Стратегічний менеджмент - Осовська Г.В. - ПЕРЕДМОВА

Уявлення про роль та місце управління організацією, про зміст управлінської діяльності та методи її здійснення неодноразово зазнавали суттєвих змін з того часу як управління стало розглядатися як особливий вид діяльності, який здійснюється в організації. Погляди на управління розвивались у міру того, як розвивались суспільні відносини, змінювався бізнес, удосконалювалась технологія виробництва, з'являлись нові засоби зв'язку та обробки інформації. Змінювалась практика управління - змінювались і вчення про управління. Однак управлінська думка не відігравала ролі пасивного, слідування за практикою менеджменту, адже розроблені та сформульовані нові ідеї в галузі управління та нові підходи до здійснення управління знаменували собою нові рубежі, починаючи з яких відбувались широкі перетворення в практиці управління.

Яскравим прикладом таких ідей та підходів є сучасна концепція стратегічного управління. її поява завдячує цілій низці принципово нових проблем, що виступають на перший план перед керівниками всіх рівнів, підприємцями та просто діловими людьми. Сьогодні це: . - проблеми виживання в умовах конкурентної боротьби;

- орієнтація мислення керівників з внутрішньовиробничих на зовнішні проблеми підприємства;

- формування нової управлінської культури;

- визнання підприємства як соціальної системи тощо. Сьогоднішнім менеджерам потрібно думати стратегічно про те, в якому

становищі перебуває підприємство, про вплив, який на нього здійснюють умови, що змінюються. Вони змушені досить ретельно аналізувати зовнішнє середовище, бути добре ознайомлені з діяльністю підприємства, щоб знати, коли і які зміни вносити в стратегію.

В загальному суть концепції стратегічного менеджменту міститься у відповіді на запитання: "Як необхідно здійснювати управління організацією в умовах динамічного, швидко змінюваного і невизначеного середовища?". Відповідь на поставлене запитання передбачає не тільки необхідність проведення аналізу та оцінки середовища і прогнозування того, як воно буде змінюватися з часом, але й створення такої системи управління персоналом, яка б постійно підтримувала відповідність між середовищем і результатами діяльності організації.

Практика відповідних процедур, методів, дій та рішень щодо стратегічного управління широко застосовується за кордоном і підкріплена ґрунтовною теоретичною базою. На превеликий жаль, теорія стратегічного управління, що розроблена західними вченими - І. Ансоффом, П.Ф. Друкером, Б. Карлофом, У. Кінгом, Д. Кліландом, А. Дж. Стріклендом, А.А.Томпсоном та ін. - далеко не повною мірою відповідає реаліям постсоціалістичних країн. Це зрозуміло, оскільки вони будували свою теорію для стабільних економік промислово розвинутих країн, для яких характерні: відносна передбачуваність змін зовнішнього оточення і власних ресурсів, добре відпрацьоване законодавче поле, висока інформаційна забезпеченість фахівців, структурованість суспільства, адаптованість населення до ринкових відносин, його звичка виконувати правила гри. Ці характерні риси не властиві країнам з перехідною економікою, тому використання вказаної теорії в повному обсязі неможливе.

Ситуація ще більше ускладнюється, якщо звернутися до спроб практичної реалізації теорії стратегічного управління. Як неадекватне сприйняття та незрозумілість, так і суто технічні перешкоди (недостатність інформації, відсутність фахівців тощо) демонструють важливість та актуальність розвитку власної теорії й практики стратегічного управління.