Людина є невід'ємним елементом контролю. Тому при розробці його процедури необхідно брати до уваги поведінку людей. Менеджери часто навмисно роблять процес контролю підкреслено наочним, щоб вплинути на поведінку працівників і змусити їх спрямувати свої зусилля на досягнення цілей організації. Так, ніхто не робить таємниці з регулярних перевірок якості виробів на заводах. Ті працівники фірм, які володіють правом видавати кредити або підписувати чеки, знають, що вся фінансова звітність буде ретельно перевірена незалежними аудиторами. Ідея, що лежить в основі бажання зробити процес контролю наочним, полягає не в тому, щоб зафіксувати помилки або шахрайство, а в тому, щоб запобігти їм. Менеджери мають надію, що працівники, знаючи про те, що контроль існує і діє ефективно, будуть свідомо намагатися уникати помилок, сумнівних угод тощо. В свою чергу, це збільшує можливості контролю максимально наближувати реальні результати до намічених.
Однак, підкреслена наочність контролю має і свої негативні наслідки. Так, працівники знають, що їх помилки і досягнення в тих сферах, в яких керівництво встановило стандарти і найбільш послідовно виконує процедуру контролю, будуть очевидно прийняті за основу при розподілі винагород і покарань. Тому підлеглі будуть намагатися робити те, що начальство хотіло б побачити від них під час перевірки. Деякі дослідження підтверджують тенденцію працівників всіляко підкреслювати роботу в тих сферах, де здійснюються виміри, і ігнорувати ту роботу, де подібні виміри не проводяться. Тому систему контролю необхідно ретельно проектувати з урахуванням подібних ефектів, інакше вона буде спрямовувати працівників на те, щоб добре виглядати під час контрольних перевірок, а зовсім не на те, щоб досягти цілей організації.
Вимоги до контролю. Ефективний контроль, щоб сприяти досягненню цілей організації, повинен бути: стратегічно спрямованим, тобто відображати загальні пріоритети організації і підтримувати їх; орієнтованим на результати; відповідним виду діяльності, що контролюється; своєчасним; гнучким; простим; економічним.
3.4.4. Еволюція систем внутрішньо-фірмового управління і контролю
В роботі [17] І.Ансофф навів класифікацію подій в зовнішньому середовищі фірми і пов'язав їх із рівнем нестабільності. Для оцінки нестабільності він використовував шкалу, оцифровану від 1 до 5. При цьому всі події в економічному житті він поділив на: звичайні, які мали місце в минулому (нестабільність дорівнює 1,0); в межах екстраполяції досвіду (2,0); несподівані, але які мали аналогію в минулому (3,0-4,0) і зовсім несподівані, нові (рівень нестабільності становить 4,0-5,0). Зміни в оточенні організації можуть відбуватися повільніше, ніж реакція підприємств, відповідно до реакції менеджерів або швидше, ніж адекватна реакція. Передбачити ці зміни можна такими засобами: по аналогії з минулим (найпростіші зміни); за допомогою екстраполяції (використовуючи математичний апарат); на основі нових власних можливостей або за слабкими сигналами зовнішнього середовища.
Відповідно до зростання нестабільності (від 1,0 на початку ХХ-го століття до 4-5 у 80—90-ті роки) І.Ансофф встановив закономірність змін систем управління складних організацій - від систем управління шляхом реалізації і на основі контролю до управління на основі екстраполяції і, нарешті, управління на основі підприємництва. Відповідно до змін систем управління змінювалися роль і значення контролю.
Управління реалізацією
Реалізація - це процес забезпечення поведінки фірми, адекватної ЇЇ цілям, основним принципам і стратегіям. У фірмі, де випуск продукції залишається стабільним впродовж тривалого періоду часу (рівень нестабільності 1), процес реалізації, зображений на рисунку 3.21, є домінуючим видом управлінської діяльності. Він використовується як на рівні функціональних відділів, так і на рівні фірми в цілому. Цей процес включає в себе аналіз того, як підрозділ виконує раніше сформульовані інструкції (контроль відповідності), і оцінку цієї інформації з точки зору потреби в додаткових інструкціях (рішення по реалізації). Цикл реалізації залежить від особистої, як правило, якісної оцінки ходу роботи відповідним менеджером. Вона може бути адекватною, якщо робота підрозділу залишається стабільною і жоден підрозділ не залежить від іншого.
Рисунок 3.21. Управління процесом реалізації поставлених цілей
Управління на основі контролю
Управління методом екстраполяції
Система підприємницького типу
Розділ 4. КЕРІВНИЦТВО
4.1. Загальні положення. Комунікація
4.2. Влада. Форми влади і впливу
4.3. Типи керівників (працівників) та стилі керівництва
4.3.1. Загальні положення
4.3.2. Класифікація типів керівників за Л. Кудряшовою