Менеджмент підприємства - Хомяков В.І. - 3.3.2. Психоаналітична теорія

3.3.1. Загальні положення

Мотивація - це визначення того, як забезпечити максимальну віддачу підлеглих через розуміння їх способів дій, мотивів, причин їх хорошої і поганої роботи, використання цієї інформації і цілого набору засобів спонукання підлеглих для досягнення" найвищого рівня продуктивності [41]. Мотив можна визначити як внутрішню рушійну силу, яка визначає величину необхідних для цього зусиль. Відомий радянський психолог Якобсон [14] вважає, що мотивація об'єднує сукупність таких мотиваційних тенденцій, як:

а) політичні, моральні ідеали, уявлення про майбутнє, про перспективу;

б) досить сильний інтерес до одержання вражень (від спорту, мистецтва, розваг);

в) прагнення до організації життя і побуту, потяг до творчої діяльності, до сімейного життя тощо;

г) сильна потреба у будь-чому (книгах, грошах, тих чи інших предметах, естетичних враженнях тощо);

д) досить сильне почуття (визнання, любов, страх, гнів, лють, жаль);

е) реальні моральні переконання в необхідності відповідним чином реагувати в певних ситуаціях;

є) звички (традиції, забобони, спосіб реагування, неввічливі слова і вчинки, ставлення до праці, до інших людей, речей);

ж) наслідування (мода на одяг, певні манери, поведінка, смаки тощо).

Існує цілий ряд концепцій і підходів, а також широке коло досліджень, що розглядають сутність мотивації: психоаналітична теорія, мотивації через потреби; процесуальні теорії мотивації; теорія підкріплення; регулювання поведінки; збагачення праці; партисипативність (залучення працівників). Розглянемо ці концепції і підходи нижче.

3.3.2. Психоаналітична теорія

Основним представником цієї теорії є австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1859-1939). За Фрейдом, рушійними силами людської поведінки є інстинкти сексу і агресії. Секс або інстинкт життя (ерос) спочатку визнавався Фрейдом єдиним мотивуючим фактором поведінки. Пізніше Фрейд обґрунтував дії іншого інстинкту - тана-тосу (інстинкту агресії, руйнування і смерті). Фрейд стверджував, що людство поки що не зовсім володіє таємницями еросу і танатосу, і що пізнання цих інстинктів і управління ними - завдання прийдешніх поколінь.

Психоаналітична теорія розглядає особистість як єдність її трьох складових частин:

а) "Ід" (Воно) - резервуар інстинктів та імпульсів, що розміщені в підсвідомому компоненті психіки;

б) "Его" (Я) - особиста визначеність, усвідомлення себе;

в) "Суперего" - моральні аспекти свідомості і поведінки людини. Схематично структура особистості виглядає як айсберг, над водною поверхнею якого знаходиться лише "Его". Це приблизно одна шоста частина структури. „Ід" охоплює п'ять шостих структури. Ця підструктура знаходиться в підсвідомості. Людина звичайно не усвідомлює змісту "Ід", тому що воно існує за межами розуму. "Ід" виявляється тільки в поведінці, яка, зокрема, стримується компонентом "Суперего", тобто зовнішніми нормами поведінки. Щоб зрозуміти справжню поведінку людини, тобто уявити її мотиви, — вважають психоаналітики, потрібно розкодувати підсвідому частину особистості і визначити силу впливу на особистість моральних сентенцій (Суперего).

Основою основ психоаналізу є підсвідоме. Саме воно, за Фрейдом, приховує в собі більшість спонукальної сили людини. Підсвідоме дає нам можливість зрозуміти таємні прагнення людей і тим самим спрямувати ці прагнення на користь суспільному виробництву. Скільки б не говорили про те, що якість продукції повинна бути високою, далі розмови справа не піде. Але якщо ми зрозуміємо спонукальні сили матеріального й морального стимулювання людей, в основі якого лежать усвідомлювані й неусвідомлювані імпульси, то ми зможемо досягти чогось слушного.