Педагогіка у запитаннях і відповідях - Кузьмінський А.І. - Розділ 18. ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ

18.1 Яке місце в системі всебічного гармонійного розвитку особистості займає трудове виховання?

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Впродовж усієї історії людства праця була засобом формування в особистості кращих якостей.

Українська народна педагогіка відводила праці головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У прислів'ях як своєрідному кодексі поведінки людини відображено ставлення до праці: "Без труда нема добра", "Будеш трудитися — будеш кормитися", "Праця людину годує, а лінь — марнує". Люди вважали, що сумлінна праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, естетичний, морально-духовний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати"; "Хто багато робить, той багато знає"; "У праці краса людини"; "Землю прикрашає сонце, а людину — праця"; "Без трудів не їстимеш пирогів"). Тема праці є провідною в народних піснях, казках, легендах. Ідея праці як визначального чинника виховання людини перейшла від народу до філософів, педагогів. Адже народ творив науку виховання, а педагоги-вчені лише упорядковували його надбання. Тому багато відомих філософів і педагогів не мислили виховання поза працею.

Володимир Мономах у своєму повчанні дітям писав: "У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте".

Український філософ і поет Г.С. Сковорода вбачав щастя людини в праці. "Щастя полягає, — зазначав Г.С. Сковорода, — тільки в спорідненій праці на користь суспільству. Як не обіжати, якщо шкоду приносить суспільству? Як не пошкодити, якщо нема прямого реченія і невтомної праці? Звідки ж вродиться труд, якщо нема охоти і старанності. Труд є живий і невсипущий всієї машини хід доти, поки породить справжню справу... Коротко сказати, природа запалює до справи і зміцнює в труді, роблячи труд солодким"1.

Праця була і залишається природною потребою людини. К.Д. Ушинський, глибоко проникаючи у психологічні засади виховання, писав: "Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності ЇЇ для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житт. Тому, продовжував він: "саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щaстя, а готувати до праці життя"3. Досить слушним є міркування К.Д. Ушинського про вирішальне значення праці у розвитку суспільства: "Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. А якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини..., то сам розвиток людства зупинився б: розпуста і дикість заволоділи б суспільством, саме суспільство розпалося б...: із знищенням необхідності особистої праці історія повинна припинитися".

A.C. Макаренко вважав працю генеруючим засобом соціального становлення особистості: "Правильне... виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове".

На новому етапі суспільного розвитку В.О. Сухомлинський, підтримуючи народні традиції в царині виховання, вбачав у праці невичерпне джерело виховання всебічно розвиненої особистості. "Виховну місію школи, — підкреслював він, — ми вбачаємо в тому, щоб праця увійшла в духовне життя особистості, в життя колективу, щоб захоплення працею уже в роки отроцтва й ранньої юності стало однією з найважливіших якостей людини**.

Існує ще один суттєвий аспект важливості трудового виховання. Людина прагне до утвердження себе в колективі на основі престижності, а також бажає відчувати задоволення від певного виду діяльності. Якщо особистість включена до бажаних видів трудової діяльності, це приносить психічне задоволення і забезпечує престижність особистості. Коли ж людина позбавлена можливості займатися працею (а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне відчуття задоволення, престижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики. Це призводить до фізичного, психічного і соціального ослаблення частини людей і суспільства в цілому.