Менеджмент у галузі охорони здоров'я - Баєва О.В. - Надання інформації населенню про епідемічну ситуацію

♦ Систематична інформація населення через засоби масової інформації.

♦ Негайне інформування населення про надзвичайні екологічні ситуації. Екологічна інформація повинна містити:

♦ відомості про стан навколишнього природного середовища та рівні його забруднення;

♦ інформацію про біологічне різноманіття, включаючи видозмінені організми та їхню взаємодію з об'єктами навколишнього природного середовища;

♦ відомості про джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають на здоров'я людей;

♦ екологічні прогнози, плани і програми, державну екологічну політику;

♦ рекомендації щодо зменшення негативного впливу зміни факторів навколишнього середовища на здоров'я людини.

Законодавство України передбачає адміністративну відповідальність за відмову від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації населенню.

Згідно зі статтею 91 Закону України "Про охорону навколишнього середовища", відмова від надання або несвоєчасне надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством, тягне за собою накладання штрафу на службових та посадових осіб від трьох до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Надання інформації населенню про епідемічну ситуацію

Громадяни України та їх об'єднання мають право на отримання достовірної інформації щодо епідемічної ситуації в місті проживання і в республіці в цілому. Така інформація є складовою поінформованої згоди на медичне втручання.

Наприклад, тільки маючи об'єктивну інформацію про епідемічну ситуацію, пацієнт разом із сімейним лікарем може дати поінформовану згоду на запропоновані профілактичні заходи (щеплення, прийом вітамінів та імуностимуляторів, зміна планів та способу життя на період епідемічного неблагополуччя).

У статті 17 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" проголошено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, установи державної санітарно-епідеміологічної служби та заклади охорони здоров'я зобов'язані періодично повідомляти через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію та здійснювані протиепідемічні заходи. За відмову в наданні інформації, умисне її перекручення або приховування об'єктивних даних про захворювання населення на інфекційні хвороби та епідемічну ситуацію в країні, посадові особи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, установ державної санітарно-епідеміологічної служби та закладів охорони здоров'я несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно Закону України "Про захист населення від інфекційних захворювань", інформація про епідемічну ситуацію надається не тільки з метою прийняття пацієнтом поінформованої згоди щодо профілактики інфекції. Кожен громадянин України та об'єднання громадян мають право брати участь в обговоренні питань, розробці загальнодержавних, регіональних і місцевих програм з питань захисту населення від інфекційних хвороб.

Категорії компетентності пацієнтів

Доктрина поінформованої згоди обумовлює той факт, що лікування компетентного пацієнта не може проводитися без поінформованої та добровільної згоди пацієнта. Компетентний пацієнт може відмовитися від всякого лікування.

Необхідність компетентності пацієнтів для прийняття поінформованої згоди випливає з таких чинників:

o пацієнт повинен мати здатність брати участь у процесі прийняття рішення щодо методів діагностики, лікування або профілактики;

o пацієнт повинен мати здатність судити про хід лікування;

o пацієнт повинен бути здатним гарантувати, що він має необхідну інформацію.

Тільки компетентний пацієнт може гарантувати, що його рішення про метод діагностики чи лікування було добровільним, тобто не було результатом примушення, тиску, надмірного впливу або маніпуляції зі сторони третьої особи або лікаря. Таке рішення має відповідати особистим цінностям пацієнта, а не інших осіб, навіть коли вони є членами його сім'ї.

Таким чином, основним чинником поінформованої згоди є критерій компетентності пацієнта.

Загальні міжнародні принципи сучасної біоетики трактують декілька категорій пацієнтів, що мають різні права в отриманні інформації і прийнятті рішень щодо застосування до них методів медичного втручання:

o компетентні пацієнти (дорослі люди);

o некомпетентні пацієнти: -малі діти;

-пацієнти в коматозному стані;

-пацієнти, що були визнані у встановленому законом порядку недієздатними;

o частково компетентні пацієнти: особи, з обмеженою здатністю до прийняття рішення щодо медичного втручання внаслідок:

-хвороби або прийняття лікарських препаратів;

-пацієнти віком 15-18 років;

- особи, визнані судом обмежено дієздатними.

Питання про те, хто повинен приймати рішення у виборі методу медичного втручання за некомпетентного пацієнта, є найбільш актуальним як для медичної етики, так і для судової практики. Теоретичні засади з біоетики твердять, що в таких випадках згоду на медичне втручання повинні давати члени родини некомпетентного пацієнта. Така теза зумовлена такими положеннями:

o родина краще за інших знає життєві цінності пацієнта та його бажання;

o члени родини більше за інших зацікавлені в тому, щоб лікування забезпечило головні інтереси пацієнта;

o родина є соціальним осередком суспільства і тому повинна мати певну автономію в піклуванні про своїх членів.

З іншого боку, міжнародна судова практика часто зустрічається з випадками наявності конфліктів між членами однієї родини або членами сім'ї та пацієнтом. Більше того, пацієнт може бути відірваний від інших членів родини, проживати значний час в іншому місті або навіть в іншій країні. Тому в такій ситуації необхідно знайти іншу особу, яка може представляти пацієнта у виборі методу медичного втручання. Такою особою може бути лікуючий лікар, адвокат, інша довірена особа, яка має дотримуватися формальних директив, залишених пацієнтом у той час, коли він був компетентним вирішувати, яке медичне втручання він хотів би мати за обставин, що склалися на даний час. В міжнародній практиці найбільш відомими є так звані волевиявлення, що складаються в стилі звичайного заповіту. В такому документі пацієнт може зазначити, що не повинно бути зроблено ніяких намагань повернути його до життя після серцевого нападу в тому випадку, якщо після лікування він буде знаходитися в залежності від апарата штучного дихання. Звичайно, що в такому документі неможливо передбачити всі ситуації, в які може згодом потрапити пацієнт.

У декількох штатах США існує практика, внаслідок якої пацієнт має право призначити довірену особу, яка має право прийняти рішення щодо методів діагностики та лікування за нього, якщо він стане некомпетентним. В цьому ж документі, поряд із призначенням довіреної особи, пацієнт може дати інструкції, якими має керуватись довірена особа у прийнятті рішення про методи медичного втручання.

Законодавство України не передбачає ситуацій щодо висловлення попередніх побажань про методи медичного втручання на час перебування громадянина в стані, в якому неможливо висловити свою волю.

З точки зору біоетики та судової практики країн з розвинутою системою охорони здоров'я, не існує повної згоди відносно того, хто має приймати рішення за частково компетентних пацієнтів, коли останній не цілком здатний прийняти рішення щодо медичного втручання. Основний принцип щодо прийняття рішення про вибір методу медичної допомоги зазначає, що у випадку часткової компетенції пацієнта рішення приймають спільно пацієнт і його законні представники. Не існує повної згоди про те, що робити, коли точка зору щодо методів медичного втручання в частково компетентного пацієнта та його законних представників альтернативна.

Якщо пацієнту 15-18 років, то потрібна спільна згода на медичне втручання хворого та його батьків або законних представників. В Україні така сама практика застосовується щодо осіб, які були визнані судом обмежено дієздатними.

Основні принципи виявлення поінформованої згоди пацієнта на медичне втручання зазначені в статті 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я".

Основні принципи надання пацієнтові інформації про медичне втручання, зазначені в цій статті, відповідають загальним міжнародним принципам одержання згоди на медичне втручання (стаття 5 Конвенції про захист прав та гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини" від 4.04.1997 р.).

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19.11.1992

Стаття 43. Згода на медичне втручання.

Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта, який не досяг віку 15 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

МІЖНАРОДНІ УГОДИ

Конвенція про захист прав та гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини" від 4 квітня 1997 р. Розділ II. Згода

Стаття 5. Загальне правило

Медичне втручання може здійснюватись лише після того, як заінтересована особа, будучи поінформованою, дасть на це свою добровільну згоду.

Така особа отримує заздалегідь належну інформацію про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризик.

Зацікавлена особа вільна в будь-який момент відмовитись від своєї згоди.

МІЖНАРОДНІ УГОДИ

Конвенція про захист прав та гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини" від 4 квітня 1997 р. Розділ II. Згода

Стаття 6. Захист осіб, які неспроможні надати свою згоду.

1. ... медичні втручання по відношенню до особи, яка неспроможна дати свою згоду, може здійснюватись лише безпосередньо в інтересах такої особи.

2. Якщо згідно закону неповнолітня особа є неспроможною дати свою згоду на медичне втручання, то таке втручання не може здійснюватись без дозволу її представника, органу влади чи особи або закладу, які визначені законом. Думка неповнолітньої особи враховується як визначальний чинник, значимість якого збільшується в залежності від віку та зрілості цієї особи.

3. Проведення медичного втручання по відношенню до повнолітньої особи, яку згідно закону було визнано недієздатною або неспроможною дати свою згоду за станом здоров'я, не може здійснюватись без дозволу її представника, органу влади чи особи або закладу, які визначені законом.

Заінтересована особа залучається у міру можливості до процедури отримання дозволу.

4. Представник, орган влади, особа чи заклад, про які йшлося у наведених вище пунктах 2 та 3, отримують інформацію, що передбачена у статті 5, та тих же умовах.