Організація бізнесу - Скібіцький О.М. - 1.5.7. Державне регулювання економічної безпеки підприємств

Державне регулювання робить найбільш помітний і значний вплив на формування економічної безпеки підприємства, при цьому використовуючи прямі і непрямі важелі впливу.

Непряме регулювання керування діяльністю підприємств формує систему мотивацій створює стимулюючі умови для їхньої діяльності і виступає в таких формах:

o податкова система;

o цінова і фінансово-кредитна політика;

o державне замовлення.

До прямого державного регулювання відноситься розробка нормативних актів, положень, заходів, що роблять безпосередній вплив на діяльність підприємства.

Державне регулювання діяльності підприємств здійснюється за такими основними напрямками:

o забезпечення правової основи діяльності підприємств;

o проведення ринку;

o проведення інвестиційної політики;

o формування систем оподатковування;

o формування й розвиток інфраструктури підприємництва;

o регулювання інноваційних процесів;

o фінансова підтримка у формі державних гарантій, забезпечення іноземних кредитів.

Правову основу діяльності підприємств складають закони, що регулюють правові відносини між державою та підприємствами, укази і постанови органів влади з питань господарської діяльності підприємств.

Формування системи оподатковування є однією з найбільш значних сфер державного регулювання.

Численні дослідження впливу системи оподатковування на діяльність підприємств показує, що цей вплив в основному носить негативний характер. Це обумовлено великою кількістю видів податків (понад 30), високими ставками оподатковування, не завжди продуманими і логічними схемами стягнення податків.

У даний час система оподатковування не стимулює діяльність підприємств їхнього розвитку і заходу для підвищення ефективності виробництва.

Формування і розвиток інфраструктури підприємств відноситься винятково до компетенції держави і містить у собі:

o фінансові;

o грошові;

o інвестиційні;

o фондові ринки;

- ринки цінних паперів;

o формування системи товарних бірж.

Необхідність регулювання інноваційних процесів викликано в першу чергу їхнім зростаючим значенням для економіки і суспільства в цілому. Наприклад: внесок НТП у приріст валового внутрішнього продукту найбільш розвинутих країн складає за різними оцінками від 75% - до 100%. Здатність до інновацій у даний час стало однією з найважливіших функцій безпеки держави.

Характеристики й особливості інноваційних процесів, їх значення для економічної безпеки визначають наступні функції державного регулювання в цій сфері:

* акумулювання засобів на наукові дослідження Й інновації;

* координація інноваційної діяльності, стимулювання інновацій;

* створення правової бази інноваційних процесів.

Сутність фінансової політики полягає в безоплатному виділенні бюджетних коштів на цілі, визначені державою. До них відносять передусім цілі, що мають загальноекономічний, загальнонаціональний характер. Це може бути створення і розвиток нової сучасної галузі матеріального виробництва, розвиток сфери послуг, господарське освоєння певних регіонів країни тощо. Реалізація таких завдань недоступна не тільки окремим великим корпораціям країни з досить диверсифікованим виробництвом. Нерідко їх вирішення не під силу і консорціумам - угодам великих фірм для спільного здійснення певних проектів на стику різних галузей.

Цілі, що фінансуються державою, мають, як правило, комплексний характер і вимагають вирішення сукупності економічних і соціальних проблем. Для цього звичайно приймаються державні програми, розраховані на кілька років.

У механізмі фінансування важливе місце посідає така форма безплатного виділення коштів, як субсидії. Це допомога, переважно в грошовій формі, яку держава надає за рахунок бюджетних коштів місцевим органам влади, приватним, а почасти і державним підприємствам. Це, наприклад, субсидії, які держава надає для стабілізації цін виробникам сільськогосподарської продукції, щоб компенсувати в тратті їх прибутку в зв'язку з обмеженням виробництва за завданнями держави. Субсидії надаються для підтримки приватних виробників також в інших галузях.

Кредитна політика має за мету регулювання кредиту і грошового обігу. Це завдання звичайно вирішується через центральний банк. Ілюстрацією здійснення кредитної політики може бути центральний банк США - Федеральна резервна система (ФРС). Головна функція ФРС - контроль за банківськими резервами, тобто за тією частиною депозитів, яку банки залишають для поточного обслуговування клієнтів. Завдяки цьому координується пропозиція грошей і кредиту. ФРС складається з 12 регіональних банків та центральних координаційних органів у Вашингтоні. У Раді ФРС - президенти 12 регіональних банків. Рада засідає щомісяця й визначає макроекономічну політику США.

Головні інструменти здійснення кредитної політики ФРС такі:

1. Операції на відкритому ринку - купівля і продаж державних облігацій. Наприклад, Комітет з операцій на відкритому ринку вирішив зменшити резерви банків. Для того, щоб "викачати" гроші з банків, їм продаються державні облігації. Наслідки такого кроку такі:

o продаж державних облігацій;

o зменшення резервів банків;

o скорочення пропозиції грошей і кредитів;

o подорожчання грошей, підвищення відсоткової ставки;

o зменшення інвестицій.

Скорочення обсягу виробництва, зайнятості, доходів, сукупного попиту.

Якщо Комітет вважає за необхідне збільшити резерви банків, то уряд купує на ринку державні облігації, векселі та інші цінні папери. Гроші надходять до банків і поповнюють резерви, що має відповідні наслідки;

2. Регулювання відсоткової ставки. Федеральні резервні банки надають позики звичайним банкам і одержують відсоток, який називають дисконтною ставкою. Якщо вона зростає, то відповідно зменшуються резерви банків, і далі за схемою.

Інвестиційна політика держави тісно переплітається з фінансовою і кредитною політикою і реалізується через її механізми. Однак інвестиційна політика має й власний механізм, пов'язаний з амортизацією.

На відміну від інших витрат і виробництва - матеріальних та заробітної плати, які регулюються ринком, витрати засобів праці регулюються, як правило, державою. Отже, держава впливає на темпи науково-технічного прогресу. Крім того, вона перешкоджає приховуванню частини прибутків від оподаткування віднесенням їх до амортизаційних відрахувань. Для того щоб прискорити розвиток науки і техніки, технічно оновити виробництво, держава підвищує ставки амортизаційних відрахувань і цим прискорює повернення вартості основного капіталу як джерела модернізації виробництва. Про значення цього засобу розвитку виробництва свідчить той факт, що реформа амортизації була одним з головних заходів "рейганоміки". У той період строки амортизації промислових машин і обладнання скоротилися з 12,7 до 5 років, а виробничих будівель - з 37 до 15 років. А в цілому строки амортизації прискорились на 40 відсотків.

Грошова політика провадиться насамперед через регулювання кількості паперових грошей в обігу. До другої світової війни, коли ринок розвивався стихійно шляхом саморегулювання, також стихійно підтримувалась кількість необхідних для обігу золотих грошей. Проте в повоєнний період золото зникло з реального обігу. І на ринку почали панувати паперові гроші. На відміну від золотих грошей, монопольне право випуску паперових грошей належить державі. Отже, її функцією став контроль відповідності кількості грошей реальним потребам обігу. Однак скоро кількість їх перевищила потреби, зумовивши процес інфляції. Яка ж об'єктивна сила примусила державу випускати більше грошей, ніж було потрібно?

Держава, регулюючи міжгалузеві пропорції, надає перевагу прогресивнішим на цей час галузям, які забезпечують швидкий розвиток всього народного господарства. В умовах НТР склався новий механізм міжгалузевого регулювання, який дає змогу забезпечити випереджаючий розвиток пріоритетних галузей без відшкодування для цього коштів з інших, "другорядних" галузей. Цього досягають, випускаючи в обіг додаткову суму грошей, яка спрямовується у провідні галузі. В результаті зростання ціп другорядні галузі вже не мають можливості навіть при збереженні минулорічного фонду нагромадження забезпечити рівень реального нагромадження минулого періоду. Виробництво в цих галузях скорочується, у пріоритетних - розширюється.

Третя група бюджетних видатків - пов'язана з соціальним регулюванням - через її виключну важливість буде розглянута далі окремо. А зараз проаналізуємо третій метод державної діяльності - правове регулювання.

Сутність правового регулювання полягає в тому, що держава створює правові засади економічної діяльності, тобто встановлює "правила економічної гри", в якій беруть участь фірми, споживачі й сама держава. Правові засади не обмежуються власне економікою. Вони також визначають права і форми власності в широкому розумінні, соціально-економічні умови діяльності підприємств, взаємовідносини адміністрації з профспілками тощо.