Робота у вищій школі на сучасному етапі реалізації ідей Болонської угоди спрямована переважно на інтенсивну інформатизацію, мобілізацію потенціалу системи самоорганізації навчання, які забезпечують формування в майбутніх фахівців цілісного досвіду педагогічної діяльності, самореалізацію професійних якостей. Це вимагає перегляду традиційних уявлень про розвиток особистості педагога, реалізації випереджувальних технологій його професійної підготовки. Усвідомлення суті та закономірностей самостійної пізнавальної діяльності, оволодіння високим рівнем її організації - один із шляхів удосконалення педагогічного процесу у вищій школі.
Для розуміння співвідношення між самостійною, індивідуальною роботою та самоосвітою студентів необхідно враховувати основні підходи до визначення цих понять у педагогічній науці. Самостійну роботу характеризують як форму організації навчальної роботи; вид навчання; метод навчання (Ю. Бабанський). Результати аналізу психолого-педагогічної літератури свідчать про невпорядкованість, розбіжності та багатогранність підходів до визначення сутності й структури самостійної пізнавальної діяльності. Незважаючи на відмінності в деяких аспектах, вони мають спільну ознаку: тлумачать самостійну роботу як специфічний вид діяльності студентів або засіб досягнення навчальних цілей.
В умовах кредитно-трансферної системи організації навчання у вищій педагогічній школі проблема формування досвіду самостійної діяльності студентів залишається малодослідженою. Ознайомлення з висновками теоретичних напрацювань учених, практичним досвідом підготовки студентів, з досвідом роботи вчителів дало змогу виявити основну суперечність: між об'єктивним зростанням потреби у вихованні "активного вчителя", здатного самостійно аналізувати, оцінювати і регулювати власну діяльність, усвідомлювати перспективи саморозвитку, і недостатнім рівнем сформованості рефлексивних механізмів у випускників педагогічних ВНЗ, слабким розумінням сутнісних вимірів власної діяльності і суб'єктивних станів, тобто відсутністю психологічної і теоретичної готовності до самостійної пізнавальної діяльності.
Підготовку майбутніх фахівців слід спрямовувати на формування здатності до самостійної діяльності на всіх етапах процесу навчання: цільовому; процесуальному; результативному; під час аудиторних занять (індивідуальних, групових і фронтальних); в позааудиторний час, коли студент здійснює науково-дослідну роботу, готується до семінарських та лабораторних занять" працює над контрольними та курсовими роботами, з різними джерелами інформації.
Під самостійною роботою в широкому значенні розуміють будь-яку діяльність особистості зі здійснення поставлених перед нею цілей без безпосередньої участі керівника. У цьому визначенні наголошено на діяльній стороні особистості, спрямованої на досягнення цілей самостійно. Будь-який вид занять, що створює умови для зародження самостійної думки, пізнавальної активності студента, пов'язаний із самостійною роботою. Тому її характеризують як сукупність самостійних діяльностей в умовах аудиторії або поза її межами, в контакті з викладачем чи за його відсутності. Однак часто самостійну роботу студентів трактують як навчальну діяльність, здійснювану за межами аудиторії в час, вільний від обов'язкових навчальних занять, без участі викладача.
Самостійна робота - діяльність студентів, яка полягає в самостійному визначенні мети, завдань, засобів їх досягнення на основі пізнавальних потреб та інтересів; виборі власного пізнавального шляху, спрямованого на створення творчого освітнього продукту; аналізі результату.
Під час організації навчальної самостійної роботи викладач ставить перед студентами цілі, пов'язані з необхідністю засвоєння навчального матеріалу, і пропонує їм самостійно, тобто без безпосередньої його участі, досягнути цих цілей. Залежно від задуму він визначає час здійснення самостійної роботи в процесі навчальних занять, узгоджує її з іншими видами навчальної діяльності, пропонує конкретні завдання, проводить інструктаж щодо їх виконання, з'ясовує повноту, глибину та обсяг обов'язкового виконання завдань, здійснює допоміжні заходи (консультації, спостереження, співбесіди та ін.) з опосередкованого управління діяльністю студентів і діагностики якості самостійної роботи.
Індивідуальна робота - форма організації навчального процесу, яка забезпечує реалізацію творчих можливостей студента через індивідуально спрямований розвиток здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність.
Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у встановленому порядку (регламентований час, розклад) з урахуванням потреб і можливостей студента. Завдання викладача під час таких занять полягає не лише в перевірці та оцінюванні вивченого студентом, а й коригуванні його дій, допомозі організувати процес самостійного оволодіння знаннями. Індивідуальні заняття здійснюються в процесі консультацій із навчальних питань, творчих контактів, під час ліквідації академза-боргованості, виконання індивідуальних завдань тощо.
Ефективність індивідуальної роботи залежить від стану суб'єктів цього процесу, їхньої мотивації, педагогічної майстерності викладача, рівня використання інформаційних технологій тощо. Лише за високих показників можливий перехід навчання в новий стан, який характеризується як діяльність самонавчання студента (викладача). Правильно організована індивідуальна робота формує в студентів свідомі самостійні навчальні дії, вони відчувають себе вільними від зовнішніх обставин, обирають зручний темп роботи і спосіб виконання завдання, активно використовують для досягнення цілей усі засоби, розуміючи, що тільки від власних дій залежить результат.
Самоосвіта - специфічний вид діяльності, яку особистість здійснює добровільно з метою задоволення пізнавальних потреб чи покращення своїх особистісних якостей або здібностей.
У цьому трактуванні самоосвіти теж наголошено на її діяльній стороні, однак ця діяльність здійснюється відповідно до задумів самої особистості. Це означає, що цілі самоосвіти, засоби їх досягнення людина обирає сама чи сприймає як власні. Відмінність між самоосвітою і самостійною роботою полягає в тому, що самоосвітня діяльність відбувається під керівництвом викладача і без його участі під час виконання самостійної роботи.
Самостійна, індивідуальна роботи та самоосвіта особистості є складними видами її діяльності, які можуть бути пов'язані між собою, збігатися на певних етапах розвитку або загалом. Самостійна та індивідуальна роботи за умови позитивного ставлення і повного розуміння студентами їхніх цілей можуть стати самоосвітньою діяльністю. Щойно мета самостійної роботи перестає бути метою студента, відбувається зворотний перехід від самоосвіти до самостійної та індивідуальної роботи. Шляхом таких взаємопереходів можна підвищити рівень готовності особистості до самоосвіти, особливо тоді, коли домінують вектори руху від самостійної роботи до самоосвіти. Для того щоб забезпечити трансформацію самостійної роботи в самоосвітню діяльність, необхідно сформувати у студентів позитивне ставлення до професійно значущих цілей, високий рівень знань, умінь самостійно працювати з джерелами інформації, організаційно-управлінські уміння й навички.
Незважаючи на різні підходи до визначення сутності самостійної, індивідуальної робіт і самоосвіти, їхні структури містять однакові компоненти: суб'єкт, об'єкт, мету, зміст, засоби, результат. Отже, продуктивність цих видів діяльності залежить від сформованості їхніх структурних компонентів: мотиваційно-ціннісної сфери (ставлення до них, усвідомлення їхньої значущості); розробленості змісту самостійної, індивідуальної роботи та самоосвітньої діяльності на кожному з етапів їх здійснення; операційного компонента (використання методів і прийомів самостійної роботи під час аудиторних і позааудиторних занять); результативного (сформованість якостей самостійності, самоорганізації, самоконтролю, саморегуляції). Ці компоненти можуть бути і критеріями визначення рівнів сформованості готовності до самостійної і самоосвітньої діяльності.
Однак, попри вагому частку в навчальному навантаженні самостійної, індивідуальної робіт та самоосвітньої діяльності, їх організації не приділяється належної уваги. На думку деяких викладачів і методистів, немає потреби у застосуванні спеціальних методів і прийомів підвищення навчальної активності студентів, оскільки сам зміст і організація занять відповідають цьому завданню. Викладачі часто перебільшують значення педагогічної майстерності, логіки викладу змісту дисципліни і недооцінюють процеси його внутрішнього сприйняття. Часто кількість і обсяг завдань на самостійну роботу і кількість контрольних заходів визначає викладач за принципом "чим більше, тим краще"; необгрунтовано оцінюючи складність завдань і час, необхідний для виконання. Деякі завдання для самостійної роботи мають репродуктивно-пасивний характер, сформульовані у вигляді фрази "законспектувати...", "прочитати...", "повторити матеріал з теми...", "виписати формулювання термінів..." тощо. Для розвитку самостійності та навчальної активності доцільно використовувати завдання типу "дослідити...", "систематизувати...", "узагальнити...", "обґрунтувати..." тощо. Не завжди узгоджені в часі терміни представлення результатів виконання завдань з різних дисциплін, що призводить до нерівномірності розподілу самостійної роботи студентів у семестрі і навчальному році. Це призводить до формального виконання самостійної роботи, списування, зниження пізнавальної активності студентів тощо.
Критерії оцінювання ефективності самостійної роботи доцільно визначати за її основними компонентами: ціннісно-орієнтаційним (для оцінювання сформованості у студентів позитивного ставлення до самостійної роботи); інформаційно-змістовим (для визначення рівня оволодіння понятійним апаратом теорії самостійної роботи); дидактико-технологічним (для оцінювання рівня оволодіння методами, прийомами і технологіями самостійної роботи); оцінювально-корекційним (для діагностики вміння аналізувати результати навчальної діяльності, коригувати її відповідно до поставлених цілей).
Багато педагогів розуміють самостійну роботу студентів як роботу з першоджерелами, підготовку до семінарських і практичних занять. Часто викладачі ігнорують цей вид діяльності в умовах проведення аудиторних занять (лекції, семінари, консультації, співбесіди та ін.).
У вищій школі самостійну, індивідуальну та самоосвітню роботу можна будувати у двох основних напрямах:
1. Інтенсифікація самостійної роботи в процесі аудиторних занять. Реалізація цього напряму вимагає від викладача розроблення нових методик і форм організації аудиторних занять, які забезпечуватимуть формування високого рівня самостійності студентів і поліпшення якості підготовки.
Аудиторна самостійна робота реалізується під час читання лекцій, семінарських і практичних занять, виконання лабораторного практикуму, проведення консультацій, колоквіумів та ін.
У процесі читання лекцій необхідно підсилити їх методологічну роль в організації самостійної роботи студентів (висвітлити основні теоретичні підходи до планування й організації самостійної роботи, діагностики її результатів), контролювати засвоєння змісту навчального матеріалу через експрес-опитування з конкретної теми, тестовий контроль, опитування у формі гри, міні-бесіди, міні-диспуту, розв'язування завдань, аналіз ситуацій та ін.
На практичних і семінарських заняттях для організації самостійної роботи необхідно створити банк диференційованих завдань, ситуацій, задач для самостійного розв'язування. Однією з ефективних форм самостійної роботи для практичних занять є ділова гра, тематика якої зазвичай пов'язана з конкретними науковими чи практичними проблемами, моделюванням педагогічних ситуацій. Мета цієї роботи - завдяки імітаційним умовам забезпечити студенту можливість приймати і реалізовувати власні рішення. Під час семінарських і лабораторних занять самостійну роботу можна організовувати індивідуально і групами (розроблення проекту, моделювання ситуації, її аналіз). Публічне обговорення і захист свого варіанта проекту підвищує роль самостійної роботи, формує у майбутніх фахівців прагнення якісно виконати завдання. За такого підходу змінюється ставлення до лекцій, оскільки без розуміння теорії неможливо успішно виконати роботу, яка часто має дослідницький характер.
2. Самостійна робота в позааудиторний час. Організація цього виду діяльності ускладнюється певними перепонами: психологічною і професійною неготовні-стю до неї більшості студентів і викладачів, недостатнім інформаційним забезпеченням навчального процесу загалом і самостійної роботи зокрема; відсутністю інтелектуальної ініціативи та пізнавальної активності суб'єктів процесу навчання.
До основних видів позааудиторної самостійної роботи студентів належать: підготовка і написання рефератів, доповідей, тез та інших письмових робіт (з правом вибору теми і форми звітності); виконання індивідуальних навчально-дослідних і домашніх завдань різного характеру (розв'язування задач, переклад і переказ текстів, добір і вивчення літературних джерел, розроблення і побудова різних схем, моделей, діаграм, виконання графічних робіт, розрахунків); виконання курсових проектів і робіт; підготовка до семінарських і практичних занять, участі в науково-теоретичних конференціях, олімпіадах, конкурсах тощо. Значні педагогічні можливості в організації самостійної пізнавальної діяльності студентів має виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).
ІНДЗ передбачає: вивчення, творче осмислення та систематизацію навчального матеріалу з досліджуваної проблеми; поповнення і поглиблення набутих у процесі аудиторної роботи знань, умінь і навичок (самостійний пошук інформаційних джерел, роботу з матеріалами Інтернету для отримання найновішої інформації з різних проблем педагогічної діяльності, їх науковий аналіз); спостереження за роботою учителів, учнів, аналіз власних спостережень, ретроспективний аналіз фактів власного шкільного життя; вивчення передового педагогічного досвіду, досвіду творчих учителів та майстрів педагогічної праці; здійснення педагогічного міні-дослідження (інтерв'ю, бесіди, анкетування тощо); обґрунтування власної позиції щодо шляхів розв'язання проблеми; активізацію пізнавальної активності студентів; формування дослідницьких умінь; розвиток самостійності, педагогічного мислення, творчих здібностей майбутніх педагогів.
Важливою умовою ефективності позааудиторної самостійної роботи студентів є постановка й усвідомлення мети роботи на кожному її етапі, контроль результатів досягнення поставлених цілей з поступовим формуванням умінь самостійної постановки і вибору мети.
Важливою умовою організації самостійної роботи є розроблення комплексу методичного забезпечення вивчення дисципліни. Складова інтерактивного дидактичного комплексу, що реалізує процесуальний аспект підготовки майбутнього фахівця, передбачає застосування у навчальному процесі вищої педагогічної школи сучасних технологій навчання. Особливість їх розроблення полягає в тому, що технологія навчання є основою, навколо якої формується необхідне інформаційне середовище, що сприяє активній взаємодії суб'єктів навчання, і водночас зміст дидактичного комплексу є найважливішим елементом технології навчання.
Самостійна робота як важлива складова кредитно-трансферної технології навчання забезпечує самостійне визначення мети і засобів її досягнення на основі пізнавальних потреб та інтересів студентів. Для інтенсифікації роботи доцільно використовувати інноваційні методи навчання, адекватні діагностичні методи оцінювання навчальних досягнень студентів.
Література