бо він здобуток як української, так і європейської літератури. "Значення українського футуризму, — за словами О. Ільницького, — можна підсумувати так: по-перше, він був однією з основних історичних подій, без якої не можна осмислити і зрозуміти одного з найважливіших періодів української культури 1910-х й 1920-х років; по-друге, він є оригінальним літературним явищем, що лишило по собі праці неперебутної вартості та привабливості...

Історія засвідчує його жвавість, рішучість і нескорений дух. Він поборював опонентів із майже кожного прошарку українського суспільства й постійно демонстрував свою незалежність. Він діяв як виняткова сила проти культурної стагнації".