Педагогіка у запитаннях і відповідях - Кузьмінський А.І. - 13.4. Які чинники впливають на процес виховання людини?

На процес виховання впливають різні чинники, які зумовлені об'єктивними та суб'єктивними причинами, а також особливостями соціально-економічного розвитку суспільства. Ті чи ті чинники впливають на зміст, форми, засоби й методи виховання.

Об'єктивні чинники — це особливості будівництва незалежної України, відродження національної самобутності українського народу, особливості розвитку виробничих відносин, засобів виробництва, розвиток господарства на засадах ринкових відносин, розширення меж приватної власності, розширення масштабів спілкування з громадянами інших країн, особливості соціально-економічного розвитку, вплив урбанізації, природне середовище.

Суб'єктивні чинники — це соціально-педагогічна діяльність сім'ї, діяльність громадських організацій, а також навчально-виховних закладів (дитячих ясел і садків, загальноосвітніх та професійних закладів освіти, позашкільних виховних закладів) в особі їх працівників, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації (література, кіно, телебачення та ін.), закладів культури й мистецтва (театри, музеї тощо).

13.5. Які філософські концепції покладено в основу різних систем виховання?

У різні часи в різних країнах залежно від домінантних по* треб соціуму застосовувалися різні виховні парадигми (рис. 36).

Рис. 36. Концепції виховання

Концепція (від лат. соnсерtіо — сукупність, система) — це система поглядів на ті чи ті явища та процеси, спосіб розуміння, тлумачення явищ чи подій, основна ідея будь-якої теорії. Концепції формуються залежно від особливостей розвитку в тому чи тому суспільстві соціально-політичних тенденцій. В історії розвитку суспільства виокремлювалися різні концепції виховання. Зупинимося на тих із них, які отримали більш-менш чітке означення у XX ст.

1. Неопрагматизм (прагматизм) (від гр. ргаhma — дія, діяння) — суб'єктивно-ідеалістичне вчення, за яким цінність понять, суджень, інших знань про об'єкти навколишньої дійсності визначаються практичними наслідками для людини дій, що ґрунтуються на цих знаннях. Прагматисти абсолютизують практичне призначення людського пізнання.

2. Неопозитивізм (позитивізм) ігнорує світоглядні аспекти наукових знань, підносить до принципу плоский емпіризм. Прихильники цієї концепції принижують роль теоретичних знань, заперечують об'єктивні закони моралі, зумовленість їх особливостями національного розвитку, соціальними потребами.

3. Екзистенціалізм (від лат. existentia — існування) — суб'єктивно-ідеалістична течія у філософії XX ст. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Колектив як компонент суспільства оголошується ворогом індивіда, оскільки прагне нібито перетворити його в "стадну тварину", нівелювати членів суспільства. Моральні норми екзистенціалісти розглядають як продукт "саморефлексії", як вираження абсолютної "свободи волі" поза будь-якими вимогами суспільної доцільності.

4. Неотомізм (томізм) є філософською доктриною католицизму , яку започаткував у XIII ст. італійський релігійний діяч Тома Аквінський (Тома — Tomas). Зусиллями Ватикану з середини XIX ст. томізм відроджено у формі неотомізму, який як католицька філософія претендує на теоретичне осмислення проблем освіти й виховання від імені всього християнства. Неотомісти вбачають "кризу сучасної цивілізації" (особливо в царині духовності) в тому, що люди відійшли від релігійної моралі, порвали своє буття з Богом, дбають лише про особисті земні потреби. Вони переконані, що поза вірою в Бога, поза релігією не існує повноцінної моральності. Морально-духовне виховання ґрунтується на релігійній етиці. Тому вихід людства і окремої людини з "духовної кризи" прихильники неотомізму вбачають у поверненні в лоно релігії.

5. Монархічно-релігійна концепція була домінантною у царській Росії та інших державах з монархічним устроєм. В основі її лежали три постулати: служіння церкві, монархові й вітчизні. Тому вся система виховання була спрямована на формування у співгромадян морально-духовних якостей, які відповідали б цим основним постулатам: слухняність, покору, сумирність, готовність принести себе в жертву цареві, Богу і вітчизні. Монархічно-релігійна концепція не сприяла розвитку демократизму, була гальмом формування вільної особистості, насаджувала тоталітаризм.

6. Тоталітарно-класово-партійна концепція лежала в основі організації суспільного життя громадян в тоталітарних державах XX ст. (Радянський Союз, фашистська Німеччина, Іспанія доби франкізму та ін.). На її основі насаджувалася класово-партійна мораль, яка ігнорувала загальнолюдські морально-духовні цінності, не враховувала національних особливостей, природи людини. Загрозливого поширення набули тоталітаризм, так зване "казарменне виховання", які зумовлювали морально-духовне нівелювання особистості, цілеспрямована робота з соціальної селекції з метою "вирощення" нового виду людини — "Homo sapiens" із психологією манкуртів, людей без власного "Я", слухняними гвинтиками гігантської машини, в якій систематично здійснювався духовний і фізичний геноцид.

7. Концепція демократично-національного виховання якнайповніше відповідає природі людини та її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать кілька постулатів: оволодіння й послуговування загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження та розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного розвитку особистості із урахуванням її потенцій, інтересів та потреб.

Кожну із названих концепцій навряд чи можна зустріти в автономному рафінованому вигляді в системі виховання тої чи тої країни. Та все-таки з поступовим крахом тоталітарних систем, поверненням людства від насильства технократичних впливів до демократичних відносин все ширші позиції завойовує концепція демократично-національного виховання.