Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи - Маруненко І.М. - 2. Оболонки головного мозку

1. Загальний план будови головного мозку

У головному мозку людини розрізняють три частини, відмінні щодо еволюційного минулого та функціонального значення: найдавнішу - стовбур головного мозку (об'єднує довгастий мозок, вароліїв міст, середній і проміжний мозок); мозочок, черв'як якого також належить до стародавніх утворів, і передній мозок, який у процесі еволюції хребетних сформувався найпізніше.

Головний мозок розташований у порожнині мозкового черепа. Маса головного мозку дорослої людини у середньому становить 1375 г у чоловіків і 1275 г у жінок, що складає біля 2% до загальної маси тіла. Хоча відсоткове співвідношення маси мозку до загальної маси тіла складає всього 2%, на нього "працює" 15% серця, а сам мозок споживає понад 20% кисню, яке захоплюється легенями. Для доставки кисню в мозок працюють три великі артерії, які призначені виключно для його постійного підживлення.

У головному мозку виділяють такі відділи:

1) передній мозок (кінцевий, проміжний);

2) середній мозок;

3) задній (довгастий, вароліїв міст, мозочок) (рис. 43).

Усі відділи, за винятком кінцевого мозку, становлять мозковий стовбур. Кінцевий, або великий мозок, є вищим відділом ЦНС.

Рис. 43. Серединний розріз головного мозку (за Чайченко П М., Цибенко В. О., Сокун В. Д., 2003):

1 - шишкоподібне тіло (епіфіз); 2 - мозолисте тіло; 3 - таламус;

4 - гіпоталамус; 5 - лійка гіпофіза; 6 - гіпофіз;

7 - ніжка середнього мозку; 8 - вароліїв міст;

9 - довгастий мозок; 10 - четвертий шлуночок; 11 - мозочок;

12 - півкуля мозочка.

2. Оболонки головного мозку

Головний мозок, як і спинний, вкритий оболонками:

o твердою;

o павутинною;

o м'якою (рис. 44).

Тверда оболонка утворює особливі вирости - відростки, які заходять між окремі частини головного мозку і сприяють кращій фіксації в порожнині черепа. Серед таких відростків - серп великого мозку, який проникає в повздовжню борозну між лівою і правою півкулями, і намет мозочка, що відділяє півкулі головного мозку від мозочка; серп мозочка є продовженням серпа великого мозку, але менш розвинутим, спускається до низу уздовж гребня потиличної кістки; діафрагма сідла має вигляд пластинки, яка прикриває гіпофізарну ямку, де розташований гіпофіз. Тверда оболонка у місцях зростання з кістками черепа утворює канали - синуси, по яких відбувається відтік венозної крові від мозку.

Черепна павутинна оболонка (arachnoidea mater cranialis), або павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea mater encephali), на відміну від оболонки спинного мозку, не прилягає щільно до твердої оболонки, а на верхівках звивини мозку зростається з м'якою. Над борознами і в деяких інших місцях головного мозку між обома оболонками утворюються щілини різних розмірів і форми, які сполучаються між собою. Разом ці щілини становлять підпавутинний простір (spatium subarachnoideum), заповнений церебростіральною рідиною. Найбільші щілини мають назву підпавутинних цистерн (cisternae subarachnoideae): задня (велика) і бічна мозочкові-довгастомозочкові (cisternae cerebellomedullares posterior et laterales), бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri), перехрестя (cisterna chiasmatis), міжніжкова (cisterna interpeduncularis) ті ін. Між твердою і павутинною оболонками головного мозку є рідтвердооболонний простір (spatium subdurale) з незначною кількістю прозорої рідини.

Черепна м'яка оболонка (pia mater cranialis), або м'яка оболонка головного мозку (pia mater encephali), щільно зростається з корою, а на опуклостях звивин - також з павутинною оболонкою. У м'якій оболонці є велика кількість артеріальних і венозних судинних сплетінь.

Рис. 44. Оболонки мозку (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

Нижня частина головного мозку оточена в середині черепної коробки водянистим середовищем, яке також омиває і спинний мозок. Це безколірна речовина, яка постійно оновлює свій склад, і називається спинномозковою рідиною. Виробляється всередині шлуночків головного мозку. Рідина містить глюкозу, потрібну для енергетичних витрат, для функціонування клітин головного і спинного мозку, а також білки і лімфоцити, що захищають від проникнення інфекції. Спинномозкова рідина рухається до третього і четвертого шлуночків, далі омиває головний мозок ззаду, опускається навколо спинного мозку і піднімається попереду головного мозку, де повторно всмоктується в кров через павутинні зернистості - виступи павутинної оболонки. Така циркуляція сприяє пульсації мозкових артерій (рис. 45).

Із основи мозку виходять 12 пар черепних нервів, які зв'язують мозок з органами чуття, розміщеними у ділянці голови, із шкірою і м'язами голови і шиї, з органами дихальної, серцево-судинної, травної та інших систем.

Рис. 45. Рух спинномозкової рідини (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)