Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 13.8.4. Сюрреалізм

Сюрреалізм (франц. surrealisme — надреалізм) — авангардистський напрям, який зародився у 20-х роках XX століття у Франції. Вперше термін "сюрреалізм" використав французький поет Гійом Аполлінер. Свою п'єсу "Груди Тирезія" (1918 р.) він називав "сюрреалістичною драмою". Стилю сюрреалізму передувала школа ідеореалізму, заснована французьким поетом Сен Полем Ру в 1893 році. Вона базувалася на філософії платонізму. Філософським підґрунтям сюрреалізму були інтуїтивізм А. Бергсона, психоаналіз . Фройда, аналітична психологія К.Ґ. Юнга.

Теоретиком сюрреалізму став англієць Андре Бретон, який з Філіппом Супо створив програмний твір сюрреалізму — "автоматичний" текст "Магнітні поля". У 1924 році А. Бретон опублікував "Маніфест сюрреалізму". За визначенням А. Бретона, сюрреалізм — "психічний автоматизм", що нехтує раціональністю, намагаючись вирватися з-під контролю розуму. Поет критикував реалізм, який вважав "ворожим будь-якому інтелектуальному та моральному пориву". Він заявляв, що шляхом осягнення реальності є підсвідоме, завдання сюрреалізму — відтворити потік свідомості, його предмет — асоціації, сни, уява, інтуїція (вміння розпізнавати істину на основі здогаду, пошуки прихованого від людського ока, невідомого, непізнаного, відтворення плину думок, не скутих логікою і законами розуму. На думку А. Бретона, розум, логіка, мораль сковують творчі можливості митця.

У розвитку сюрреалізму значну роль відіграв дадаїзм. Припинивши своє існування на початку 1920 року, він знайшов продовження у сюрреалізмі. Дадаїсти Бретон, Арагон, Тцара, Супо заклали фундамент сюрреалістичного напряму. Дадаїзм пропагував бунт, деструкцію, був антимистецтвом, сюрреалізм заявляв, що ставить за мету глибоко проникнути в суть життя, переробити його і змінити. Сюрреалісти прагнули створити нову художню реальність, реальнішу (надреальнішу) за існуючу засобами "автоматичного письма" з парадоксальним, випадковим зіткненням думок та образів. Вони вважали, що образ може з'явитися внаслідок зближення віддалених одна від одної реальностей і чим віддаленішими будуть ці реальності, тим сильнішим буде образ, тим більше буде в ньому "емоційної сили й поетичної реальності". Моделлю сюрреалістичного образу є "зустріч на операційному столі швейної машинки з парасолькою".

У сюрреалістичних картинах часто зустрічаються дивовижні скелети, поруч з ними - мікроскопічні постаті людей, на їх очах згорає розірване жіноче тіло, біля нього - кістки і черепи. Такий хворобливий світ художньої фантазії Сальвадора Далі, який ілюструє фройдівську філософію про приреченість людини на самотнє існування. Цей мотив провідний у творах М. Ернста, Е. Іонеско, С. Беккета. У них людина приречена, пригнічена, живе передчуттям смерті. Символом приреченості часто виступає "мертвий годинник", не здатний показувати час.

Поетика сюрреалізму вплинула на розвиток західного театрального мистецтва. Французький драматург і критик Антонен Арто створив театр жорстокості, суть якого — відмова від зображення дійсності. А. Арто вважав, що у театрі людина має подорожувати у світ позасвідомого, така подорож повинна переконати у безперспективності людського існування, даремності людських зусиль. У героїв творів А. Арто варварство, тяжіння до злочинів, канібалізм, еротичні фантазії є у прихованому внутрішньому світі людини.

"Стиль сюрреалізму, — відзначає Ю. Ковалів, — проіснував майже до кінця 60-х років XX століття, хоч його ознаки простежувались і пізніше, зокрема в українській літературі, розкриваючи її національну специфіку... Український сюрреалізм зорієнтований на освоєння архетипів міфологічної свідомості, відображених у фольклорі, до якого французькі сюрреалісти, за спостереженням Ю. Косача,... звернулися лише після Другої світової війни".

Сюрреалізм чи не найяскравіше представлений у творах Б.-І. Антонича. Він писав, що прагне замкнути в коло океанічну первинність, технізовану постприроду, спотворений людиною "зелений світ". У його віршах "Апокаліпсис", "Сурми останнього дня" — ускладнені образи, асоціативні зв'язки. Місто постає як приречена антиприрода. Кохання, яке у сільських умовах є окрасою життя, у місті перетворюється на "корчі болю й насолоди, людина тут виродніє і спотворюється". Прикметний з цього погляду вірш Б.-І. Антонича "Концерт з Меркурія":

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста, в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну. На голови міщан злітають зорі, наче листя, у скорчах болю і багатства людський вир заснув. Бур'ян дахів, співуче зілля, міцний кущ — антени. На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.

Червоні рани ламп повзуть по меблях і по стінах, холодне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль. .

Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі, старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.

Сюрреалістичні елементи наявні у творах Галі Мазуренко, Емми Андієвської, Ю. Тарнавського, Б. Бойчука, Василя Барки, П. Тичини, В. Голобородька, М. Воробйова.

13.8.5. Абстракціонізм

Абстракціонізм (лат. abstractio — віддалення) — авангардистська стильова течія, яка зародилася в образотворчому мистецтві, а згодом поширилася на всі види мистецтва. Засновником абстракціонізму був російський художник Василь Кандинський (1872—1944 рр.). У 1913 році художник К. Малевич заснував течію супрематизм (лат. supremus — найвищий, зверхній). У розвиток теорії і практики абстракціонізму значний внесок зробив нідерландський художник Піт Мондріан (1872—1944 рр.). Він вважав, що реальний світ є причиною болю, страху, страждань, цих негативних емоцій може позбавити людину абстракціонізм. Абстракціонізм для нього — своєрідний максималізований раціоналізм, який виключає емоційне ставлення до подій і явищ життя. Недоліком старого мистецтва Мондріан вважав захоплення матеріальними предметами і природою, закликав денатуралізувати мистецтво, звільнити його від матеріальності.

Характерними особливостями абстракціонізму є крайній суб'єктивізм, релігійний містицизм. Абстракціонізм опирався на філософію А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, 3. Фройда, К.Ґ. Юнга і А. Бергсона. Твори абстракціоністів — це нагромадження геометричних фігур і кольорових плям. К. Малевич використовував у своїх картинах два кольори — білий і чорний або один білий. У трактаті "Від Сезана до супрематизму" він писав, що глядачі повинні пристосовуватися до розуміння формалістичних творів. На його думку, "хто відчуває живопис, менше бачить предмет", людина, яка "бачить предмет", не здатна "відчувати живопис". В. Кандинський розшифрував кожен колір, білий вважав великим мовчанням, сірий — безнадійно нерухомим, зелений асоціювався у нього з товстою здоровою нерухомою коровою, жовтий — з духовним теплом. Таке тлумачення кольорів має суб'єктивний і умовний характер. Абстракціоністам не вдалося розробити систему загальновизнаного трактування кольорів і фігур.

Раціональними і переконливими є їх думки про синтез мистецтв, зокрема живопису і музики, поезії і живопису. Абстракціоністи основою творчого процесу вважали імпровізацію, яку ототожнювали зі спонтанністю і "вібраціями душі".

Про абстракціонізм у поезії можна судити із збірника "Ослиний хвіст і мішень" (М., 1913), який складають шумові і легатні вірші. У Шумових віршах — подвоєння і потроєння приголосних:

Счтрп трч ждрв

Смк гпр вчнц

Хд брн рвач

Шпрз Шкрц

Хрфд

Вб згж хнв

спржвчихлш

(А. Лотов)

У легатних віршах актуалізуються голосні:

А а а а а

Е е е е е

І і і і і

О о о о о

У у у у у

А Е І О

(Альдо Палацески)

Такого типу є вірші у творчому доробку футуриста М. Семенка:

Гк бк вк дк ик тк

Ру оро

О

?с?

Такі приклади подані у "Літературознавчій енциклопедії*" (т. 2), автор-укладач Ю.І. Ковалів.