Ціни і ціноутворення - Шкварчук Л.O. - 2.3. Види цін і тарифів залежно від ступеня самостійності підприємств

За ступенем самостійності підприємства в ціноутворенні ціни (тарифи) можуть бути вільними, договірними (контрактними), регульованими та фіксованими.

Вільні ціни в ринкових умовах встановлюються виробником товару (послуги) самостійно у відповідності з прийнятою на підприємстві ціновою політикою; вони формуються на підприємстві та затверджуються його керівником. Такі ціни встановлюються на ті види продукції, що не входять до державного переліку фіксованих та регульованих цін. Регулятором вільних цін є лише попит і пропозиція на товари визначеної якості. Механізм установлення таких цін орієнтований на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товару та запобігання ажіотажного попиту й спекуляції. У відпускних вільних цінах враховуються собівартість продукції, податок на додану вартість та прибуток від реалізації товарів.

Держава може лише опосередковано впливати на механізм формування вільних цін шляхом зміни кон'юнктури ринку. Наприклад, установлення певних "правил гри" на ринку за допомогою заходів, які обмежують недобросовісну конкуренцію і монополізацію ринку. Для цього впроваджуються заборони на горизонтальне й вертикальне фіксування цін, цінову дискримінацію, демпінг, недобросовісну цінову рекламу.

Різновидом вільних цін є прейскурантні ціни і ціни каталогу.

Прейскурантні ціни використовуються при купівлі товару як на внутрішньому ринку, так і в міжнародній торгівлі, і містяться в прейскурантах, які видаються підприємством (найчастіше виробником товару). Вони належать до категорії довідкових цін, які публікуються продавцем. Прейскуранти фірм (цінники)1 є інформацією неперіодичного характеру, досить деталізованою і достовірною. Такі ціни широко використовуються в автомобільній промисловості, сільськогосподарському машинобудуванні, виробництві обчислювальної техніки тощо.

Ціни каталогу (проспекту) — це офіційні ціни, які публікуються в каталогах і проспектах фірм, підприємств і організацій оптової торгівлі. Вони є цінами довідкового характеру, що публікуються нерегулярно і, як правило, продавцем товару. Використовуються такі ціни як на внутрішньому ринку, так і в міжнародній торгівлі. До цієї категорії цін належать ціни покупця, ціни продавця, ціни нетто.

Ціна покупця являє собою фактичну грошову суму купівлі товару на ринку, за якою здійснюється угода купівлі-продажу або за якою покупець готовий купити товар. Формування ринкової ціни як ціни покупця (на ринку покупця) означає, що фактична ціна складається на заниженому рівні, що відображає економічні інтереси покупця.

Ціна продавця формується в умовах переважання попиту над пропозицією (ринок продавця). Така ціна є стимулом для розширення виробництва даного товару і відображає економічні інтереси продавця, який прагне продати його якнайдорожче.

Ціна нетто не включає знижки і надбавки, пов'язані з різними умовами постачання. Це — чиста ціна товару на місці його купівлі - продажу. Ціна нетто для покупця є сумою, фактично сплаченою продавцю, а для продавця - фактичною виручкою від продажу товару з врахуванням витрат у зв'язку зі здійсненням угоди.

Договірні ціни встановлюються у договорі між продавцем і покупцем за згодою сторін. Головна їх відмінність від твердої прейскурантної ціни полягає в тому, що вони можуть змінюватися за взаємною згодою сторін. Договірні ціни є важливим елементом системи цін у ринковій економіці. Тому в Україні з переходом до ринкових відносин сфера застосування цих цін суттєво розширюється. Разом із цим за умов монополізованого ринку договірні ціни можуть бути формою диктату продавця, способом завищення цін з метою отримання надприбутку. Для уникнення таких ситуацій держава повинна здійснювати прямий вплив на формування договірних цін шляхом проведення ефективної анти монопольно! політики, а також і побічний вплив — через прогресивне оподаткування прибутку, захист прав споживачів тощо.

Якщо договір укладається між суб'єктами різного громадянства, а платежі виконуються в іноземній валюті, він називається контрактом, а ціни, вказані в ньому, — контрактними. Договірні (контрактні) ціни ще називаються цінами купівлі-продажу (цінами реалізації, ринковими цінами), вони визначаються умовами поставки товару.

Регульовані ціни встановлюються регіональними органами ціноутворення, що функціонують при відповідних виконавчих органах влади. Управління з питань цінової політики при державній адміністрації визначає для таких цін граничні рівні, перевищення яких є неприпустимим. Регулювання їх здійснюють органи ціноутворення в установлених верхніх та нижніх межах ціни на основі коефіцієнтів зміни цін шляхом прямого обмеження їх зростання або зниження, встановлення граничних рівнів цін, граничних відхилень від фіксованих цін, встановлення граничного рівня рентабельності, залежно від граничного розміру торговельних та постачальницько-збутових надбавок (націнок) у ціні кінцевої реалізації деяких товарів, установлення граничних значень елементів ціни. Існують й інші аналогічні методи регулювання. Так, на нову техніку ціни обмежуються залежно від корисного ефекту від її споживання. На продукцію, призначену для заміщення імпортних товарів, ціни встановлюються не вище рівня світових цін, для вторинних ресурсів — не вище ціни на первинні ресурси. Номенклатура товарів, на які встановлюються регульовані ціни, визначається та змінюється державними органами у межах їх компетенції. Перелік деяких регульованих цін на продукцію (товари, послуги) поданий у додатку А.

В Україні, починаючи з травня 1996 p., державне регулювання цін на промислову продукцію й послуги здійснювалося з допомогою граничних цін і тарифів та побічно регульованої ціни. Перший вид цін установлюється державою на продукцію, ресурси і послуги, які справляють істотний вплив на загальний рівень і динаміку цін у економіці, виробництво яких зосереджено в монопольних структурах. Такі ціни встановлювалися насамперед на вугілля, електроенергію, газ. Побічне регулювання цін здійснюється державою централізовано за допомогою впровадження граничного рівня рентабельності на такі соціально значимі види продукції, як хліб і хлібобулочні вироби, дитяче харчування.

У країнах із розвинутою ринковою економікою державне регулювання цін в окремих галузях і сферах економіки здійснюється за допомогою цін підтримки. Ціни підтримки являють собою встановлені законом і визначені урядом мінімальні ціни, дешевше яких продавець товару чи послуги не може їх пропонувати покупцям. Сферою функціонування цін підтримки є ті галузі економіки, в яких у довгостроковому періоді темпи зростання ринкових цін на кінцеву продукцію підприємств, як правило, істотно відстають від темпів зростання цін на матеріально-технічні ресурси, які вони закуповують у підприємств інших галузей. Це означає, що для досягнення паритету обміну між галузями або наближення до нього уряду необхідно встановлювати на кінцеві товари й послуги ціни підтримки, що вищі рівноважних на ринку. Такі ціни дають змогу зберегти на прийнятному рівні паритет цін між підприємствами, що належать до низькорентабельних галузей, та підприємствами, які постачають для них матеріально-технічні ресурси. Ціни підтримки встановлюються, наприклад, урядом США на продукцію фермерів. Це має велике значення для стабілізації та підвищення доходів фермерів, проте призводить до негативних наслідків, які проявляються в утворенні у країні надлишків аграрної продукції, збитках споживачів, зростанні міжнародних витрат та ін.

У США система регулювання цін на продукцію фермерських господарств уведена в практику в 1933 році. Центральне місце в ній належить заставним цінам та заставним операціям товарно-кредитних корпорацій (ТКК). Заставні ціни виконують функцію мінімальних гарантованих цін. Вони захищають фермерів від зниження цін на аграрну продукцію і гарантують мінімальний рівень прибутку від реалізації цієї продукції. Заставні операції ТКК передбачають надання фермерам кредиту під заставу продукції. При цьому заставлена продукція може бути прийнята на склади ТКК чи залишатися на зберігання у фермерів. Сума кредиту залежить від обсягу зданої продукції та заставних цін. У разі зниження ринкових цін фермери можуть передавати заставу у власність ТКК, тоді заставна ціна стає мінімальною ціною реалізації. Якщо ж рівень ринкових цін вище від заставних, фермери можуть отримувати заставу назад, повернути позику та відсотки за неї й реалізувати продукцію на вільному ринку. У період сприятливої кон'юнктури та високих цін фермери не мають потреби у заставних операціях ТКК. За таких умов заставні ціни практично не впливають на рівень ринкових цін. У період виникнення труднощів зі збутом та зниження цін на аграрну продукцію фермери значну частину своєї продукції реалізують за заставними цінами. Ціни на пшеницю, рис, кормове зерно, арахіс, бавовну й тютюн ТКК підтримує здебільшого через заставні операції та закупівлю цих продуктів у фермерів за заставними цінами, а ціни на молочну продукцію — через закупівлю лишків вершкового масла, сиру, молочного порошку у переробних фірм. Для того щоб ТКК не збила цін на внутрішньому ринку, за законом 1985 року їй заборонено реалізувати усередині країни свої запаси зерна за цінами, нижчими 115 % заставної ціни, а рису — 105%.

Крім заставної ціни функцію підтримки доходів фермерських господарств у США виконує цільова ціна. На відміну від заставної цільова ціна визначає не рівень ринкових цін, а нижній рівень доходів фермерських господарств. Така ціна не функціонує на ринку, а застосовується в розрахунках із метою визначення компенсаційної цінової надбавки, яку визначають як різницю між цільовою ціною й ціною реалізації (чи заставною ціною, якщо продукція реалізована через ТКК). Компенсаційна цінова надбавка дозволяє фермерам відшкодовувати втрати їх прибутків від нижчих ринкових цін на аграрну продукцію у порівнянні з цільовою ціною. Така компенсація у даний час виплачується у формі прямих урядових субсидій для виробників усіх видів зерна й бавовни.

Головні функції заставної й цільової цін полягають у захисті фермерів від зниження рівня ринкових цін, гарантуванні мінімального рівня прибутку від реалізації аграрної продукції та підтримці фермерських прибутків. Дворівнева система підтримки цін на аграрну продукцію у США дає можливість вирішити дві проблеми: по-перше, підтримати рівень фермерських доходів від реалізації аграрної продукції за рахунок споживачів; по-друге, регулювати експорт аграрної продукції.

Таким чином, цінова підтримка є економічно виправданою для тих галузей, де через об'єктивні причини доходи нестабільні й відносно низькі порівняно з іншими галузями або виникає потреба підтримки виробництва певних видів товару в країні на заданому рівні. До таких галузей економіки повною мірою належить сільське господарство.

В Україні згідно із Законом про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років запроваджуються заставні ціни (ціни підтримки) і регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників через систему державних дотацій та субсидій. У цьому законі заставна ціна (ціна підтримки) визначається як "гарантована державою ціна продукції, яка відшкодовує середньо галузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва".

На виконання зазначеного закону Міністерством аграрної політики України, Міністерством економіки і Державною акціонерною компанією "Хліб України" затверджена "Методика встановлення рівня заставних цін на зерно для здійснення заставних закупок у сільськогосподарських товаровиробників". У цій методиці подана уточнена редакція визначення заставних цін, де заставні ціни визначаються як "мінімальні ціни, які забезпечують відшкодування прогнозованої нормативної собівартості зерна та мінімальний прибуток, необхідний для простого відтворення виробництва". Згідно з Методикою рівень заставних цін розраховується за формулою

При розрахунку заставних цін враховується фактична та прогнозована кон'юнктура внутрішнього та світового зернових ринків. Рівень заставних цін використовується для розрахунку обсягів фінансування, необхідних для здійснення заставної закупівлі зерна. Механізм заставних цін на зерно впроваджується для стимулювання виробництва зерна, підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників та подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу й цін на зерно та хлібопродукти.

З метою забезпечення розширеного відтворення підприємств галузей, в яких норма прибутку на авансований капітал нижче від середньої по народному господарству, державою можуть також вводитися еквівалентні ціни. Рівень таких цін визначається як сума середньо галузевих нормативних витрат прибутку, який розраховується відповідно до середньої по народному господарству норми прибутку на авансований капітал. У випадках реалізації продукції за державними програмами за цінами, нижчими від еквівалентних, товаровиробникам повинна компенсуватися різниця в цінах. По суті еквівалентні ціни є однією з різновидностей цін підтримки, в яких видозмінюється методика встановлення їх рівня.

Фіксовані ціни на товари розробляються відповідними державними органами та запроваджуються управлінням з питань цінової політики при державній адміністрації. Вони залишаються незмінними по всій території та протягом усього періоду їх дії. В сучасних умовах такі ціни встановлюються на окремі види стратегічної сировини, дорогоцінні та рідкоземельні метали, продукцію військового призначення тощо. Існують такі форми фіксування цін, як прейскурантні ціни, "заморожування" вільних ринкових цін, фіксування монопольних цін. У країнах із розвинутою ринковою економікою такі ціни, як правило, встановлюються в екстремальних ситуаціях: під час стихійних лих, гострого дефіциту товарів, війни тощо. З активізацією ринкових відносин в Україні сфера застосування фіксованих цін постійно звужується.

Як регульовані, так і фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що значно впливають на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне значення, а також на продукцію, роботи і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що посідають монопольне становище на ринку.