Педіатрія - Тяжка O.B. - Вакцинопрофілактика інфекційних захворювань у дітей

Актуальність теми. За останні 10 років підвищилась захворюваність на так звані керовані інфекції – дифтерію, кір, кашлюк, епідемічний паротит, туберкульоз. Ці захворювання мають тяжкий перебіг, тяжкі ускладнення, які призводять до інвалідизації (наприклад поліомієліт). Вакцинопрофілактика – найбільш ефективно та економічно обґрунтований спосіб зменшення інфекційних захворювань у дітей.

Мета заняття. Вміти організувати роботу кабінету вакцинопрофілактики дитячих інфекцій дитячих інфекцій, навчитись надавати невідкладну допомогу при поствакцинальних ускладненнях.

Основна література

Шабалов Н.П. Детские болезни. – СПб. и др.: Питер, 1999. – С. 179- 182,185-186.

Медицина дитинства / За ред. П.С. Мощича: У 4 т. – К.: Здоров'я, 1994. – Т. 1. – С. 118-128.

Додаткова література

Вакцинопрофилактика: Справочник для врачей / Под ред. В.К. Та-точенко, H.A. Озерецковского. – М.: Б.и., 1994. – 179 с.

2. Иммунопрофилактика инфекционных болезней и организация ее проведения: Пособие / H.A. Павлова и др. – К., 1999. – 47 с.

Допоміжні матеріали

1. Витяг з наказу № 276 від 31.10.2000 р. "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні".

2. Лікування основних ускладнень щеплень.

3. Терміни розвитку поствакцинальних реакцій та ускладнень.

4. Вакцинація дітей, які мали реакцію на попереднє щеплення.

Витяг з наказу № 276 від 31.10.2000р. "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні"

Для вакцинації проти туберкульозу недоношених дітей з масою тіла більшою ніж 2000 г, а також дітей, не щеплених у пологовому будинку через наявність медичних протипоказань, необхідно застосовувати вакцину БЦЖ-М.

Дітям з негативною реакцією на пробу Манту з 2 ТО при відсутності після вакцинального (БЦЖ) рубчика слід здійснювати додаткове щеплення через 2 роки після вакцинації або через 2 роки після ревакцинації БЦЖ.

Вакцинація проти кору, епідемічного паротиту та краснухи проводиться моновакцинами або тривакциною у віці 12-15 міс. Дітям, що не були вакциновані проти кору, епідемічного паротиту чи краснухи, щеплення можна починати в будь-якому віці. Бустер-дозу (ревакцинацію) проти кору, епідемічного паротиту, краснухи рекомендовано вводити дітям у віці 6 років. Особи, які не отримали своєчасно другу дозу, повинні бути ревакциновані у віці 11 років. Особи, що не були раніше вакциновані або не отримали ревакцинації, можуть бути щеплені за епідемічними показаннями в будь-якому віці до 30 років. Перенесені кір, епідемічний паротит, краснуха не є протипоказанням до щеплення тривакциною. Якщо в анамнезі перенесені дві з названих хвороб, щеплення треба проводити лише моновакциною проти тієї інфекції, на яку дитина не хворіла. Бустер-дозу проти краснухи рекомендовано вводити дівчатам у 16-річному віці. Бустер-дозу проти паротиту рекомендовано вводити хлопцям у цьому ж віці.

Для вакцинації проти гепатиту В може застосовуватися альтернативна схема – 0,1,6 міс життя дитини. Новонароджених, які народилися від матерів-носіїв HbsAg вакцинують за схемою – 0 (перші 12 год життя), 1, 6, 12 міс життя дитини. При порушенні терміну початку вакцинації Проти вірусного гепатиту В інтервали між уведеннями цієї вакцини зберігаються. При цьому дозволяється поєднання з щепленням проти дифтерії, кашлюку, правцю та поліомієліту за наявності комбінованої вакцини; щеплення проводиться за схемою – 3, 4, 5 міс від народження дитини.

Лікування основних ускладнень щеплень

Етіотропна терапія застосовується тільки при деяких ускладненнях після введення БЦЖ. З урахуванням специфічної дії на мікобактерії вакцинального штаму призначають один із протитуберкульозних препаратів (ізоніазид у дозі 10 мгна 1 кг маси тіла на добу, фтивазид – ЗО мг на 1 кг маси тіла на добу, ПАСК – 20 мг на 1 кг маси тіла на добу, стрептоміцин – 20 мг на 1 кг маси тіла на добу внутрішньом'язово. Місцево при виразках застосовується 10 % фтивазидна мазь, 20 % мазь із ПАСК).

Енцефалітичний синдром. Застосовується дегідратаційна терапія – 15-20 % розчин манітолу в дозі 1-1,5 г на 1 кг маси тіла, лазикс – 1-3 мг на 1 кг маси тіла на добу в 2-3 приймання внутрішньом'язово або внутрішньовенно з переходом у подальшому на діакарб (перо-рально 0,125-0,25 г).

Судомний синдром. Застосовують діазепам внутрішньом'язово або внутрішньовенно з 10 % розчином глюкози в дозі 0,05 мг на 1 кг маси тіла; фенобарбітал – до 1 року життя із розрахунку 1 мг на 1 кг маси тіла, старше 1 року – 10 мг на 1 рік життя окремо або в поєднанні з дифенілом у рівній кількості. Застосовують 25 % розчин магнію сульфату в дозі 0,2 мл на 1 кг маси тіла внутрішньом'язово. При неефективності цих засобів вводять натрію оксибутират внутрішньовенно в дозі 50- 100 мг на 1 кг маси тіла у 20-30 мл 5 % розчину глюкози.

При алергічних реакціях та ускладненнях застосовують антигістамінні препарати у вікових дозах (перорально або парентерально). У тяжких випадках алергічних ускладнень призначають преднізолон, дексаметазон залежно від тяжкості ускладнення.

Заходи щодо лікування анафілактичного шоку наведено в наступній темі.