Гідність людини — важлива якість моральності людини, яка утверджує її як особистість, підносить її велич як вищого творіння природи.
Гідність — це моральне поняття, що виражає уявлення про цінності людини як особистості, особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї спільноти, в середовищі якої визначається цінність особистості. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою самосвідомості й самоконтролю, що близьке до понять совісті та честі. Це своєрідне усвідомлення людиною відповідальності перед собою як особистістю. З другого боку, — гідність особистості вимагає від інших людей поважного ставлення до неї.
В умовах розвитку й становлення української державності й незалежності та через історичні обставини життя українського народу, який зазнавав усіляких утисків і принижень, внаслідок чого формувалося почуття меншовартості, виникає потреба формування національної гідності. Це етична категорія, яка характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за рамки свого "Я" і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями. Тому нагальним є завдання формування у вихованців як власної, так і національної гідності, хоча ці почуття нерозривно поєднані між собою.
Передумови формування у вихованців людської гідності взагалі та національної зокрема такі:
• навіювання аксіоми про вищість і неповторність людини;
• постійне акцентування уваги людини на її духовних цінностях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;
• формування почуттів совісті та честі як засобів самооцінки своїх дій;
• поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, матері, вчителя та ін.) до особи вихованця;
• спонукання вихованця до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;
• знання історії своєї родини;
• знання історії свого народу;
• знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;
• знання життєдіяльності видатних постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);
• володіння рідною мовою;
• включення в конкретну діяльність, спрямовану на збереження й примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;
• схвалення діяльності у сфері прояву національної гідності.
Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет (ментальність). Ментальність походить від лат. mentalis — розумовий; mens, mentis — розум, думка, інтелект, В українському мовному обігу слово менталітет у значенні душі, вдачі, емоційності визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, національний характер.
Отже, ментальність народу — це його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, які на засадах загальнолюдських морально-духовних цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони є не результатом генетичного успадкування, а передусім соціального успадкування та виховного впливу. Ментальність — винятковий феномен духовності етносу, своєрідний духовний код. Примітно, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації прояви ментальності як духовного коду зберігаються. Для кожної національності характерні своєрідні прояви менталітету. Треба з повагою ставитися до духовних багатств народу, проте турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників тої чи тої групи.
16.8. Які завдання інтернаціонального виховання?
16.9. Яке місце у системі становлення моральності особистості займає дисциплінованість?
16.10. Яке місце в системі морального виховання займає статеве виховання?
16.11. У чому полягає зміст екологічного виховання в системі формування моральних цінностей особистості?
16.12. У чому сутність правового виховання?
Розділ 17. РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ
17.1. Яке місце займає розумове виховання у системі всебічного гармонійного розвитку особистості?
17.2. Якими шляхами й засобами розв'язуються завдання розумового виховання?
Розділ 18. ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ