Логістика туризму - Смирнов І.Г. - Національний заповідник "Хортиця"

Транспортно митний центра корабельня, козацькі склади та скарби під водою.

Хортиця відігравала важливу стратегічну роль на дніпровському річковому шляху "із варягів у греки". Замикаючи дніпровські пороги, острів контролював переправи, броди та навколишні суходільні шляхи. Тут зупинялися для перепочинку військові загони після подолання порогів та торговельні флотилії русів, котрі спускалися Дніпром до Чорного або Середземного моря. Хортиця була опорним пунктом давньоруських військ під час боротьби із кочівниками.

За часів середньовіччя Хортиця стала одним із головних осередків формування і діяльності українського козацтва, постійно перебувала у сфері військових та господарських інтересів Запорозької Січі. Про це свідчать численні історичні джерела. У національній свідомості українців образ Хортиці - уособлення Запорозької Січі та запорозького козацтва.

З метою увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва, Рада міністрів УРСР постановою від 18 вересня 1965 р. № 991 оголосила територію острова Велика Хортиця в м. Запоріжжі Державним історико-культурним заповідником. На території заповідника Постановою Ради міністрів УРСР від 28 жовтня 1974 р. № 500 для збереження в природному стані унікальних пам'яток геології, рідкісних видів рослин утворено геологічний заказник "Дніпровські пороги", загальна площа якого становить 1383 га. За Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1993 р. № 254 "Про Національний заповідник Хортиця" він належить до сфери управління Міністерства культури і туризму України. Управління заповідником здійснює Державна служба з питань національної культурної спадщини.

До складу заповідника входять території острова Хортиця та прилеглих до нього островів і скель Байди, Дубового, Роз1-тьобіна, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочища Вирви на правому березі Дніпра в м. Запоріжжі. Загальна площа території заповідника майже 2386 га. Острів Хортиця є комплексною історико-культурною та природною пам'яткою, на території якої нараховують близько 70 пам'яток історії та археології: багатошарова пам'ятка на о. Байди (доба неоліту - XVIII ст.), давньослов'янське поселення "Протовче" (ХП-XIV ст.), Совутинське городище за часів скіфів (V-III ст. до н. е.), поселення сабатинівської культури (XIV-XII ст. до н. е.), військові укріплення козацьких часів та російсько-турецької війни 1735-1739 рр. На території заповідника збереглася низка пам'яток доби українського козацтва: рештки земляних укріплень замку Д. Вишневецького (середина XVI ст.) та Запорозької верфі (корабельні), спорудженої у 1739 р. на місці замку Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця, рештки укріплень Хортицького ретраншементу на острові Хортиця та правому березі Дніпра, зведеного під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр., місця розташування козацьких зимівників.

Унікальна особливість заповідника полягає в тому, що на острові представлені всі тополандшафтні зони України - від степу до гір. В ярах, урочищах, плавнях острова ростуть 1052 види вищих рослин, з яких 657 дикоростучі аборигени, 11 з яких занесено до Червоної Книги України, 41 вид - релікти та ендеміки.

До складу заповідника входить музей історії козацтва. Загальний музейний фонд заповідника становить 634 тис. одиниць зберігання. Програмою відтворення видатних пам'яток історії та культури України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 700, передбачено будівництво історико-культурного комплексу "Запорозька Січ", що являтиме собою комплекс споруд, присвячених історії запорозького козацтва XVI-XVIII ст. З метою подальшого розвитку заповідника та на виконання Указу Президента України від 29 квітня 2005 р. № 732 "Про невідкладні заходи щодо розвитку Національного заповідника "Хортиця" розроблено концепцію. Державної програми розвитку Національного заповідника "Хортиця", яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2005 р. № 373.

З погляду логістики істотно, що за часів козацтва (XVI- XVIII ст.) острів Хортиця став місцем створення Запорозької Січі, що виконувала важливі транспортні та торговельно-митні функції на Дніпровському водному шляху (маршрут "із варягів у греки"). Отже, козаки контролювали процес торгівлі та товарні потоки не лише в України, а й у Польщі, Литві та на півдні Росії, оскільки саме Дніпро з притоками з'єднував країни Північної та Західної Європи з Кримом та Туреччиною. Остання була не тільки військовим союзником або ворогом запорізького козацтва (залежало від конкретної історичної ситуації), але й найбільшим торговельним партнером. Наприклад, за договором 1649р. козаки отримали дозвіл султана на вільне плавання Чорним морем з усіма його портами. Вони також дістали привілей стосовно вільної співпраці з турецькими купцями, створення в портах своїх складів з товарами, а також їх звільнили на 100 років (!) від сплати мита та податків Османській імперії. Подібними пільгами в Україні користувалися турецькі купці, а Запорозьке військо в Стамбулі мало власного торговельного представника, котрий захищав інтереси українських купців.

Щодо транспортних засобів, то широковідомі козацькі човни - чайки, на яких запорозькі козаки доходили і до Стамбулу. На острові Хортиця знайдено рештки козацької корабельні - верфі, де споруджували великі човни. Цікаво, що при цьому немає жодної згадки про мапи, якими користувалися козаки, а без відповідних морських карт перетнути Чорне море і дістатися до Стамбулу досить складно й нині.

Із логістикою пов'язана і головна легенда Хортиці - Запорозька Січ та склади запорізьких козаків. Січ виникла у 1552-1557 рр., коли Д. Вишневецький заснував перше укріплене містечко на Хортиці. Пізніше козацькі поселення поширилися на південній частині острова та правому березі Дніпра. В 1557-1578 рр. на Хортиці сформував свій табір козацький ватажок Я. Шах, звідки він здійснював набіги на турків і татар. Нові укріплення збудував у 1617 р. Л. Конашевич-Сагайдачний, ще в кінці XIX ст. у західній частині острова можна було побачити рештки валів, куренів та церкви. Поступово у володіннями Січі перейшли, крім Хортиці, навколишні невеликі острови на Дніпрі та частина земель, розташованих по обидва боки річки, включаючи Велику Луку - величезну територію степу біля сучасного Запоріжжя, прилеглу до Дніпра. Про те, що в Запорозькій Січі нагромаджувалися значні скарби, переважно здобич, відібрана в турків та татар, є багато свідчень. Одну частину захопленого спрямовували на формування "Військової скарбниці" - казни Запорозького війська, а іншу розподіляли серед товариства. Французький військовий інженер, який перебував на польській службі, Г. де Боплан жив в Україні з 1630 до 1640 р. Він зазначав, що "кожен козак має на островах свій таємний куточок". Повертаючись із перемогою над турками, "вони ділять здобич у скарбниці й отримане ховають під водою, винятком є речі, що можуть зіпсуватись від неї". Боплан згадував: "козаки під водою тримають не тільки гармати, відібрані в турків, але й гроші, які беруть за потреби". Якщо козак повертався з чергового походу, він забирав сховане, а якщо гинув у бою, то скарб залишався у воді або землі.

Запорозьку Січ ліквідували за указом Катерини II в 1775 р., а козаків насильно переселили на Кубань. Під час розгрому Січі в багатьох козаків була думка: "коли помре "Потьомка" (князь Потьомкін-Таврійський), вони повернуться назад". Тому, залишаючи Січ, багато запорожців "нічого не брали з собою, а ховали добро - хто в землю, хто в скелю, а інші - в Дніпро. Тоді ж, за переказами, на Хортиці або її околицях сховали "військову скарбницю" запорожців. У кінці XIX ст. жили свідки, котрі пам'ятали від батьків та дідів прикмети запорозьких кладів. Розповідали, що в урочищі Сагайдачному, мабуть під камінням, закопано надто багато козацьких грошей. Також кажуть, що на Стрілецькому острові незадовго до ліквідації Січі були закопані гроші - золото, срібло, а також зброя. Через декілька десятиліть після знищення Січі на Хортиці з'явилися діди, які нібито знали про скарб. Гадають, що то були козаки, котрі сховали своє майно або знали про коштовності. З їх появою збільшилась зацікавленість до хортицьких скарбів, легенди про які ходили серед новопоселенців земель Запорозької Січі. В 1789 р. на острові заснували колонію німців-менонітів, а спустілі запорозькі землі почали заселяти селяни. І знову поширилися численні легенди серед нових жителів про таємничі запорозькі скарби.

Археологічні дослідження Хортиці здійснюють донині. Вивчають також дно Дніпра в околицях острова. У 1995 р. під час підводних археологічних робіт біля острова Кандеровського знайшли шаблю XVI - початку XVII ст., виготовлену на Кавказі або в Ірані, а також 17 човнів та два великих кораблі. Однак більша частина Хортиці на сьогодні залишається недослідженою. За переказами, особливо багато запорізьких скарбів розміщено на Великій Луці, одна з річок якої, що впадала в Дніпро, так і називалася - Скарбна. Є думка, що біля її гирла схована вся запорозька казна. Археологи там знайшли тільки дві затоплені чайки. Є легенди, пов'язані зі старовинними запорозькими похованнями. Одне з них знаходиться в селі Капулівка на річці Чертомлик і належить І. Сірку, який після смерті Б. Хмельницького протягом 20 років був кошовим отаманом запорожців (помер у 1680 р.). Саме він писав відому "Відповідь турецькому султанові". Похоронили його "знаменито" серпня, со многою арматною и мушкетною стрельбою и с великою от всего низового войска жалостью".

3 могилою кошового отамана пов'язана історія про сідло отамана Сірка. Селянин Прусенко, мешканець Капулівки, копав яму для стовпа і знайшов скелет коня, на якому було напівзгниле сідло,- прикрашене блискучими "гайками". Набивши ними кишеню, Прусенко пішов у Нікополь до знайомого шинкаря. Той одразу зрозумів, що це золото, і попросив селянина почекати, доки він перевірить у знайомого ювеліра всі "гайки" щодо їх "шляхетності". Тим часом дозволив замінити його в шинку. Прусенко хазяйнував тут тиждень, усе випив, що було, а коли прийшов до тями, пішов шукати шинкаря, але так і не знайшов. Останній зник разом із золотом (декілька років потому його нібито бачили в Одесі). Тільки тоді Прусенко зрозумів, який скарб він знайшов. Удома він залишив дві "гайки", потім показав їх управляючому в сусідньому селі. "Це ж найчистіше золото", - сказав той. - Я можу тобі дати за них пару найкращих волів". "Ех" - досадно хекнув чоловік.