Менеджмент у галузі охорони здоров'я - Баєва О.В. - 6.6. Організація та порядок надання послуг у закладах охорони здоров'я

Заклади охорони здоров'я діють на основі статуту. Статут затверджується власником (засновником) закладу охорони здоров'я. У статуті визначаються:

o назва закладу охорони здоров'я, яка повинна відповідати сфері та обсягу послуг, що ним надаються;

o власник закладу охорони здоров'я;

o місцезнаходження закладу охорони здоров'я;

o предмет і цілі діяльності закладу охорони здоров'я (в тому числі участь у наукових дослідженнях та професійній підготовці медичних працівників, якщо таке передбачається);

o територія обслуговування, що охоплюється діяльністю закладу охорони здоров'я;

o види і обсяг медичних послуг, що надаються закладом охорони здоров'я;

o органи управління закладу охорони здоров'я і порядок їх формування;

o організаційна структура закладу охорони здоров'я;

o форма фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров'я;

o порядок формування основних майна (основних фондів) закладу охорони здоров'я.

У додатках наведено: Проект статуту комунального підприємства ЦРЛ- Додаток 3. Статут дитячої поліклініки N 2 Деснянського району м. Києва - Додаток 4.

Статут державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) Санаторій "Ірпінь" МОЗ України - Додаток 5.

Статут малого комерційного підприємтва - Додаток 6.

Організація та порядок процесу надання медичних послуг у закладі охорони здоров'я визначається статутними положеннями закладу охорони здоров'я, які повинні відповідати стандартам надання медичної допомоги. Вони не можуть порушувати прав пацієнта, що визначені чинним законодавством. Заклад охорони здоров'я може доводити до відома громадськості інформацію про обсяг та види медичних послуг, що надаються закладом. Зміст і форма цієї інформації не може бути використана як реклама.

Регулювання діяльності закладів охорони здоров'я здійснюється у вигляді державного ліцензування, професійної сертифікації медичних працівників, а також у вигляді акредитації закладів.

Отримання ліцензії на право здійснення медичної практики є необхідною умовою початку функціонування закладу охорони здоров'я. Ліцензуванню підлягають всі заклади охорони здоров'я, незалежно від форми власності, засновника і форми господарювання, в тому числі й заклади охорони здоров'я - бюджетні установи. Ліцензування медичної практики здійснюється Міністерством охорони здоров'я України. Ліцензійні умови визначаються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із самоврядними професійними медичними організаціями (лікарськими, сестринськими та іншими спілками, палатами, асоціаціями, товариствами тощо) та/або самоврядними організаціями надавачів медичних послуг (спілками, асоціаціями лікарень, медичних практик та ін.).

Міністерством охорони здоров'я України, за погодженням із самоврядними професійними медичними організаціями та організаціями надавачів медичних послуг, визначаються мінімальні норми забезпечення (табелі оснащення) закладів охорони здоров'я обладнанням, медичною технікою та виробами медичного призначення.

Надання медичної допомоги в усіх закладах охорони здоров'я здійснюється відповідності до стандартів надання медичних послуг, затверджених Міністерством охорони здоров'я України за поданням професійних медичних (лікарських, сестринських та ін.) організацій.

Заклад охорони здоров'я може порушити клопотання про проходження акредитації з метою підтвердження дотримання відповідних критеріїв якісної професійної діяльності (критеріїв акредитації). Акредитацію здійснює Акредитаційна комісія на підставі експертного висновку про дотримання закладом установлених критеріїв акредитації після проведення відповідної процедури оцінювання закладу охорони здоров'я. У разі відповідності закладу критеріям акредитації Акредитаційна комісія видає акредитаційний сертифікат на термін до трьох років.

При провадженні медичної практики заклад охорони здоров'я зобов'язаний вести медичну документацію відповідно до порядку та в обсягах, які встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із самоврядними професійними організаціями. Заклад охорони здоров'я забезпечує захист даних, що містяться в документації. Він зобов'язаний надавати доступ до документації:

o пацієнтові, його законному представнику чи іншій уповноваженій пацієнтом особі в тій частині, яка стосується інформації про пацієнта;

o іншим закладам охорони здоров'я, організаційним одиницям закладів і особам, які займаються медичною практикою за межами даного закладу охорони здоров'я, якщо ця документація є необхідною для забезпечення наступності медичного обслуговування;

Відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

o уповноваженим державним органам охорони здоров'я та органам лікарського самоврядування в обсязі, необхідному для виконання контролю і нагляду;

o Міністерству охорони здоров'я України та органам державної влади у випадках, передбачених законодавством;

o органам пенсійного забезпечення, страховим установам та експертним комісіям по вирішенню питань про ступінь непрацездатності для здійснення ними їх статутних обов'язків;

o реєстрам медичних послуг в обсязі, необхідному для ведення реєстрів.

Медична документація може також надаватись навчальним закладам чи науково-дослідним установам для її використання в наукових цілях без розголошення при цьому прізвища, імені та інших даних, за допомогою яких можна однозначно ідентифікувати особу, дані про яку вміщені в документації.

Міністерство охорони здоров'я за погодженням із самоврядними медичними організаціями визначає види медичної документації та спосіб її ведення, а також процедуру забезпечення доступності цієї документації.

Медична допомога та медичні послуги в лікарні надаються за певних умов та відповідно до порядку їх надання. Умови та порядок надання медичних послуг мають бути відображені в Статуті лікарні, правилах внутрішнього розпорядку та інших організаційно-розпорядчих документах закладу.

Лікарня має право безпосередньо надавати лише ті види медичних послуг та медичної (лікувально-профілактичної) допомоги, що дозволені їй на підставі відповідної ліцензії та результатів державної акредитації

Умови та порядок надання медичних послуг у державних (комунальних) лікарнях. Єдиною підставою для отримання медичних послуг у державній лікарні є стан здоров'я особи та необхідність надання таких послуг, підтверджена наявністю в конкретної особи відповідних медичних показань. Лікарня не має права відмовляти у наданні медичних послуг будь-якій особі через те, що постійне місце її проживання знаходиться поза межами підпорядкованого їй району чи з огляду на інші, не пов'язані зі станом здоров'я обставини.

Якщо особа, яка звернулася до державної лікарні, потребує медичних послуг, які не можуть бути надані безпосередньо закладом із використанням його власних кадрових та матеріально-технічних ресурсів, лікарня зобов'язана направити таку особу до іншого закладу охорони здоров'я чи фахівця, який може забезпечити надання відповідних послуг.

Черговість доступу осіб, які звернулися до державної лікарні, до медичних послуг регулюється виключно медичними критеріями та терміновістю надання послуг, що ґрунтуються на оцінці ступеня загрози життю та здоров'ю конкретної особи.

Госпіталізація в стаціонарні відділення л державної лікарні здійснюється лише у разі наявності в пацієнта медичних показань, що зумовлюють необхідність цілодобового медичного контролю за станом здоров'я пацієнта та/або цілодобового безперервного медичного втручання, які не можуть бути забезпечені поза стаціонаром, або в разі, коли госпіталізація є обов'язковою у зв'язку з вимогами законодавства.

Рішення про госпіталізацію в стаціонарні відділення державної лікарні приймається лікарем, уповноваженим на це керівником, після ознайомлення із станом здоров'я особи та отримання згоди цієї особи, її законного представника (за винятком випадків, коли згідно із законом, така згода для госпіталізації не потрібна).

Якщо стан здоров'я особи вимагає невідкладної госпіталізації до лікарні, але при цьому в лікарні немає вільних місць або лікарня не має права надавати необхідні зазначеній особі медичні послуги за умовами ліцензування та державної акредитації, або госпіталізація зазначеної особи до лікарні неможлива за епідеміологічними умовами та критеріями, лікарня після надання невідкладної допомоги забезпечує в разі потреби перевезення пацієнта до іншого закладу охорони здоров'я за попереднім погодженням цього питання з відповідним закладом охорони здоров'я. При цьому до іншого закладу охорони здоров'я, куди спрямовується пацієнт, передається копія відповідної медичної документації з інформацією про стан здоров'я особи та заходи, вжиті в лікарні.

Виписування з стаціонарних відділень державних лікарень здійснюється в разі:

o коли стан здоров'я госпіталізованої особи не потребує подальшого лікування в умовах стаціонару;

o наявності бажання госпіталізованої особи чи її законного представника;

o коли госпіталізована особа порушує правила внутрішнього розпорядку лікарні, але при цьому відсутня небезпека того, що відмова від продовження перебування такої особи в стаціонарі чи припинення надання їй медичних послуг можуть спричинити безпосередню загрозу для її життя чи здоров'я або для життя чи здоров'я інших осіб.

Якщо законний представник госпіталізованої особи наполягає на виписуванні цієї особи зі стаціонарного відділення лікарні, а стан здоров'я особи потребує продовження лікування в стаціонарних умовах, керівник закладу чи уповноважений ним лікар може відмовити у виписуванні до моменту винесення рішення у цій справі відповідним органом опіки та піклування чи судом.

Особа, яка вимагає виписування зі стаціонарного відділення лікарні за власним бажанням, повинна бути поінформована лікарем про можливі наслідки, які можуть бути спричинені для її здоров'я припиненням лікування в стаціонарі. Така особа має письмово засвідчити факт виписування з лікарні за власним бажанням та отримання зазначеної в цьому пункті інформації лікаря. Якщо особа від такого засвідчення відмовиться, то лікар зобов'язаний зробити відповідний запис у медичній документації цієї особи.

Якщо законний представник, опікун чи піклувальник не забирає неповнолітню чи недієздатну особу після виписування зі стаціонарного відділення лікарні, заклад невідкладно повідомляє про це місцевій раді за місцем проживання виписаної особи. Транспортування такої особи до постійного місця проживання забезпечується за рахунок коштів відповідної місцевої ради.

При наданні медичних послуг лікарня зобов'язана забезпечувати дотримання відповідних пов'язаних з наданням медичної допомоги особистих немайнових прав особи, встановлених Цивільним кодексом України та іншими законами України.

На державні та комунальні заклади охорони здоров'я покладено виконання експертних функцій щодо:

а) експертизи тимчасової непрацездатності громадян;

б) військово-лікарської експертизи;

в) судово-медичної і судово-психіатричної експертизи;

г) патологоанатомічних розтинів трупів.

Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється в закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт необхідності надання відпустки у зв'язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім'ї, в період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездатності.

Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.

Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлює Кабінет Міністрів України.

Проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань у галузі судової медицини або судової психіатрії.

Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.

До медико-експертних дій відносяться і патологоанатомічні розтини. Патологоана-томічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті хворого. В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються за наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони здоров'я. За наявності письмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення покійного і відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших поважних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.

Порядок проведення патологоанатомічного розтину визначає Міністерством охорони здоров'я України.

У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або па-тологоанатомічний розтин.

Альтернативну медичну експертизу здійснюють фахівці відповідного профілю і кваліфікації. Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів. Порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи визначає Кабінет Міністрів України.