Логіка - Конверський А.Є. - Розділ VII. Історичний характер логіки як науки

1. Логіка стародавньої Індії

Аналізуючи предмет і метод логіки, зазначалося, що логіка є єдиною наукою при всій різноманітності систем, учень, шкіл. Щоб осягнути цю єдність, цілісність логіки варто спинитися на основних історичних етапах її розвитку.

Перші дослідження і відкриття з логіки з'являються незалежно одне від одного у стародавній Греції та Індії. Логіка стародавніх греків, зокрема Арістотеля, була поширена у Західній і Східній Європі, а згодом і на Близькому Сході. Індійська ж логіка була розповсюджена у Китаї, Японії, Тібеті, Монголії, Індонезії та на Цейлоні.

І у Греції, і в Індії логіка формувалася в межах універсальної, єдиної тоді науки - філософії. В Індії виникненню логіки сприяли філософські диспути, на яких представники різних філософських течій відстоювали свої погляди. Тому логіка стародавньої Індії була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва.

В індійській логіці можна виділити три основні періоди її розвитку:

-рання буддійська логіка (VI-V ст. до н.е. - /7 ст. н.е.),

- діяльність логічних шкіл ньяя і вайшешика (III - Vст. н.е.), -розквіт буддійської логіки (VI-VIII ст).

У ранній буддійській логіці вивчаються види промов, залежність промови від місця її проголошення. Тогочасні логіки розрізняли шість видів промов:

- промова про себе,

- красива промова (художнє слово),

- промова диспутів,

- "дурна промова" (промова, яка викладає хибне вчення),

- правильна промова (промова, яка знаходиться у злагоді з істинним вченням і має за мету донести до слухачів істинне знання),

- промова, яка викладає істинне знання.

В основі поділу промов на види лежить субстанціональна ознака промови, тобто ознака, яка визначає носієм чого може бути промова в кожному конкретному випадку: чи істинного відображення дійсності, чи приємних емоцій і т.д.

Промову поділяли на види і за місцем, де вона проголошується:

- перед царем,

- перед правлячими,

- у великому зібранні,

- перед ученими,

- перед брахманами,

- перед тими, хто любить слухати істинне вчення.

Багато уваги індійські логіки приділяли прикрашенню промови. Щоб промова досягла своєї мети вона повинна бути ясна, легка і проста, послідовна, цікава за змістом. Недоліками промови, яких слід уникати вважали неясність, незв'язність, неспівмірність промови (або надто коротка промова, або надто довга). Промова також не може досягнути поставленої мети, якщо вона проголошується в стані гніву, або якщо в ній відсутній смисл.

Розробивши докладну типологію самої промови, її ознак, буддійські логіки намагалися пов'язати вивчення правил риторики з дослідженням логічної сторони мови.

У дискусії розрізнялося два елементи: об'єкт доведення і саме доведення.

О б' є к т о м доведення може бути або сутність, або атрибут. Коли об'єктом є сутність, то результатом доведення є встановлення факту існування чого-небудь чи його не існування. Коли ж об'єктом доведення є атрибут, властивість, то в цьому разі визначається, належить даний атрибут сутності чи не належить.

Доведення складається з восьми членів, кожен з яких виконує певну функцію у процесі доведення і має відповідну назву: речення, підстава, приклад, однорідність, різнорідність, пряма перцепція, висновок, авторитет.

Охарактеризуємо кожний з восьми членів доведення.

Р е ч е н н я м, або тезою, є положення, яке учасник дискусії добровільно приймає і яке повинно бути доведеним.

П і д с т а в а - логічна основа, яка випливає з прикладу однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку, авторитету. Під логічною основою розуміють відношення, зв'язок , який полягає у визначенні наявності однієї речі залежно від наявності іншої речі (наприклад, від наявності диму стверджують про наявність вогню). Або, іншими словами, логічною основою є відображення саме такої дії, коли істинність одного твердження обов'язково спричинює істинність другого твердження.

П р и к л а д - є наведення загальновизнаних або прийнятих наукою положень.

О д н о р і д н і с т ь - встановлення подібності між сутностями, між атрибутами, між причинами, між наслідками.

Р і з н о р і д н і с т ь - констатація взаємовідмінності між сутностями, атрибутами, причинами, наслідками.

П р я м а п е р ц е п ц і я - сприйняття речі без домішок, які можуть випливати з психологічних, емоційних сенсорних та інших особливостей людини (наприклад, міраж, ілюзії, сон).

В и с н о в о к - констатація інформації про об'єкт за умов, коли він безпосередньо на сприймається (наприклад, минуле виводять із теперішнього).

А в т о р и т е т о м - вчення мудреців, положення, викладені у священних книгах.

Аналіз структури доведення в ранній буддійській логіці показує, що тут елементи логіки вплетені в загальні догматичні доктрини, значна частина матеріалу має віддалене відношення до логіки, а суто логічний матеріал викладено досить не систематично.

Другий період індійської логіки представлений діяльністю шкіл ньяя і вайшешика.

Ці школи доповнювали одна одну, оскільки перша займалася логікою, а друга - натурфілософією. У цей період логіка також тісно пов'язана з філософією, тобто логічні проблеми розглядаються в контексті філософських вчень, логіці передує вчення про засоби пізнання. Логіка зайнята розробкою правил, норм ведення дискусії. (До речі, слово "ньяя" має багато значень, зокрема, такі: "правило", "канон", "норма").

Оскільки власне логічною проблематикою займалася школа ньяя, то здобутки і проблеми логіки цього періоду пов'язані з діяльністю саме цієї школи. Школа ньяя залишила після себе твір з логіки, який належить фундаторові школи Готаму і складається із 538 сутр ("сутра" - основне положення у вигляді короткого афоризму).

У цей період з'являється теорія умовиводу (слово "ньяя" означає ще й "силогізм"), яка включає три види умовиводів:

- умовивід за аналогією,

- умовивід від попереднього до наступного, від причини до наслідку (наприклад, від вогню до диму),

- умовивід від наступного до попереднього, від наслідку до причини (наприклад, від дощу до скупчення хмар).

Щоб краще зрозуміти вчення про умовивід в індійській логіці взагалі, і зокрема в логіці школи ньяя, треба охарактеризувати теорію "проникнення".

В індійських підручниках з логіки найвживанішим прикладом є приклад про зв'язок вогню і диму: "Якщо я сприймаю, що на горі піднімається дим, то я можу стверджувати, що там є вогонь". Популярність цього прикладу певно зумовлена його надзвичайною образністю. Він ніби передає і подих вогню, і плин диму.

Скористаємося цим прикладом для з'ясування суті теорії "проникнення". У цьому прикладі "дим" є ознакою, а "вогонь" - носієм ознаки. Між ознакою і носієм ознаки існує відношення проникнення. При цьому ознака є проникнутим, а носій ознаки - проникаючим. Тому сфера уявлень про дим вся проникнута уявленням про вогонь. Вогонь є проникаючим. Сфера уявлень про вогонь ширша, оскільки вогонь буває і без диму. Виходить, що сфера ознаки менша ніж сфера носія ознаки. Таке трактування співвідношення ознаки і носія ознаки відрізняється від арістотелівської точки зору. Арістотель розглядає ознаку як більш широке поняття, порівняно з поняттям про носія ознаки.

Наприклад, у судженні "Дерево - рослина" арістотелівська логіка за ознаку бере поняття "рослина", а за носія ознаки "дерево".

В індійській же логіці зовсім іншим підхід. Поняття "дерево" розглядається як ознака, з якої слідує, що перед нами саме рослина.

Справа в тому, що в індійській логіці логічні відношення, принципи значною мірою мають онтологічний характер. Це відчувається навіть у доборі прикладів ("немає диму без вогню" тощо). Тут відчувається намагання ототожнити логічну підставу з причиною, логічний наслідок з дією, наслідком, причинно-наслідкове відношення з відношенням логічного слідування. Саме це і зумовлює специфіку теорії умовиводу в індійській логіці.

В індійській логіці умовивід ототожнюється з доведенням. Тому, коли йшлося про структуру доведення в ранній буддійській логіці, мався на увазі "індійський силогізм" (тобто умовивід) у вигляді доведення. Виходить, що в ранній буддійській логіці силогізм складався з десяти членів (суджень).

У школі ньяя кількість членів силогізму скорочується до п'яти:

- теза,

- підстава,

- приклад,

- застосування,

- висновок.

Наведемо приклад індійського силогізму:

1. На пагорбі є вогонь. (Теза).

2. Тому, що на пагорбі є дим. (Підстава).

3. Де дим, там є вогонь. Наприклад, на кухні. (Приклад).

4. На цьому пагорбі є дим. (Застосування).

5. Отже на цьому пагорбі є вогонь. (Висновок).

Оскільки силогізм в індійській логіці виступає у вигляді доведення, то йому передує теза, за нею - підстава, і лише потім дається висновок із засновків. Спеціально і структурі силогізму виділяють "приклад", функція якого полягає у демонстрації конкретної ситуації, де реалізовувалася логічна підстава.

Якщо в індійський силогізм внести деякі структурні зміни, то отримаємо арістотелівський силогізм:

1. Де дим, там є вогонь.

2. На пагорбі є дим .

3. Отже, на пагорбі є вогонь.

Очевидно, що третій член індійського силогізму (приклад) відповідає більшому засновку арістотеліського силогізму, другий - (підстава) і четвертий - (застосування) - меншому засновку, а перший член - (теза) і п'ятий - (висновок) відповідає засновку.

Та й основних термінів у індійському силогізмі три. Менший термін, суб'єкт висновку (в даному випадку - пагорб) є в тезі і в висновку; середній термін, або причинна ознака - наявність диму; більший термін, або доказова ознака, - наявність вогню.

Відмінність індійського силогізму від арістотелівського полягає в тому, що в основі індійського силогізму лежить теорія проникнення (з наявності диму випливає наявність вогню, з того, що певна річ має властивість "бути металом" випливає властивість "бути електропровідним"), а в основі арістотелівського силогізму лежить підведення часткового під загальне (з того, що будь-яка планета є космічним об'єктом, випливає, що і Земля як планета є космічним об'єктом).

Специфіку індійського силогізму треба вбачати не тільки в тому, що він пов'язаний, ототожнений з доведенням, що в його основі лежить теорія проникнення, а й у тому, що в його підвалинах передбачається той логічний зв'язок, який притаманний умовиводу за аналогією. Підстава в індійському силогізмі доводить те, що повинно бути доведене вказівкою на подібність з прикладом або на відміну від нього. Це й зрозуміло. Особливо, коли врахувати, що умовивід за аналогією є головним умовиводом в школі ньяя.

Визначення умовиводу за аналогією міститься в сутрі 16:

"Порівняння є доведенням порівнюваного із його подібності з відомим". Наприклад: "Бик мені відомий, але про буйвола я тільки знаю, що він за зовнішнім виглядом схожий на бика. На підставі цього знання я можу, хоча ще ніколи раніше не бачив буйвола, при зустрічі з ним пізнати його і вказати іншим".

За основний логічний принцип школа ньяя бере твердження, що з двох контрадикторних суджень одне обов'язково буде істинним, а друге - хибним.

Третій період індійської логіки (УІ-УШ ст.) - це розквіт буддійської логіки. Справжнім творцем буддійської логіки, який відділив її від метафізики і сформував як самостійну науку, вважається Дігнага. Йому належить праця з логіки "Про джерела пізнання", де він розробив вчення про три властивості логічної підстави (середнього терміну). Висновок в умовиводі, згідно з цим вченням, буде правильним, якщо:

а) логічна підстава (середній термін) пов'язана з об'єктом умовиводу, тобто з меншим терміном (наприклад, "на пагорбі є дим");

б) логічна підстава пов'язана з однорідними об'єктами (наприклад, "дим є скрізь, де є вогонь");

в) логічна підстава не пов'язана з неоднорідними об'єктами (наприклад, "диму немає там, де немає вогню, як у воді").

Дігнага визнавав правомірність двох видів силогізму: тричленного (підстава, приклад, теза) і п'ятичленного (теза, підстава, приклад, застосування, висновок).

Значний внесок у розробку індійської логіки цього періоду вніс Дхармакірті. Йому належить сім трактатів з логіки, серед яких стислий підручник "Крапля логіки".

Його система логіки включає чотири розділи:

сприйняття,

умовивід "для себе",

умовивід "для інших",

логічні помилки.

Судження Дхармакірті не вважав особливою формою мислення. На його думку, судження - це особливі умовиводи, які виникають під час сприйняття, ще до того як вони одержать словесну оболонку. Такі умовиводи він називав умовиводами "для себе".

Умовиводом "для інших" називається умовивід завдяки якому що-небудь повідомляється іншому.

Можливі дві форми умовиводу "для інших": силогізм подібності і силогізм відмінності.

Прикладом силогізму подібності є такий умовивід:

Силогізм відмінності має такий вигляд:

Дхармакірті вважав: правильний умовивід повинен здійснюватися за законами тотожності і причинності, завдяки яким поняття пов'язуються одне з одним, що й зумовлює одержання нового знання.

Таким чином, індійська логіка, яка виникла в руслі філософії для потреб практики (ведення диспутів і риторики), поступово ставала самостійною теорією. З давньогрецькою логікою Індія познайомилася лише в часи походів Олександра Македонського.