Основи дидактики - Чайка В.М. - Йоганн-Фрідріх Гербарт (1776-1841)

Німецький філософ, педагог і психолог Й.-Ф. Гербарт вважав дидактику частиною педагогіки, а її предмет (виховне навчання) трактував як найважливіший фактор виховання. Його ідеї сприяли становленню дидактичної теорії, що відводить основне місце в системі навчання заучуванню дітьми напам'ять готового змісту.

Метафізична філософія, на якій основана дидактика Й.-Ф. Гербарта, передбачала існування душі як чогось постійного і незмінного, а всі психічні реакції вважала її мимовільними актами. Апперцепція (засвоєння нових знань) ґрунтується на включенні нових уявлень до складу вже наявних, поєднанні (асоціації) з ними і включенні вже як понять у систему. На цьому припущенні, що не витримує критики з погляду сучасної психології, Й.-Ф. Гербарт розробив теорію виховного навчання, яка згодом одержала назву теорії формальних ступенів. Він виокремив чотири формальні ступені: ясність; асоціація; система; метод.

Й.-Ф. Гербарт вважав ці ступені способами навчання, припускаючи, що вони взаємопов'язані і неодмінно мають бути послідовними в будь-якому предметі шкільного навчання. Ясність означає насамперед повільне просування вперед, розчленування предмета на найдрібніші частини, вивчення кожної з них настільки, щоб учень зміг зрозуміти кожну деталь. Асоціація - це забезпечення зв'язку нового матеріалу із засвоєним раніше, що ґрунтується переважно на механічному повторенні чи "вільній розмові", яка є своєрідним різновидом "шкільної бесіди". Система вимагає "більш зв'язної лекції", виділення основних думок і виробленого за допомогою цього впорядкування знань. Метод знаходить застосування у виконанні завдань і робіт, при цьому учень має продемонструвати, наскільки правильно він зрозумів основні думки. Це своєрідне, але "вузьке" розуміння системи і методу.

Костянтин Ушинський (1824-1870)

Українсько-російський педагог, зробив значний внесок у теорію навчання.

Важливе місце в його дидактиці належить принципам навчання: наочності, свідомості, систематичності, активності та самодіяльності учнів. К. Ушинський розглядав дидактичні принципи в тісному зв'язку з формами і методами навчання. Велику увагу приділяв розробленню методики роботи вчителя на уроці, пропонував запроваджувати різні види робіт, доцільні методи і способи навчання: пояснення нового матеріалу, повторне осмислення вивченого, опитування, вправи, письмові та графічні роботи, індивідуальні та фронтальні заняття учнів тощо. Він вважав, що кожний урок повинен мати основну думку, яку необхідно закріпити у свідомості учнів, а також освітнє і виховне значення (формувати інтерес до знань, розвивати мислення, виховувати працелюбність та ін.).

Великого значення педагог надавав вивченню таких навчальних предметів, як рідна мова і література, іноземна мова, історія, географія, природознавство, математика та ін.

У працях К. Ушинського можна знайти відповідь не тільки на питання "чого навчати", "як навчати", а й як учитися, як забезпечити розвиток учня. Навчання, на його думку, слід здійснювати так, щоб діти мали можливість працювати самостійно, а вчитель керував їхньою працею і давав для неї матеріал. У процесі вивчення рідної мови необхідно розвивати в дітей успадковану здібність, яку називають даром слова, навчати їх свідомо й активно використовувати багатства рідної мови і граматики. Для ефективного їх засвоєння доцільно використовувати найкращі зразки народної творчості, усні та письмові вправи, поступово їх ускладнюючи.

К. Ушинський вважав бесіди з учнями важливим засобом розвитку їхнього мовлення і мислення. У навчанні грамоти (читання) обстоював звуковий (аналітико-синте-тичний) метод. Він обґрунтував основні компоненти учіння (діяльності учня): сприймання навчального матеріалу, розуміння, запам'ятовування, відтворення, закріплення.