Товарна інноваційна політика - Сумець О.М. - Залежна стратегія

Цей тип стратегії визначається тим, що характер технологічних змін у цьому випадку залежить від політики інших фірм, які виступають як "батьківські" фірми у коопераційних технологічних зв'язках. Маленькі фірми такого типу поширені в капіталомістких галузях. їх ринковий успіх прямо пов'язаний з успіхом у споживачів основного продукту головної фірми. Однак вимоги відносно розвитку науково-технічних змін у таких фірмах мінімальні. Це спрощує процес освоєння нової продукції або послуги, але залишає високими критерії якості роботи і гнучкість пристосування до вимог нових технологій і ринків збуту. Значна питома вага таких фірм зайнята у сервісному бізнесі і у просуванні продукції на нові ринки.

Для України цей тип інноваційної стратегії є важливим у зв'язку з тим, що багато світових лідерів сучасних технологій приходять у нову країну саме через створення місцевих фірм субвиробників, які і виготовляють передову продукцію.

Відсутність технологічних змін визначає традиційна стратегія. У цьому розумінні можна вести мову про стратегію фірми без інновацій. У той же час традиційні виробництва стали такими внаслідок закріплення за ними певних інноваційних форм на тривалий період їх "життєвого циклу". Традиційна стратегія не уникає і власне інноваційної поведінки, бо вона пов'язана з удосконаленнями форми і сервісу відносно традиційної продукції. Саме із запровадження такої стратегії починають фірми і країни, які намагаються швидко увійти на світові ринки, використовуючи свій традиційний потенціал. Тому саме з цього типу починали усі ті країни, які прийняли програми включення у світове змагання у конкурентоздатності на глобальних ринках. Стихійно таку стратегію використовує нині і Україна. Але ця стратегія має значення тільки тоді, коли країна приймає її в якості першого кроку до реалізації інших стратегій. Без цього такий тип стратегічної поведінки є безперспективним.

Співвідношення наведених типів інноваційних стратегій залежить, як вказано вище, від ступеня розвитку країни. Відносно фірм, то застосування цих стратегій залежить від застосування ними власної науково-технічної політики.

Реалізація інноваційної стратегії не тільки дає фірмі конкурентну перевагу, але і надає державної підтримки у сфері інноваційної діяльності в межах країни. Уряди багатьох розвинених країн надають інноваційним підприємствам пільги відносно податків, кредитів, експортно-імпортних квот і тарифів.

Державна підтримка інноваційних фірм ще тільки формується як цілісна та інституційно оформлена система.

Проведені дослідження вказують на те, що у цивільному секторі економіки ми маємо ще дуже мало підприємств, які можна було б зарахувати до розряду інноваційних. За останній час, з переходом на ринкові відносини і лібералізацією економічного життя, в Україні з'явилася досить значна кількість малих підприємств, які у своїх статутах декларують інноваційну діяльність. Але відомі негаразди нашого економічного клімату - висока інфляція, постійна зміна законодавчої бази і грабіжницька податкова політика держави, привели до того, що інноваційні функції не виконуються.

Для здійснення державної політики підтримки інноваційної діяльності в Україні доцільно використати такі критерії інновацій-ності для підприємств, згідно з якими останнім може надаватися державна підтримка і стимулюватися їх розвиток (рис. 10.3).

У числі головних безпосередніх причин кризи виробництва у період реформування економіки України відмічені:

o помітне зниження сукупності попиту на товари вітчизняних виробників, передусім на внутрішньому ринку, внаслідок зниження купівельної спроможності споживачів;

o недостатнє методологічне і науково-методичне забезпечення процесів, що відбуваються в економіці України.

Серед нестач науково-методологічного забезпечення погрібно виділити той факт, що більшість ринкових механізмів перебувають ще на стадії формування і, природно, їх наукове осмислення тільки починається.

Перелічені на рис. 10.3 критерії включають такі показники.

Критерій наукоємності:

o витрати на НДіП КР;

o питома вага НДіПКР у загальному обсязі продажів продукції;

o річний приріст витрат на НДіПКР;

o питома вага науковців і інженерно-технічних працівників у загальній кількості працюючих.

Критерій конкурентоздатності: показники технічного рівня продукції, співвідношення ціни та якості, структура та доля ринку, диференціація та диверсифікація продукції, сервісне обслуговування та система формування попиту.

Критерій експортабельності: " питома вага експортної продукції у загальному обсязі виробленої продукції;

o співвідношення експортної ціни з рівнем світових цін. Критерій оновлення продукції: коефіцієнт оновлення продукції, частка принципово нової продукції.

Критерій техніко-економінного рівня продукції:

o питома вага продукції, яка:

а) перевищує світовий рівень;

б) дорівнює світовому рівню;

в) нижче світового рівня;

г) невитрачена. Критерій якості продукції:

o відповідає міжнародним стандартам якості;

o сертифікована міжнародними центрами й установами;

o відповідає вимогам Державного стандарту України. Економічний механізм управління інноваційними процесами

дозволяє орієнтувати діяльність господарюючих суб'єктів на цілеспрямований пошук і реалізацію ринкових можливостей інноваційного розвитку, що відкриваються перед ними. Це забезпечує їм тривале виживання і розвиток у конкурентному середовищі відповідно до обраної місії. Тобто, даний механізм є одним з основних елементів системи адаптації господарюючих суб'єктів до умов зовнішнього середовища, що безперервно змінюється, забезпечуючи там самим їх виживання і розвиток.

Формування економічного механізму управління інноваційними процесами розвитку в умовах конкурентного середовища повинно базуватися на наступних принципах (рис. 10.4).