Результати інноваційної діяльності підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках можуть бути представлені у вигляді передачі науково-технічних знань і досвіду нових технологій чи нових послуг. Передача технологій може здійснюватися як у межах однієї країни, так і на міжнародному рівні. Для авторитету підприємства і його персоналу важливим є вихід на зовнішній ліцензійний ринок. Ліцензійна торгівля з'явилась порівняно недавно і являє собою основну форм міжнародної торгівлі інноваціями. Вона охоплює угоди з ноу-хау, патентами на винаходи й інші результати інтелектуальної діяльності. Швидкий розвиток ліцензійних операцій визначається їхньою високою прибутковістю і тим, що ці операції менш ризиковані порівняно з прямим інвестуванням.
Організаційні форми і практика продажу ліцензій на зовнішньому ринку різні. Наприклад, великі промислові фірми створюють ліцензійні (патентні) відділи, відділення закордонного ліцензування й дочірні компанії із закордонного ліцензування. Ліцензійні відділи великих фірм виконують такі функції:
- збір і надання інформації технічним, виробничим і економічним службам;
- вивчення торгівлі патентами і ліцензіями;
- виявлення фірм, що цікавляться купівлею ліцензій і проведенням операцій з купівлі-продажу;
- забезпечення патентної охорони інноваційних досягнень своєї фірми.
Політику у сфері ліцензування розробляє керівництво підприємства. Основна функція дочірніх компаній з закордонного ліцензування полягає у здійсненні операцій з продажу ліцензій.
Посередниками у торгівлі патентами і ліцензіями є ліцензійні патентні агенти (брокери). їхніми послугами користуються індивідуальні патентовласники, дрібні і середні фірми, а також великі фірми, що не використовують у великих масштабах науково-дослідну діяльність.
У міжнародній торгівлі широко застосовують ліцензійні угоди, що передбачають комплексну передачу одного чи декількох патентів винаходів і пов'язаних з ними ноу-хау. Цими угодами передбачені також інжинірингові послуги з організації ліцензійного виробництва, постачання устаткування і т. д. Окрім науково-технічних аспектів, комплекс ліцензійних угод відбиває також фінансові і виробничі аспекти з реалізації продукції.
Типові ліцензійні угоди розробляють різні організації (комісії ООН, галузеві асоціації промислових фірм і ін.).
Як відшкодування за використання предмету угоди ліцензіат сплачує винагороду, розміри якої визначають на основі фактичного економічного результату використання ліцензії (періодичні відсотки, участь у прибутку). Винагорода може бути не пов'язаною з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь зазначеною в договорі.
Періодичні процентні чи поточні відносини (роялті) встановлюються у вигляді фіксованих ставок (у відсотках), які виплачує ліцензіат через певні проміжки часу (щороку, щокварталу, або щомісяця до визначеної дати).
Процентні відносини розраховуються з:
- вартості виробленої за ліцензією продукції;
- суми продажу продукції, виробленої за ліцензією;
- встановленої потужності запатентованого устаткування, з обсягу переробленої запатентованим способом сировини і т. ін.
Ставки поточних відрахувань диференціюють залежно від виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягу виробництва продукції, що ліцензується, її реалізаційних цін, експортних чи внутрішніх продажів. У сучасній практиці рівень ставок поточних відрахувань може складати 2-10 %.
У ліцензійній угоді може обумовлюватись мінімальна сума винагороди, що у будь-якому випадку (успішної і неуспішної діяльності) має бути виплачена ліцензіатом. Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається платежем. Цей платіж встановлюється у випадках:
- передачі ліцензії разом з поставками устаткування (ця угода носить одноразовий характер, що вимагає одноразового визначення її вартості);
- продажу ліцензії на базі таємниці виробництва (як гарантія від збитків у випадку розголошення таємниці);
- утруднення переведення прибутків із країни ліцензіата. Паушальний платіж може проводитись в разовому порядку і у розстрочку, наприклад: 50% після підписання угоди; 40% - після постачання устаткування і передачі технічної документації; 10% - після пуску устаткування.
Первісний платіж передбачає оплату ліцензіатом встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску чи вроздріб протягом встановленого в угоді терміну, або після виконання визначених умов.
На сьогодні намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод у зв'язку зі швидким моральним старінням устаткування і державним регулюванням ліцензійних угод. Найбільш поширені терміни 5-10 років.
Інноваційна технологія є специфічним товаром світового ринку, і її розглядають з урахуванням споживчої вартості, витрат праці на створення процесу, а також процесу споживання, технологічних знань.
На використання технології впливають темпи її старіння і швидкість поширення, що обумовлює втрату додаткового доходу ліцензіата.
Виходячи з викладеного, формується ціна на ліцензію. Особливості цієї ціни полягають в тому, що:
- ціна не визначає витрати праці на створення технології;
- граничною ціною ліцензії є частина додаткового прибутку отриманого всіма ліцензіатами;
- ціна ліцензії є монопольною;
- ціна складається з щорічних відрахувань від прибутку ліцензіата протягом періоду дії угоди, тобто з роялті.
Інформація про фактичний прибуток ліцензіата у зв'язку з використанням конкретної ліцензії чи ноу-хау є комерційною таємницею.
Найбільш поширений розрахунок роялті у відсотках від вартості продажів ліцензійної продукції проводять за формулою:
де Я - річна сума роялті; 5 - вартість чистих продажів.
На розмір додаткового прибутку ліцензіата впливають виробничий і комерційний ризики, а також конкуренція з боку альтернативних технологій.
Базою міжнародної торгівлі ліцензіями і ноу-хау є патентна діяльність країн-експортерів технології. Провідна роль у патентуванні винаходів належить промислово розвинутим країнам: перше місце серед них займає Японія, друге - США.
Одним з важливих показників якості науково-технічних розробок є їхня експортна конкурентоздатність (Е1, що визначається за формулою:
де іїп х - кількість заявок на патенти, що подана фірмою за кордоном;
ЛГХС - кількість заявок на патенти, що подано всередині країни.
Якщо кількість закордонних заявок національних підприємств і фірм значно перевищує кількість заявок, поданих всередині країни, то це свідчить про відставання рівня науково-технічних рішень в цій країні. Це виключає закордонне патентування частини національних винаходів.
Більш детальну оцінку інноваційного потенціалу підприємства розраховують за схемою: ресурс (Р) - функція (Ф) - проект(П). Під проектом або програмою розуміють випуск і реалізацію нового продукту (послуги), або напрямок діяльності. Потреби практики висувають необхідність оцінювання інноваційного потенціалу підприємства у двох вимірах:
- готовності організації до реалізації одного нового проекту;
- оцінювання поточного стану організації щодо усіх або групи проектів, які вже реалізовані.
Таке оцінювання потребує також детального аналізу питань інвестиційного менеджменту.
Розділ 7. Інвестиційний менеджмент
7.1. Основи інвестиційного менеджменту та поняття інвестиційної діяльності
7.1.1. Класифікація інвестицій
7.1.2. Мета інвестиційного менеджменту
7.2. Управління інвестиційною діяльністю
7.3. Формування інвестиційної стратегії
7.4. Управління фінансовими інвестиціями
7.5. Інвестиційний проект та структура інвестиційного бізнес-плану
7.5.1. Опис інвестиційного проекту