Інноваційний менеджмент - Скрипко Т.О. - 8.2. Обґрунтування економічної ефективності інноваційного проекту

Цінність проекту = вигоди - витрати^*9

*9: {У сучасній економічній літературі "затрати" іноді замінюють термінами "витрати", "видатки". У фінансовому менеджменті, управлінському та фінансовому обліку це припустимо, оскільки кожне з вказаних понять має окремий зміст. Проте у проектному аналізі для аналітика заміна поняття "затрати" терміном "витрати" не є принципово важливою. Тому надалі вказані терміни ми вважатимемо як синоніми. }

Тобто потрібно оцінити всі результати проекту і встановити, чи перевищують вигоди затрати па його здійснення. Основні способи оцінювання та аналізу: експертний, аналогій, структурних еволюційних порівнянь. Експертний спосіб полягає у попередньому дослідженні наявної ситуації проектованого процесу (наприклад, виробничої технології). Потім проводять діагностичне дослідження з мстою вивчення та порівняний фактичних характеристик із науково рекомендованими, виявляють недоліки, резерви вдосконалення. На завершальному етапі порівнюють ключові параметри діючої системи із прогнозованими.

Спосіб аналогій передбачає вибір проекту, який виправдав себе па практиці в аналогічних умовах функціонування. Типові проекти здешевлюють впровадження, проте попередньо необхідно проаналізувати і зіставити "паші" умови з діючими.

Спосіб структурних еволюційних порівнянь базується па оцінці теперішнього стану системи та очікуваних (прогнозованих) змін цілей, завдань, попиту, виробничо-господарських результатів тощо. У процесі дослідження здійснюють аналіз, результати якого повинні відповісти на питання, наскільки певний проект відповідає перспективам розвитку і, відтак, обирають найбільш відповідний.

Якщо метою аналізу є встановлення розміру перевищення додаткових вигод від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здіснення, то потрібно визначити методику розрахунку.

Модель оцінки додаткових прибутків ґрунтується на встановленні кількості і вартості додаткових вигод:

_i (8.2)

де П_дод. — додаткові прибутки від реалізації проекту; В_дод. — вартість додаткової вигоди, отриманої завдяки здійсненню проекту; п – кількість додаткових вигод; і — додаткова вигода.

Модель оцінки додаткових затрат ґрунтується на визначенні кількості і вартості необхідних додаткових ресурсів:

де З_дод. — додаткові затрати па реалізацію проекту; Р_дод._j — вартість додаткового ресурсу, залученого до здійснення проекту; т — кількість додатково залучених ресурсів; у — додатковий ресурс.

Визначення затрат і вигод треба здійснювати у розрізі кожного року проекту.

Розрізняють очевидні та неочевидні вигоди і затрати. Очевидними називають матеріальні вигоди (затрати, зумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких, зазвичай, очевидна, що дозволяє досить легко визначити їх фінансове значення. Здебільшого очевидні затрати і вигоди використовують для розрахунків фінансового аналізу проекту, оскільки вони базуються па оцінці вигод і затрат з урахуванням ринкових ціп.

До неочевидних вигод (затрат) належать побічні вигоди (затрати), що виникають під час реалізації проекту. Вони пов'язані, зазвичай, з економічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неочевидні вигоди (затрати) обов'язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його перспективність оцінюють з позицій суспільства загалом. Для оцінки вигод і затрат з позиції економічного аналізу бажано використовувати альтернативну вартість ресурсів і продукції.

Методика оцінки неочевидних вигод і затрат передбачає застосування таких прийомів:

— визначення ціп товарів і послуг споріднених ринків, на яких ці неочевидні вигоди і затрати мають кількісний вимір. Наприклад, для оцінки незручностей, спричинених шумом та забрудненням автомагістралі, можна використовувати ціпи па ринку житла;

— непряма оцінка, або оцінка ціп товарів гіпотетичного ринку, що полягає в опитуванні людей, для яких призначений проект щодо того, чи були б вони готові заплатити (за отримання вигоди або усунення затрат) або одержати компенсацію (за відмову від вигод або за затрати), якби існував ринок для таких неочевидних вигод або затрат;

— максимальна — мінімальна величина — визначення кількісної величини неочевидних затрат, яку вигоди повинні перевищити. Наприклад, можна оцінити витрати на очищення забруднених вод, а потім вирішити, чи перевищуватимуть вигоди цю суму затрат.

Неочевидні вигоди і затрати досить часто супроводжують проекти зі зовнішніми ефектами. Такі побічні витрати оцінюють за: величиною мінімальної компенсації, якої б вони потребували для того, щоб відновити попередній рівень добробуту без цього зовнішнього ефекту; тією максимальною сумою, яку вони готові заплатити, щоб припинити цей зовнішній ефект. Вибір такого підходу залежить від того, чи мас право підприємство забруднювати воду взагалі або до певного рівня, чи мають мешканці абсолютне право користуватися цілком незабрудненою водою, а також чи існує нормативна база для компенсації населенню збитків.

Одним із ключових положень економічного аналізу є поняття альтернативної вартості.

Альтернативна вартість виникає при наявності обмеженості ресурсів на об'єкт чи діяльність, що є цінними для когось. Альтернативна вартість — це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншої, найкращої з-поміж тих, що залишилися, варіанти їх застосування.

Ефективність завжди визначають порівняло з певним варіантом використаних ресурсів.

Ефективність (лат. effectivus — виконання, дія) — це здатність системи забезпечувати результат.

;

Ефект = результати - витрати

Ефект — абсолютний показник — результат діяльності, наприклад, сума прибутку, сума валового доходу, обсяг виробництва у натуральному вираженні, а також, відповідно, прирости.

Існує два основних підходи вирішення проблеми кількісної оцінки ефективності інвестиційного проекту (рис. 8.1): прості статичні методи оцінки, методи дисконтування для врахування майбутніх платежів та їх внеску у загальний прибуток.

Рис. 8.1. Методи оцінки інноваційного проекту

Під час розгляду фінансового аспекту проектного аналізу основного мстою є збільшення до максимуму різниці між доходом і витратами, тобто прибутку. Кожна витрата зменшує цю різницю, тому ціна, сплачена за певні витрати, може бути засобом оцінки альтернативної вартості. Зазначимо, що оцінка фінансових аспектів ефективності інноваційних проектів здійснюється за тими самими методиками, що й для інвестиційних проектів (рис. 8.2).

Збільшення фізичного обсягу виробництва — найбільш типовий вид матеріальних вигод, визначення яких базується па додаткових грошових надходженнях завдяки проекту.

В окремих випадках вигоди від проектів можуть полягати у підвищенні якості продукції, що дозволяє значною мірою задовольнити зростаючі потреби покупців цього товару, і таким чином збільшити обсяги реалізації продукції. До вигод, отриманих унаслідок реалізації проекту, можна віднести також зміни:

— кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції, уникнути ризику браку, досягти довгострокової рівноваги;

— у часі реалізації. Це відбувається, наприклад, завдяки будівництву спеціалізованих складів, що дозволяє продавати продукцію у період найвигідніших цін на неї (продаж зерна не під час жнив, а наприкінці року, коли ціна на нього зростає);

— місця реалізації. Цей вид вигод найбільше пов'язаний з проектами у галузі збуту, коли передбачається доставляння товару безпосередньо до споживача;

— виду продукту, наприклад, його сортування та переробка.

Під час здійснення проектного аналізу досить часто окремі затрати мають важливіше значення, ніж усі інші. Декотрі вже за своїм походженням вимагають уважнішого ставлення аналітиків.

Рис. 8.2. Особливості, переваги та недоліки базових критеріїв оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності

Розглянемо деякі витрати та їх класифікаційні ознаки, що допоможуть під час оцінки проектів прийняти єдино правильне рішення. Найбільш поширеними класифікаційними ознаками витрат с:

— можливість відображення у бухгалтерській звітності (бухгалтерські та економічні);

— ступінь динамічності витрат залежно від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні);

— період здійснення затрат (довгострокові, короткострокові);

— спосіб віднесення затрат на одиницю продукції (середні, граничні);

— походження витрат (експлуатаційні, фінансові);

— ступінь покриття реальної вартості;

— можливість розподілу.

Сучасні методи обліку дозволяють відображати у бухгалтерських документах лише вартість використаних ресурсів, що не с власністю фірми. Ці витрати зараховують до собівартості виготовленої продукції, і, зазвичай, регламентують відповідною законодавчою базою. Однак досить часто компанія, що мас власні ресурси та застосовує їх, не мас змоги відобразити ці ресурси у своїх бухгалтерських витратах. Практикою підтверджено необхідність розрахунку для підприємця не лише бухгалтерських витрат (очевидних), які утворюються під час сплати за ресурси зовнішньому постачальнику, а й неочевидних витрат, які виникають у разі використання фірмою власних ресурсів. Аналітик, що ухвалює рішення про доцільність реалізації проекту, мас керуватися величиною економічних витрат, які охоплюють як бухгалтерські, так і неочевидні витрати, що відображає вартість ресурсів, які використовуються у процесі виробництва і належать власнику бізнесу.

Економічна ефективність характеризує відносний приріст результативності підприємства порівняно зі встановленою базою через зіставлення результату і витрат у вартісному вираженні.

Соціальна ефективність проявляється розвитком певної системи соціальними групами відносин у суспільстві внаслідок впровадження проекту.

Екологічна ефективність полягає у запобіганні шкоди природному середовищу, а також у заощадженні витрат на відтворення окремих видів ресурсів за рахунок раціональнішого їх використання, комплексної переробки, утилізації відходів. Доволі часто витрати на охорону природи збільшують вартість проекту.

Організаційна ефективність пов'язана з удосконаленням виробничого процесу, підвищенням оперативності менеджменту, швидкістю проектування, впровадженням управлінських рішень тощо. її зростання пов'язане зі спеціалізацією, інтеграцією, концентрацією господарських процесів, розподілом господарських і юридичних прав, обов'язків, відповідальності між структурними елементами системи.

Науково-технічна ефективність полягає у зростанні науково-технічного рівня виробничих, торговельно-технологічних процесів і характеризується рівнем прогре-сивпості використаного устаткування і технології.

Комерційна ефективність враховує фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників.

Бюджетна ефективність відображає фінансові наслідки реалізації проекту для раціонального, місцевого бюджетів і, можливо, для загального державного.

Загальнодержавна ефективність — враховує витрати і результати, пов'язані з реалізацією проекту, які виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників проекту, для регіонів, галузей тощо.

З-поміж показників кількісного оцінювання проекту частковими с:

1. У випадках, коли проект полягає у зміні технології, обладнання:

1.1. П = П₁ –П₂,

де П — приріст величини прибутку, П₁, П₂ — величина прибутку до і після впроваджений (розрахункова).

1.2. Термін окупності капіталовкладень (відношения суми інвестицій до середньоарифметичного прибутку, у результаті проекту).

1.3. Заощадження на собівартості.

2. Коли проект полягає у впровадженні нового товару па ринок:

2.1. Т/о = Т₀₁ - Т₀₂,

де Т/о — приріст товарообороту, Т₀₁, Т₀₂ — товарооборот минулого періоду та після впровадження проекту (прогноз).

2.2. Частка ринку підприємства, конкретної групи товарів серед аналогів конкурентів. Методика її розрахунку має два основні варіанти:

— частка у загальному обсязі продажу за рік;

— частка у загальному обсязі виробництва.

Для того, щоб вибрати проекти за кількома непов'язаними показниками, використовують методику багатокритеріального відбору. Вона ґрунтується на визначенні основного критерію, наданні іншим критеріям обмеження і аналізі припустимих меле абсолютної ефективності за кожним із обмежень.

Який із показників треба вибирати як основний, а інші віднести до обмежень? На перший погляд, під час оцінки проектів і підприємств пріоритет повинен бути щодо економічних показників, однак це рішення не завпеди правильне.

На рис. 8.3 зображено сутність методики багатокритеріального відбору проектів. Лінія ЛЛ1 — це нижня допустима межа екологічного ефекту. Всі проекти, розташовані нижче за цю лінію, неприйнятні: наприклад, суперечать законодавству з охорони навколишнього середовища. Лілія ВВІ — це нижча межа економічного ефекту. Проекти, розташовані ліворуч цієї лінії, не відповідають уявленню підприємства про відсоткову ставку па авансовий капітал.

Рис. 8.3. Багатокритеріальний відбір

Отже, лише розташовані в IV чверті проекти, цілком відповідають як за економічними, так і за екологічними критеріями. Ці проекти відбирають для подальшого докладного економічного аналізу.

Майбутні фінансові результати інвестиційного проекту залежать від суми інвестицій, очікуваної суми продажу, обсягу продукції і наданих послуг, а також від майбутньої вартості продукції, капіталу, енергії, обладнання, матеріалів, готової продукції. Ось чому суттєвим моментом оцінки інвестиційних проектів с середнє і довгострокове прогнозування цін та попиту па продукцію (товари). Комплексна оцінка інноваційної діяльності підприємства ґрунтується на визначенні науково-інформаційного і технічного рівнів підприємства. Для цього можна застосувати два критерії ефективності: науковий рівень підприємства (наукоємність виробництва) та конкурентоспроможність його розробок у формі таких показників:

а) коефіцієнт наукоємності виробництва (К ):

де В_н — обсяг витрат на інноваційну діяльність (науку); В_а — загальна сума витрат виробництва;

б) коефіцієнт використання власних розробок (К_вл.р. ):

де N_вл.впр. — кількість впроваджених власних розробок; N_вл.заг. — загальна кількість власних розробок;

в) коефіцієнт використання придбаних розробок (К_пр.р.):

де N_пр.нпр. — кількість упроваджених придбаних розробок; N_пр.заг. – загальна кількість придбаних розробок;

г) коефіцієнт співвідношення власних і придбаних розробок (К):

За цим показником можна зробити висновок про темпи проведення досліджень на підприємстві. При цьому передбачена оцінка рівня активності в інноваційній діяльності за шкалою, що відображає три рівні: низький < 1; середній ≈ 1; високий > 1.

Для проведення аналізу технічного рівня забезпеченості підприємства пропонуємо використовувати такі показники:

а) коефіцієнт оновлення продукції (К_он.пр.):

де Q_нов — обсяг випуску пової продукції; Q_заг. — загальний обсяг випуску товарної продукції;

б) коефіцієнт оновлення технології (К_он.т.):

де N_н.тп. — кількість упроваджених нових технологічних процесів; N_заг.тп. — загальна кількість технологічних процесів;

в) частка конкурентоспроможної продукції підприємства (Q_к):

де Q_скл — неліквідна продукція, що понаднормово перебуває на складі.