Педагогіка - Максимюк С.П. - 2. Цілісність і національна спрямованість виховання

Нині Україна закликає освітян до того, щоб будувати процес виховання на основі прогресивних концепцій і технологій, які склалися у світовій і вітчизняній теорії і практиці. В цьому процесі має віддаватися перевага пріоритетові особистості, задоволенню її запитів, захисту свободи й переконань.

Виховний процес у школі — комплексна та цілісна система, його природа зумовлена не тільки суспільними інтересами, а насамперед цілеспрямованістю особистості, прагненням її до утвердження соціальної престижності та значущості.

Цілісність виховного процесу у школі ми розглядаємо, як послідовну та цілеспрямовану технологію формування й розвитку духовно багатої особистості, здатної розбудовувати незалежну демократичну державу і створювати творчою працею матеріальні та духовні цінності.

Система цілісного виховання в національній школі має спонукати учнів до духовного пошуку — повсякденно відкривати для себе те, що український народ створив у ході свого розвитку. Проте процес виховання не повинен зводитися до механічної передачі старшими молодшому поколінню того, що вироблено історією, а мусить спрямовуватися на засвоєння і примноження національних традицій, усього історичного надбання стосовно нових умов.

Ефективність і результативність виховної роботи в школі значною мірою залежить від правильно обраних нею пріоритетних напрямів і принципів, що відповідають новій методології формування особистості. Як уже підкреслювалося, гуманізація і демократизація шкільного життя та найближчого його оточення, виховання чистоти та краси моральних відносин, високих громадянських почуттів і передусім почуття любові до України, її народу, його мови, культури та мистецтва має посідати одне з провідних місць у загальній системі роботи школи, забезпечувати інтегрований підхід до її реалізації. Адже велич Батьківщини, синівська вірність, відданість тій землі, де ти народився й осмислив сам себе, — це та найдорожча святиня, яку ні з чим не можна порівняти, а тим більше зіставити, як неодноразово підкреслював В. О. Сухомлинський. Отже, треба прагнути до того, щоб виховання утверджувало в кожного учня національні та загальнолюдські якості, і насамперед людську гордість й національну гідність, високе і благородне почуття патріотизму, чуття єдиної родини, інстинкт господаря-працелюбця, дух добродушності, злагоди

та гостинності, тяжіння до національних цінностей, волі й незалежності. Усі ці ознаки, притаманні українському народові, з давніх-давен були в центрі уваги народної педагогіки.

Нині фундаментом національної системи виховання повинна стати провідна ідея, яка полягає в тому, що в кожній нації поряд із загальнолюдськими елементами є ще суто національний спосіб думок, який визначає особливості кожного народу, його вроджену схильність і своєрідність, що випливають із соціально-економічних, територіальних, природних і географічних умов, про що свого часу писав К. Д. Ушинський, захищаючи ідею народності виховання, її провідний засіб вираження національного духу — рідне слово.

Рідна мова, як зазначав народний педагог К. Д. Ушинський, — це найсильніший і наймогутніший засіб, який поєднує в єдине велике історичне ціле минулі, сучасні та прийдешні покоління. Рідна мова живе доти, поки живе народ — и творець. Умирає мова — умирає й народ. У мові одухотворюється весь народ, його вітчизна, голос рідної природи, який говорить так потужно про любов людини до її іноді суворої батьківщини, який висловлюється так ясно в народній пісні, у рідних наспівах, у творах народних поетів .

Учитель на уроках української мови, позакласного читання, розвитку зв'язного мовлення через мовний матеріал, фольклор, поезію формує мовно-національну свідомість, а на уроках історії України — з допомогою історичного матеріалу розвиває почуття національної гідності та гордості. Учитель силою слова, музики, літератури, мистецтва пов'язує свідомість українця зі своїм народом, його історією. І якщо цього зв'язку наставник не забезпечує, то дозвольте запитати його словами К. Д. Ушинського: "Навіщо вивчати історію, словесність, усе багатство наук, коли це навчання не примушує нас любити ідею й істину більше, ніж гроші, карти і вино, і ставити духовні насолоди вище за тілесні, духовні достоїнства вище від випадкових переваг?" Зміст виховання в сучасній школі визначається як система фундаментальних знань про свій народ, особливості його побуту і трудової діяльності, національний характер знань про свій родовід, спосіб життя й виховання в сім'ях, про отчий край і все, пов'язане з ним. Звернення до витоків народного життя, творче використання на практиці скарбів народної мудрості, яка виражена в усній народній творчості, у споконвічних загальнолюдських моральних принципах і нормах людини праці, — ось головна магістральна лінія національного спрямування виховання в сучасній школі. Провідним засобом виховної роботи є творча діяльність учнів: активне ставлення їх до суспільного життя і безпосередня участь у ньому. В її компетенцію входить інформаційна діяльність ровесників у колективі і за місцем проживання (огляди подій суспільного життя народу за матеріалами газет, журналів, радіо і телебачення, історичні розповіді-естафети, казки-естафети, родинні свята тощо); краєзнавча, пошуково-дослідна і героїко-патріотична робота (участь у експедиційно-пошукових групах, екскурсіях, зустрічах із старожилами своєї місцевості, створення книг "історії села", збирання легенд, пісень, дум, переказів, казок, щедрівок, колядок); особиста участь у роботі гуртків кобзарського, цимбальського та інших видів музичного мистецтва, фольклорних ансамблів; підготовка доповідей! рефератів, виступів, конспектів, тез, текстів екскурсій по музеях рідного краю, шевченківських світлицях, кімнатах народознавства.

У старших класах корисно проводити диспути та дискусії за такою тематикою: "Чи потрібен я Україні таким, яким я є сьогодні?", "У чому сенс справжнього життя?.", "Як правильно розуміти відомий вислів: "У людині все має бути прекрасними?", "Що таке культура спілкування?", "Яким моральним Ідеалам сьогодні ви віддаєте перевагу?", "Які риси і якості характеру притаманні українцеві?", "Що таке юнацька честь і дівоча гордість?", "У чому виявляється гармонія національних відносин?", "Що означає бути патріотом України?". Така тематика виховної роботи пронизана провідною ідеєю нашої школи про специфіку способу національного мислення і відповідає інтересам суспільства.

Що ж стосується організації і методики проведення інформаційної, краєзнавчої, пошуково-дослідної і героїко-патріотичної роботи, то з цієї проблеми на різних рівнях напрацьовано досить багато педагогічної і методичної літератури. Користуючись нею, вчителі і класні керівники, зрозуміло, мають зважати на нові умови життя, нові цілі і завдання національного виховання, застосовувати нові методологічні, світоглядні підходи, спираючись при цьому на найпрогресивніші концепції, традиційні і нетрадиційні технології.