Логіка - Дуцяк І.3. - 8.3. Методи формування недедуктивних припущень

8.3.1. Метод перенесення

У разі міркувань методом перенесення припущення про наявність у предмета якихось ознак роблять без жодних підстав. Творення знань відбувається за принципом приписування ознак: "цей об'єкт має такі ознаки, отже, інший об'єкт також має такі ознаки".

Прикладом формування знань за допомогою методу перенесення є явище анімізму, тобто тлумачення всіх навколишніх предметів як живих. Той предмет, який найбільше знає людина, - це вона сама. Тому людина припускає, що ті ознаки, які с в неї, мають також інші предмети. Коли людина первісного суспільства перечіпилась об камінь чи колоду, то вона витлумачувала такий предмет як живу істоту і вважала, що ця істота навмисно завдала їй шкоди. Тому ця людина мала потребу повернутися до каменя чи колоди, щоб завдати удару цьому предмету.

Іншим прикладом творення знань за методом перенесення є явище тотемізму. У цьому разі переносять не властивості, а відношення. Щоб пояснити факт особливого місця якоїсь рослини чи тварини в житті спільноти, цю рослину (чи тварину) вміщують у систему тих відносин, які відомі людині. Людині архаїчного суспільства відомі родинні стосунки, стосунки всередині племені. Тож ці родинні стосунки переносять на ставлення людей до згаданих рослин чи тварин. На рослину чи тварину, важливу для спільноти, поширюють, переносять родинні стосунки - їх тлумачать як предків.

8.3.2. Метод аналогії (подібності)

У разі міркувань методом аналогії, тобто на підставі подібності об'єктів за чимось одним припускають про їхню подібність за чимось іншим. Методом аналогії людина міркує з наймолодшого віку - адже виявлення подібності є основою формування понять. Водночас метод аналогії люди використовують з найдавніших часів своєї історії. Метод аналогії застосовують і для припущень про існування предметів, і для припущень про наявність у предметів тих чи інших ознак. Наприклад, розглянемо припущення давньогрецького філософа Фалоса про те, що магніт має душу. Підставою для цього припущення (яке отримували раніше в примітивному суспільстві без жодних обґрунтувань шляхом перенесення) була подібність магніту й істот, які мають душу, в тому, що вони здатні урухомлювати предмети.

Розглянемо припущення про існування предметів. На тій підставі, що людина спостерігає певні предмети, які спричиняють певні зміни, то в разі, коли людина спостерігає певні зміни, однак не може ідентифікувати об'єкт, який зумовлює ці зміни, вона припускає, що існує відповідний предмет, який власне спричинив ті зміни, джерело яких для суб'єкта пізнання незрозуміле. Так виникли уявлення людей про духів - істот, які відповідальні за позитивні чи негативні події, що трапляються з людиною в тому чи іншому місці, під час тієї чи іншої діяльності. Наприклад, коли людина заблукала в лісі, вона усвідомлює наявність явища (заблукала). За подібністю до інших випадків, коли зміна має причиною діяльність якоїсь істоти, людина припускає, що ця зміна також є наслідком діяльності якоїсь істоти. Цю істоту (якій дають назву блуд) уявляють у вигляді того, що спостерігала людина, яка заблукала (хтось бачив світлячка, хтось - сову, хтось - зайця). Зіставлення цих різних варіантів стало підставою для уявлення, що згаданий дух може змінювати свої обриси.

Метод аналогії став також основою для формування уявлень про існування душі. Зокрема, за свідченнями етнографів, схему формування припущення про існування такого предмета, як душа, можна відтворити так. У разі, коли людина отримувала якусь травму, їй легко було виявити відповідність між частиною тіла, яка зазнала травми, та больовими відчуттями. Водночас у людини траплялись також стани загальної слабкості, коли больові відчуття, часто пов'язані з різними захворюваннями внутрішніх органів, важко локалізувати. У такому разі міркували за аналогією - у цьому випадку, як і в інших, якщо є больові відчуття, то має бути певний орган, певна частина тіла, яка зазнає цих больових відчуттів. Цю внутрішню частину тіла людини назвали словом душа. Вважали, що душа - це щось слабке, що може бути викрадене чаклуном з ворожого племені або бути ним травмоване (що і виявляється в больових відчуттях, які важко локалізувати).

Проаналізуємо припущення про ознаки предметів. У разі міркувань методом аналогії припущення про наявність у предмета якоїсь ознаки роблять на підставі подібності цього предмета до іншого, який має згадану ознаку. Мабуть, починаючи з праць Арістотеля, в психології популярні діагностичні поради (вони стали особливо поширеними в середині XIX ст.) такого типу: якщо людина має червоний колір обличчя, то вона хитра, як лисиця; якщо людина подібна на іншу тварину, то їй приписували ті ознаки, які приписували тій іншій тварині. Сучасній людині очевидно, що між кольором обличчя та інтелектуальними, психологічними властивостями людини безпосереднього зв'язку нема.

У разі міркувань методом аналогії отримують твердження, які можуть виявитися внаслідок перевірки як істинними, так і хибними. Формально цей метод можна записати так: