Логіка - Жеребкін В.Є. - 6.6. Значення законів логіки для судового дослідження

Вимоги основних законів мають настільки важливе значення для судового пізнання, юридичної практики, дотримання законності, що вони спеціально закріплені у процесуальних законах і, отже, з вимог логічних перетворені у вимоги юридичні.

Логічні закони у сфері юридичного пізнання набувають форми правових норм. Це є однією з важливих умов, які забезпечують логічність судового дослідження, логічну сторону пізнання істини під час розслідування і розгляду судових справ.

Так, вимога закону тотожності, яка полягає в тому, що в процесі міркування про якийсь предмет ми маємо мислити саме цей предмет і не підміняти його іншим предметом думки, виражена і закріплена, наприклад, у ст. 42 Основ кримінального судочинства, котра проголошує: "Розгляд справи у суді відбувається тільки щодо обвинувачуваних і лише з того обвинувачування, з якого вони віддані під суд". По-перше, юридичний закон не допускає розширення кола осіб під час розгляду справи в суді. По-друге, суд пов'язаний рамками постанови про віддання під суд і не має права, виносячи вирок, виходити з цих рамок. "Суд,— наголошується в постанові Президії Верховного Суду України у справі Д.,— не має права під час розгляду справи виходити за межі початкового обвинувачення без повернення справи на дослідування".

Із особливою силою підкреслюється законодавцем і судовою практикою необхідність дотримання під час розслідування і розгляду судових справ вимог закону суперечності. Так, ст. 369 КПК України, перелічуючи умови, за яких вирок визнається як такий, що не відповідає фактичним обставинам справи, виділяє, поряд з іншими, такі дві умови, безпосередньо пов'язані з логічним законом суперечності; "...3) за наявністю суперечливих доказів, що мають суттєве значення для висновку суду, у вироку не вказано, на якій підставі суд врахував одні з цих доказів і відкинув інші; 4) якщо висновки суду, викладені у вироку, мають суттєві суперечності".

Докази, з яких роблять висновки у справі, повинні мати чітку систему фактів без якихось внутрішніх суперечностей. Наявність суперечностей у доказах руйнує їх, робить непридатними для обґрунтування висновків. Тому кримінальна справа може бути правильно розв'язана, у ній може бути встановлена об'єктивна істина лише за тієї неодмінної умови, що унаслідок дослідження всіх обставин справи та перевірки усіх доказів, суперечності між ними будуть усунені. Якщо ж суперечності в доказах у справі залишаються, то висновок слідства й суду щодо питання про подію злочину і про винність обвинувачуваного не може вважатися істинним.

Наявність суперечностей у показаннях свідка, потерпілого, обвинувачуваного засвідчує недоброякісність цих показань, і тому такі показання не можуть бути взяті за основу обвинувачування.

Відповідно до закону суперечності у судовій справі за одним і тим же фактом не може бути двох протилежних висновків експертизи. Наявність суперечностей у висновках експертів виключає можливість визнати їх достовірними доказами. У кримінальних справах із використанням побіжних доказів версія у справі може бути визнана обґрунтованою лише за тієї умови, коли буде доведена хибність усіх інших можливих версій, які її заперечують.

Важливе значення у судовому дослідженні має дотримання закону виключеного третього. Суд має розв'язувати питання у судовій справі за формою "або — або". Суд не може зробити висновки у справі, винести вирок або ухвалу без чіткої категоричної відповіді па запитання про те, чи мала місце дія, у здійсненні якої обвинувачується підсудний, чи не мала, чи має ця дія склад злочину чи ні, чи винний підсудний у здійсненні цього злочину чи не винний і т. д.

Велике значення у судовому пізнанні надається закону достатньої підстави. Вимога чіткого обґрунтування будь-якої процесуальної дії, висновків слідства й суду у судовій практиці — це не просто й не тільки логічна вимога. Закріплена юридичним законом, вона перетворюється у юридичну вимогу як неодмінне пізнання об'єктивної істини у судовій справі і дотримання законності.

Принцип обґрунтованості пронизує всі стадії розслідування й розгляду кримінальних справ, усе кримінальне й цивільне судочинство в цілому. Жодна процесуальна дія не може бути здійснена, жоден висновок органів слідства й суду не може вважатися достовірним, якщо відсутні достатні на те підстави. Так, кримінальна справа може бути порушена лише за наявності законних підстав. Ст. 94 КПК України, називаючи підстави на порушення кримінальної справи, тим самим забороняє порушувати справи за голослівними заявами і здогадами: "Справа може бути порушена лише в тих випадках, коли існують достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину".

У випадку відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя відмовляють у порушенні кримінальної справи. Відмова у порушенні кримінальної справи також має бути обґрунтована. "За відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою, а суд — ухвалою, відмовляє у порушенні кримінальної справи..." (ст. 99 КПК України).

Справжнє правосуддя не терпить голослівності. Кожен факт, який має значення для справи, кожна обставина розглядуваного злочину мають бути доведені, і лише за умови їх доказу можуть бути взяті за основу судового вироку або ухвали. Обвинувальний вирок може бути винесений тільки за повного доведення події злочину і винності підсудного. "Вирок суду має бути законним і обґрунтованим" (ст. 323 КПК України).

Необґрунтований вирок вважається незаконним. Суд в ухвалі має викласти не тільки свої висновки, а й пояснити, чому, на якій підставі він дійшов того, а не іншого висновку. За суперечності наявних у справі доказів суд не може довільно прийняти одні і відкинути інші, він має обґрунтувати, чому одні докази ним приймаються як достовірні, а інші відкидаються як неправильні. Виносячи виправдувальну ухвалу, суд має вказати, чому висунуте підсудному обвинувачення визнане неспроможним, чому відкинуто докази, на яких воно ґрунтувалося, чим заперечуються положення обвинувального висновку. Суд може відкинути обвинувачення і виправдати обвинувачуваного, тільки назвавши підстави, через які він не визнає докази, на яких обвинувачування ґрунтується.

Велике значення вимозі обґрунтованості надається під час обвинувачування, віддання під суд, під час касаційного перегляду присудів і ухвал тощо. Так, згідно зі ст. 131 КПК України, особа може бути притягнута як обвинувачувана тільки "якщо в наявності достатньо доказів, які вказують на здійснення злочину певною особою...". Лише за наявністю достатніх підстав для розгляду справи у суді, суд виносить ухвалу про віддання обвинувачуваного під суд (ст. 245 КПК України). Присуд у касаційному порядку може бути відмінений або змінений тільки на підставі, зазначеній у законі (ст. 367 КПК України).

Дотримання вимог закону достатньої підстави має важливе значення також при оцінці показань свідка, потерпілого, обвинувачуваного, висновку експерта та інших джерел доказів. Так, "не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме" (ст. 68 КПК України). Вирок суду, винесений на підставі таких заяв, є необґрунтований і підлягає відміні. Не може бути взяте за основу обвинувачування і визнання обвинувачуваним своєї вини, якщо воно не підтверджене сукупністю наявних у справі доказів. Так само й голослівне заперечення підсудним своєї вини не може розглядатися як доказ його безвинності.

Вимога обґрунтування е однією з основних вимог при оцінці слідством і судом висновку експерта. Висновки експерта мають бути обґрунтованими і переконливими. Експерт у своєму висновку не просто висловлює своє судження, а має обґрунтувати його, послатися на конкретні факти, положення науки, за допомогою яких ним зроблено цей висновок. Висновок експерта має значення для слідства і суду тоді лише, коли він науково обґрунтований.