Педагогіка - Зайченко І.B. - 25.1. Історія виникнення посади класного керівника

25.1. Історія виникнення посади класного керівника

Кожна історична епоха пред'являла свої вимоги до освіти й виховання молодого підростаючого покоління та тих людей, які отримали тепер назву "класний керівник".

В епоху античності "функціональними обов'язками" такої людини було супроводження дитини з дому до школи і з школи до дому, а також забезпечення безпеки її життя.

У XIX столітті в Російській імперії у чоловічих гімназіях з'явилися класні наглядачі, а в жіночих гімназіях – так звані класні дами і наглядачки, які відповідали за дисципліну, порядок і слухняність учнів у навчальному закладі; потім — класні наставники, які здійснювали нагляд, нерідко політичний за їхньою благонадійністю, поза навчальним закладом, наставляючи їх "на шлях істинний".

Після жовтневого перевороту 1917 року з школи на певний час зникли педагоги, які б спеціально закріплювалися за групою дітей, з метою проведення виховної роботи. Однак, перед новою радянською школою висувалися завдання розвитку політичної свідомості молоді, формування у неї нового комуністичного світогляду. До того ж, в умовах голоду й розрухи, відсутності шкіл, необхідно було здійснити і значний обсяг організаційної роботи з учнями. Почало виокремлюватися певне коло обов'язків, які потрібно було покладати на певних осіб у педагогічному колективі. Тому невдовзі окремі учителі почали призначатися керівниками груп, яких стали називати груповодами. Така назва закріпилася у кінці 20-х років XX століття.

Груповоди або класоводи здійснювали переважно контроль за відвідуванням і успішністю учнів, виконували господарчі та інші функції. Поступово почала розвиватися позакласна робота з учнями, змінювалися функції учителів, що закріплювалися за класом,
змінювалися й самі вчителі, серед яких було багато з старої школи, їхня ідеологічна спрямованість. Все більше учителів почали сприймати так звану ідеологію пролетаріату.

Достатньо чіткі функції класного керівника у радянській школі стали визначатися у 30-х роках після постанов ЦК ВКП (б) "Про початкову і середню школу" (1931) та "Про режим у початковій і середній школі" (1932), коли була введена класно-урочна система навчання, систематична перевірка й оцінка знань учнів, визначена роль учителя як організатора й керівника педагогічного процесу.

З листопада 1931 року Наркомос РРФСР затвердив інструкцію про груповодів, у якій визначалися їхні основні функції і завдання. Після перейменування учнівських групу класи (на основі постанови РИК СРСР і ЦК ВКП (б) від 15 травня 1934 року "Про структуру початкової і середньої школи в СРСР"), груповоди стали називатися класними керівниками.

В подальшому класний керівник розглядався однією з головних виховних сил у системі комуністичного виховання школярів. На класного керівника покладалася організація виховної роботи з учнями, починаючи з IV і до X (XI) класів.

Класний керівник призначався до певного класу директором школи з числа учителів, які викладали в даному класі. Його обов'язками були: організація і проведення позакласної та виховної роботи з учнями класу, координація роботи вчителів, що викладають у даному класі, здійснення зв'язку школи з сім'єю учня, громадськими організаціями.

Обов'язки класного керівника визначалися статутом школи та документами Міністерства освіти СРСР і союзних республік. Так, в Україні до 1 липня 1997 року діяло Положення про класного керівника восьмирічної школи і середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи з виробничим навчанням, затверджене Міністерством освіти УРСР 25 листопада 1960 року, яке, зокрема, визначало завданням класного керівника виховання в учнів глибоких комуністичних переконань, працелюбства, колективізму, всебічного розвитку учнів і залучення їх до активної суспільно корисної праці.

Зміст роботи класного керівника передбачав:

¾ всебічне вивчення учнів;

¾ виявлення їх запитів, нахилів та інтересів;

¾ організація діяльності і виховання класного колективу;

¾ боротьба за високу успішність і зміцнення дисципліни в класі;

¾ сприяння підготовці до життя і продуктивної праці, їх професійної орієнтації;

¾ організація в класі позаурочної виховної роботи, позакласного читання учнів;

¾ надання конкретної допомоги піонерській (комсомольській) організації класу в її діяльності; постійний зв'язок з батьками учнів, громадськими організаціями та ін.

Всі ці завдання мали здійснюватися класним керівником у тісному взаємозв'язку з учителями, які викладали у його класі, класними і шкільними учнівськими організаціями, батьками учнів і громадськістю.

Класні керівники мали вивчати систему роботи кожного учителя свого класу, його взаємовідносини з учнями і на педагогічних зборах та радах обговорювати з учителями питання навчально-виховної роботи у класі, добиватися єдності педагогічних вимог учителів до учнів.

Треба відзначити, що багато класних керівників працювали натхненно й творчо, досягаючи помітних успіхів у справі навчання й виховання молодого підростаючого покоління. Майже кожен випускник радянської школи з вдячністю згадує своїх учителів, класних керівників, які у його пам'яті залишили незгасний добрий слід. Однак, і в інституції класного керівництва радянської шкоди мали місце ряд суттєвих упущень і недоліків.

Донині у нашому суспільстві у центрі освітнього процесу стояв учитель-предметник і все було спрямоване на забезпечення максимальної ефективності саме його діяльності Від педагога вимагалося знання об Активного світу чи якоїсь певної його частини. Ці знання він повинен був передавати дітям незалежно від їх бажань та інтересів. Не можна сказати, що особистість вихованця при цьому повністю ігнорувалася, але інтерес до нього будувався переважно на прагматичній основі і був спрямований на те, щоб дати відповідь на питання: "Як зробити так, щоб учень успішно навчався з мого предмету?". Тому основний напрямок у діяльності класного керівника зводився до забезпечення "успішності" та "дисципліни". Переважно на це була спрямована і вузівська підготовка педагогів — орієнтація на вчителів-предметників, на освоєння ефективних засобів передачі знань.

Основна форма взаємодії педагога з дитиною також була обмежена місцем та часом і називалася уроком. Переважно ця форма (за окремими винятками) мала місце і в організації діяльності класного керівника: класні виховні години, збори, диспути, виховні заходи тощо, 1 одне й друге переважно формалізоване й універсальне, де немає місця для виявлення неповторності кожної дитини. Іншими способами організації взаємодії з учнями більшість педагогів просто не володіли, бо їх цьому не навчали, а ті, хто володіли, здобули їх переважно на практиці.

Сьогодні ситуація змінюється У "Державній національній програмі "Освіта". Україна XXI століття" відзначається, що одним з важливих принципів розбудови освіти в Україні на сучасному етапі і в перспективі є "гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи" [6, 9].

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті відзначається, що "нове століття висуває до освіти нові вимоги. Провідні держави світу освоюють стратегію сталого людського розвитку. Людство помітно змінює орієнтацію у бік демократії піднесення авторитету особистості, культури миру, толерантності і ринкових відносин, утверджує їх як пріоритети нової світової динаміки" [4]. Тому "головна мета української системи освіти створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися протягом життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства" [Там же]. Тобто мова йде про необхідність визнання і врахування "людського фактора". Утилітарна орієнтація на підготовку дитини до життя, побудована на технократичних принципах, змінюється нині всезростаючим розумінням сутності і цінності самого життя, У цьому зв'язку визначаються нові вимоги до класного керівника, його функції, завдання, напрями і зміст діяльності.