Реклама - Джефкінс Ф. - 14. Типові закони

14. Типові закони

Пов'язаних із рекламою законів занадто багато, щоб згадати про кожен в цій книжці. Деякі закони стосуються окремих галузей, наприклад, "Закон про фармацію та отрути", "Закон про тканини", "Закон про добрива та корми". Поки що нашому читачеві достатньо знати лише ті закони, які безпосередньо стосуються рекламної справи.

15. Закон "Про рекламні оголошення (оренда — продаж)" 1967 р.

Цей закон встановлює принципи рекламних оголошень про оренду або продаж. Наприклад, контактне рекламне оголошення має чітко інформувати споживача, чи купівля на виплат не буде йому коштувати дорожче, ніж разова оплата товару.

16. Закон "Про довіру споживача" 1974 р.

У цьому законі розвивається вищезазначена тема. Він дає споживачеві право скасувати контракт, якщо перед укладенням контракту "продукт було представлено в усній формі в присутності боржника або орендаря". Як правило, це стосується контактного продажу, і споживач має п'ять днів "на роздуми" після того, як він отримав свою копію угоди, наприклад страховий поліс, що йому його продав комівояжер.

17. Закон "Про захист споживачів" 1987 р.

Це один з найважливіших законів у сфері законодавства, що регулює права споживачів. І той, хто вивчає рекламну справу, мусить його знати. Згідно з цим законом у Сполученому Королівстві набрала чинності директива Ради Європи "Про пов'язані з продуктом обов'язки". Цей закон доповнює попередні закони. В ньому є частини, присвячені пов'язаним з продуктом обов'язкам, безпеці споживачів та застосуванню оманливих цін. Усе попереднє законодавство про ціни анулюється і суворо забороняється застосування оманливих цін. Загальним обов'язком виробників та постачальників є продаж безпечної продукції. Виробники, імпортери та компанії, що мають власні торговельні марки, несуть відповідальність за будь-які дефекти, що стали причиною каліцтва або смерті. Не треба жодних доказів недбалості або контрактних відносин. Роздрібні торговці ні в якому разі не повинні продавати сумнівну іноземну продукцію, наприклад небезпечні ялинкові прикраси-ліхтарики або іграшки. Якщо такий продукт потрапляє до крамниці, його слід негайно зняти з полиць, щоб уникнути звинувачення у порушенні закону.

18. Положення "Про оманливу рекламу" 1998 р.

Цей законодавчий акт у сфері прав споживача запроваджує у Сполученому Королівстві відповідну директиву Ради Європи і є прикладом гармонізації законодавства країн-членів Спільного ринку відповідно до Закону про Європейське економічне співтовариство від 1972 р. Генеральний директор Комітету за чесну торгівлю дає право споживачеві звернутися до Верховного суду за порушення положення про оманливу рекламу, за умови, що позивач не знайшов розуміння в органі добровільного контролю, наприклад Комітеті рекламних стандартів. Ці положення не є конкурентами Британських кодексів реклами та стимулювання збуту, але вони є насправді останньою можливістю позивача добитися справедливості, якщо Комісія з рекламних стандартів відкинула його скаргу.

19. Закон "Про авторське право, дизайн та патенти" 1988 р.

Цей закон підтверджує закон про авторське право від 1956 р., містить нові положення щодо прав виконавців та інших учасників спектаклів та концертів, визначає авторське право дизайнера на оригінальний дизайн, доповнює закон "Про зареєстровані дизайни" 1949 р., містить положення щодо патентних агентств та агентств торговельних марок, віддає справи про патенти та дизайни під юрисдикцію певних судів графств, доповнює закон про патенти, містить положення стосовно пристроїв, розроблених з метою обходу захисту від копіювання праць в електронній формі, запроваджує нові положення про покарання за незаконне приймання телевізійних та радіопередач, визначає як злочин незаконне застосування або використання торговельної марки.

Авторське право стосується оригінальних літературних, музичних творів або творів образотворчого мистецтва, звукозапису, кіномистецтва, ефірних або кабельних передач, типографічних схем видань. Авторське право не поширюється на твір, якщо він не відповідає певним кваліфікаційним вимогам стосовно авторства, держави, де цей твір вперше було опубліковано, або, якщо йдеться про телевізійні або радіопрограми, — держави, де вони вперше вийшли в ефір. Авторське право поширюється на літературний, музичний твір або твір образотворчого мистецтва тільки після його публікації, запису тощо.

Як правило, авторське право зберігається протягом 50 календарних років після смерті автора, виходу фільму в прокат, першого ефіру телевізійної або радіопрограми.

Першою особою, якій належить авторське право, є автор твору, якщо тільки літературний, музичний твір або твір образотворчого мистецтва не було створено оплачуваним працівником у рамках його службових обов'язків. Тоді першою особою, якій належить авторське право, є роботодавець, якщо тільки яка-небудь угода не передбачає інше. Наприклад, рекламне агентство володіє авторським правом на рекламні матеріали, що їх воно виконало на замовлення клієнта, якщо контракт на обслуговування не містить пункту, згідно з яким авторське право належить клієнтові.

Найсуттєвіша зміна у сфері авторського права у світі реклами та зв'язків з громадськістю полягає в тому, що на відміну від старого закону 1956 р. тепер фотографу належить авторське право не тільки на негатив, але й на друк фотографій. Це право можна передати, але для цього необхідно внести відповідний пункт до контракту на виконання фотографічних робіт або до контракту на обслуговування, що його укладають клієнт та рекламне агентство або агентство зі зв'язків з громадськістю. Авторське право не належить клієнту (наприклад рекламодавцеві) автоматично тільки тому, що він заплатив за виконання робіт.