Інноваційний менеджмент - Скрипко Т.О. - Завдання та запитання для самоконтролю

Завдання 1. Переваги яких структур перелічено нижче?

1. Підвищення відповідальності за кінцеві результати роботи.

2. Забезпечення оперативного виконання декількох складних проектів.

3. Забезпечення пріоритету загальних, глобальних цілей організації над частковими, локальними цілями функціонального характеру.

4. Децентралізація вирішення оперативних завдань, що дозволяє забезпечити гнучке й оперативне реагування па зміну зовнішніх і внутрішніх умов.

5. Скорочення термінів розробки проектів.

6. Підвищення оперативності вирішення поточних питань.

7. Підвищення ступеня збалансованості програми робіт з ресурсним забезпеченням проекту.

8. Підвищення об'єктивності оцінки учасників проекту.

Для якого управлінського підрозділу якої організаційної форми характерні такі функції: визначення цілей і стратегії; розробка і впровадження методів планування діяльністю; затвердження планів функціонування дочірніх підприємств; впровадження комерційного розрахунку між підприємствами холдингу; розробка планів ресурсного забезпечення; контроль за виконанням і моніторинг реалізації планів; організація реалізації макропроектів розвитку об'єднання: розробка перспективних макропроектів розвитку; створення нових структурних підрозділів; будівництво; впровадження нових технологій; розвиток інфраструктури; забезпечення фінансової і фізичної безпеки центру та дочірніх підприємств; аналіз стану зовнішнього середовища (уряд, конкуренти, партнери, споживачі тощо); висновки про можливі порушення в функціонуванні об'єднання на базі отриманої внутрішньої і зовнішньої інформації; визначення можливих наслідків розвитку поточної і подальшої ситуацій; кадрове забезпечення управлінського апарату дочірніх підприємств; підбір і розподілення кадрів; підготовка і перепідготовка кадрів; паблік рілейшз: імідж, взаємовідносини з пресою?

Завдання 2. Розмежуйте обов'язки керівника функціонального підрозділу та керівника проекту, доповніть їх самостійно:

— падання консультаційної допомоги замовнику щодо розробки і реалізації проекту;

— вибір проектувальників і підрядчиків;

— складання планів робіт із проекту;

— оформлення і підписання актів, що підтверджують виконання робіт (етапів, підетаів, здачу об'єктів у дослідну і промислову експлуатації);

— складання матеріалів для висновку контрактів із замовниками і виконавцями (контрагентами) на проведення робіт із проекту;

— координація роботи всіх учасників проекту;

— постійний контроль за дотриманням термінів виконання робіт з проекту, науково-технічним рівнем і якістю розробок, витратами;

— здача виконаних робіт зі створення проекту;

— оформлення звітної документації на виконані роботи.

Керівник зобов'язаний:

— вимагати від відділів, що беруть участь у проекті, виконання їхніх завдань з проекту;

— стежити за тим, щоб робота відділів велася відповідно до плану-графіка, кошторису витрат і специфікацій;

— вчасно виявляти труднощі, помилки, нестачу ресурсів, низьку якість робіт;

— вчасно вносити корективи до проекту, якщо в цьому виникає необхідність;

— інформувати всіх зацікавлених осіб про перебіг роботи над проектом.

Завдання 3. Ознайомтеся з організацією діяльності науково-дослідної установи (див. додатки). Який тип організаційної структури використовується? Назвіть його переваги та недоліки.

Завдання 4. У яких випадках доцільно створювати той чи інший різновиди інкубаторів? Проаналізуйте дані табл. 4.4.

Інкубатори бувають трьох видів [58]:

1. Неприбуткові — ті, що працюють із залученням коштів місцевих оргапів влади. Останні зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвиткові регіону. Інкубатори такого виду отримують від орендарів плату, яка значно нижча (до 50 %), піж у середньому в країні. Цього достатньо, щоб утримувати основний персонал, який працює в інкубаторі.

2. Прибуткові — ті, що не надають пільг, здаючи в оренду своє майно. Це переважно приватні бізнес-інкубатори, чисельність яких зростає. Вони пропонують орендарям багато різноманітних послуг, за користування якими отримують платню.

3. Інкубатори, які функціонують при академічних інститутах, вищих навчальних закладах. Вони виступають як сполучна лапка в розробці нововведень між науковими установами і приватним бізнесом, надають ефективну підтримку підприємствам, які мають намір опанувати високотехнологічну продукцію: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну бази, обчислювальну техніку, можливість користування бібліотекою.

Орендна плата при цьому досить висока. Функції бізнес-інкубаторів постійно розширюються. У табл. 4.4 наведена характеристика основних послуг інкубаторів.

В Україні створюються бізнес-інкубатори при деяких вищих навчальних закладах та в регіонах за підтримки урядових програм іноземних країн.

Так, за ініціативою міської держадміністрації, для підтримки інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний бізнес-інкубатор, до складу якого входять: безпосередньо бізнес-інкубатор як орган управління, координаційні органи для забезпечення співпраці з місцевими органами влади; самостійні цеп-три, які забезпечують обслуговування інкубованих фірм; самі фірми. Інкубовані фірми займаються інноваційним проектуванням та користуються всіма пільгами, наданими бізнес-інкубатором (пільгові оренда приміщень, отримання сервісних послуг). Територіально вони розташовані в приміщенні бізнес-інкубатора, проте термін дії їх перебування в складі бізнес-інкубатора обмежується 2—3 роками.

Інноваційні бізнес-інкубатори діють при технічних університетах Львова, Дніпропетровська та Києва. В Івано-Франківську створено Українсько-канадський бізнес-центр, який здійснює основні функції бізнес-інкубатора.

Таблиця 4.4. Характеристика основних послуг інкубаторів

Продовження табл. 4.4

Завдання 5. Нині у світі створено науково-технічні альянси, як у міжнародному масштабі, так і в межах однієї країни (табл. 4.5).

Таблиця 4.5. Міжнародні угоди про створення науково-технічних стратегічних альянсів

Проаналізуйте дані кількості угод за сферами і розрахуйте частку окремих країн у їх загальному обсязі.

1. Які форми влади застосовують в інноваційних типах структур організації?

2. Чому впровадження нових технологій (товарів) супроводжується підвищеним рівнем ризику?

3. Чи зникає конкуренція між підприємствами, якщо вони об'єднуються в альянси і т, д"?

Цікаво знати, що...

Саме малі венчурні фірми е розробниками таких винаходів, як кольоровий фотопапір, мікропроцесор, персональний комп'ютер, фотокопіювальний пристрій, без яких ми не уявляємо повсякденного життя. Більшість великих нововведень минулого століття з'явилася завдяки венчурному бізнесу.

Корпорації "ІБМ", "Сіменс", "Тошиба" створили альянс, вклавши 1 млрд. дол. у розробку суперчіна комп'ютерної пам'яті. Результати цієї розробки можуть глобально вилинути па технічний рівень галузі.

Типовим приводом до утворення консорціуму, нерідко з залученням кількох великих іноземних партнерів, с реалізація великого технологічно складного і капіталомісткого проекту, наприклад, літакобудівного або аерокосмічного. Україна, зокрема, бере участь у консорціумному проекті "Sea Launch", учасниками якого є також СІІІЛ, Росія і початково була Норвегія. Передумова ефективної участі України в цьому проекті — традиційна для останніх десятиліть спеціалізація у військово-космічних розробках і виробництві, завдяки чому для країни є особливо перспективною співпраця в галузі мирного космосу. Крім участі в проекті "Sea Launch", треба відзначити широке використання українських ракет у міжнародних космічних запусках. Наприкінці 90-х років XX ст. у підконтрольній національному космічному агентстві України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних товариств, які с світовими лідерами у багатьох напрямах аерокосмічного виробництва. Україна має у своєму розпорядженні ракети-носії "Циклон", "Зеніт-ЗСЛ", "Дніпро" з високими експлуатаційними характеристиками (наприклад, російський "Союз" здатний вивести на орбіту 4 супутники, а "Зеніт" — 12) і завдяки цьому бере активну участь у міжнародних консорціумних проектах. Багатогалузеві концерни можуть існувати у формі вертикально інтегрованих корпорацій і диверсифікованих ТИК. Вертикально інтегровані корпорації утворюються внаслідок об'єднання при одному власникові та під єдиним контролем найважливіших сфер виробництва кінцевого продукту. Зокрема, транснаціональна нафтова компанія видобуває сиру нафту в одній країні, рафінує — в іншій, а продає кінцевий нафтопродукт — у третіх країнах. Диверсифіковані ТНК охоплюють національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграціями. Типовий приклад корпорації такого типу — швейцарська корпорація Nestle, що має 95 % своїх виробництв за кордоном і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин тощо. Число таких компаній останніми роками стрімко зростає.

У всіх ТНК головна компанія є оперативним штабом корпорації. Па ос по ні широкомасштабної спеціалізації та кооперування вона проводить техніко-економічну політику і контроль за діяльністю закордонних філій. Закордонні філії та дочірні фірми становлять регіональну структуру ТНК. Останніми роками в ній відбуваються суттєві зміни, пов'язані зі здійсненням так званої комплексної стратегії.

Комплексна стратегія ТНК ґрунтується на глобальному підході, який передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої лапки, а для об'єднання, тобто для корпорації загалом, її суть полягає в децентралізації управління міжнародним концерном і значному підвищенні ролі регіональних управлінських структур. Така політика стала можливою завдяки досягненням техніки в галузі зв'язку та інформації, розвитку національних і міжнародних банків даних, тотальній комп'ютеризації. Вона дозволяє ТНК координувати виробничу і фінансову активність зарубіжних філій і дочірніх фірм. Комплексна інтеграція в рамках ТНК потребує і комплексної організаційної структури, що втілюється у створенні регіональних систем управління та організації виробництва.

Регіональні системи управління сучасної ТНК ґрунтуються па трьох основних видах:

— головні регіональні управління, які є відповідальними за діяльність концерну у відповідному регіоні. Вони мають усі права щодо координації та контролю за діяльністю філій у цьому регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерну "General Motors" з координації діяльності філій в Азії та Океанії, розташоване в Сінгапурі);

— регіональні виробничі управління, які координують діяльність підприємств за лінією руху продукту, тобто відповідним виробничим ланцюгом. Такі управління відповідають за забезпечення ефективної діяльності підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюга, вони підпорядковані безпосередньо головному регіональному управлінню концерну. Регіональні виробничі управління спрямовані на розвиток ефективних видів виробництв, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація "Hewlett-Packard" па початку 90-х років XX ст. через це перемістила свої виробничі управління основних продуктів із СІІІЛ до Європи);

— функціональні регіональні управління забезпечують специфічні види діяльності концерну: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи тощо. Ці управління відповідальні за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному або глобальному масштабі.

Процес організації холдингової структури може йти "знизу", "зверху" чи об'єднувати обидва способи. На першій стадії при організації "знизу" здійснюється об'єднання незалежних компаній із заснуванням їх холдинг-центру. При цьому засновники можуть робити різні засновницькі внески в активи об'єднання: грошові кошти, цінні папери, будівлі, споруди, обладнання, права па користування надрами, а також майнові права. В обмін на це засновники отримують звичайні акції.

Коли засновниками холдингу є відкриті акціонерні товариства, то засновницьким внеском можуть бути звичайні акції цих компаній. У цьому випадку виникають відносини співучасті, тоді як обидві компанії володіють голосуючими акціями одна одної. Холдингом є та з них, яка має змогу здійснювати діловий контроль за діяльністю іншої.

Після заснування холдингової компанії процес формування об'єднання відбувається "зверху". Якщо досягнута умова між керівництвом холдингу та іншими компаніями на купівлю-продаж акцій, то здійснюється обмін акціями ("дружне" поглинання). Іншим варіантом "дружнього" поглинання може бути передача пакета акцій фірми в довірче управління холдингу.

В іншому разі, коли немає такої згоди, холдинг намагається скупити акції компанії на фондовому ринку, а потім уже вступає у взаємовідносини на загальних зборах акціонерів ("агресивне" поглинання). Результатом цього варіанта може бути заміна всього складу керівництва компанії.

У практиці досить поширеним варіантом встановлення ділового контролю над фірмою є інвестиційне кредитування. Такі кредити спрямовуються на реалізацію конкретних заходів і проектів за участі кредитора у прибутку.

Що одним способом встановлення ділового контролю над підприємством, до того ж, дешевшим, ніж купівля акції, с придбання холдингом боргів підприємства. За умов дефіциту грошових коштів борги можуть бути скуплені зі значним дисконтом до номінальної величини.

Як видно, функція контролю є основною причиною появи цієї форми об'єднання, яка сприяє досягненню максимального результату від консолідованої діяльності підприємств і максимальних дивідендів па кожну одиницю інвестованого капіталу материнської компанії.

Основними мотивами створення холдингів бувають такі види контролю: за джерелами сировини; ціп і ринків збуту; виконання зобов'язань суб'єктів зовнішнього середовища; технології виробництва; розподілу ризиків між учасниками комерційних угод.

Механізм контрольного пакета забезпечує безумовне право ухвалення чи відхилення деяких рішень на загальних зборах акціонерів, наприклад, суттєвих змін і доповнень до статуту, створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств тощо. Крім того, вказані права дають змогу холдинговій компанії провадити єдину економічну, фінансову і технологічну політику.

Термін "холдингова компанія" стосується об'єднань, які мають контрольний пакет в акціонерному капіталі (кількість їх не обмежується) одного або кількох підприємств. Для ефективного вирішення конкретних завдань холдинг об'єднує і консолідує їх інтереси, водночас кожне самостійне підприємство продовжує функціонувати в своїй сфері діяльності як філія чи дочірне підприємство. Сумарний капітал дочірніх підприємств, які контролює холдинг (їх може бути до сотні і більше) в багато разів перевищує капітал самої холдингової компанії. Іноді 10—15 % акцій достатньо, щоб отримати контрольний пакет. Користуючись цим, холдингові компанії можуть формувати структуру окремих галузей, не займаючись безпосередньо виробництвом. Це особливо важливо для української промисловості, яка вже впродовж тривалого часу потребує раціоналізації галузевої структури. Холдинги мають високу маневреність, здатні швидко і суттєво реагувати на необхідність переміщення капіталу, збільшувати кількість сфер своєї діяльності, здійснювати комплексні програми.

Можна вважати встановленим той факт, що визначальна роль у керівництві ринковою економікою належить великим об'єднанням на кшталт холдингу. Холдинги функціонують у світі практично у всіх галузях господарства.

Створені на сьогодні в Україні за ініціативою держави холдинги важко віднести до одного з тих видів, які ефективно функціонують на Заході. Адже мстою їх створення є збереження існуючих раніше об'єднань підприємств. Крім того, український фондовий ринок ще продовжує формуватися.

Порушення жорстких, адміністративних, управлінських вертикальних відносин, водночас з демонтажем механізмів централізованої економічної системи, диктують необхідність створення нових господарських об'єднань, якою є холдингова структура — контроль акціонерного капіталу підприємств. Треба зазначити, що ефективність цього процесу досягається значною мірою завдяки високому ступеню взаємодії, а не конкуренції.

В умовах перехідного періоду можливі такі варіанти створення державних холдингових компаній: за ініціативою самих державних підприємств; виникнення нових акціонерних товариств; державних холдингових компаній міністерствами; внаслідок реструктуризації великих підприємств; за ініціативою великих підприємств, що виробляють складну готову продукцію. До створення холдингу можуть спонукати багато причин.

Холдингові компанії України, можливо, матимуть особливості, зумовлені станом економіки країни. Середні і навіть великі підприємства, які мають потребу в налагоджуванні стійких зв'язків зі суміжниками, нададуть перевагу "дружньому" поглинанню холдинговою компанією. Спостерігається тенденція до стійкої кооперації малих підприємств, однак вони не хочуть втрачати самостійність. Ідеться не про їх злиття в великі об'єднання, а про зміцнення своїх позицій за рахунок холдингу. Зрозуміло, що його центральне підприємство зможе з меншими витратами вирішити питання реклами, аудиту, інвестиційної діяльності. Негативною особливістю холдингових компаній в Україні може стати створення багатьох з них директивним шляхом для відновлення під повою назвою міністерських структур. Це може викликати реальну загрозу стримання демонополізації економіки. Натомість перспективними с банківські холдингові компанії. З одного боку, вони зможуть кваліфіковано здійснювати фінансовий контроль за діяльністю підприємств і видавати їм кредити. З іншого — за характером діяльності банкам не властиве втручання у внутрішні виробничі проблеми підприємств.