Педагогіка - Мойсеюк Н.Є. - Тема 6. Дидактика: суть, основні концепції, сучасні підходи

Тема 6. Дидактика: суть, основні концепції, сучасні підходи

1. Поняття про дидактику

2 Основні дидактичні концепції

3. Навчання і розвиток у гуманістичній дидактиці

4. Особистісно орієнтоване навчання

1. Поняття про дидактику

У першій частині нашого посібника підкреслювалась думка про особливе значення освіти в процесі становлення особистості.. Важливим аспектом освіти є оволодіння учнем тією складовою культури, яка містить у собі знання, практичні уміння і навички, а також способи творчої діяльності. Сформульоване завдання вирішується у процесі навчання шляхом з'ясування питань: яким повинен бути процес навчання, як його потрібно здійснити і використати для розвитку особистості? Теоретична розробка цих питань зумовила розвиток особливої наукової дисципліни - дидактики.

Вважається, що термін "дидактика" запропонував німецький педагог В. Ратке (1571-1635). Першою фундаментальною працею з теорії навчання була "Велика дидактика" Яна Амоса Коменського (1592-1670), написана у 1632 р. і опублікована в 1657 р. Видатний чеський педагог не випадково назвав дидактику Великою, оскільки вона містить універсальну теорію "вчити всіх усьому".

Традиційно дидактика відповідає на два питання: "Що вчити?" (зміст освіти) і "Як вчити?" (процес навчання). Сучасна наука намагається з'ясувати також питання "Для чого вчити?" (смисл навчання).

Дидактика (від гр. didбcticos - той, хто повчає і didasko - той, хто вивчає) - складова загальної педагогіки, яка досліджує навчання на найбільш загальному рівні - теоретичному. Це педагогічна теорія, яка науково обґрунтовує зміст освіти, виявляє закономірності, які діють у прогресі навчання, розкриває принципи навчання, визначає зміст, методи і організаційні форми навчального процесу.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, спрямований на передачу новим поколінням соціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення. Надбанням учня стає та частина культури, яка входить до змісту освіти і складає змістову сторону навчання.

Головним у діяльності, спрямованій на соціалізацію особистості, з позицій педагогіки, є відношення між двома видами діяльності - викладанням і учінням, Що виступають в єдності. Інші відношення (учень - навчальний матеріал, учень - інші учні, учень - книга й інші) стають дидактичними настільки, наскільки вони об'єднуються цим відношення. Наприклад, книга стає підручником, якщо вона включається в процес навчання і стає засобом діяльності учителя й учня. Звідси предметом дидактики є зв'язок викладання (діяльності вчителя) і учіння (навчально-пізнавальної діяльності учня), їх взаємодія.

Оскільки в основі кожної взаємодії є конкретний зміст освіти, відповідні методи і форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, можна вважати предметом дидактики зміст, форми і методи взаємодії викладання і учіння на різних етапах навчального процесу .

Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності. Наприклад, знання вивчаються не ізольовано, не самі по собі, а разом із методами їх передачі і засвоєння.

Крім завдання описувати і пояснювати процес навчання й умови його реалізації, завданням дидактики також є перетворення та удосконалення практики. Дидактика розробляє більш досконалу організацію процесу навчання, нові навчальні системи і технології навчання.

Дидактика, як загальна педагогічна теорія навчання, розглядає загальні положення й закономірності, властиві навчанню всіх предметів. Ці закономірності знаходять відображення у викладанні конкретних навчальних дисциплін. Водночас викладання кожного предмета має свою, надзвичайно суттєву специфіку. Так, вивчення біології, хімії, фізики, математики докорінно відрізняється від навчальної роботи з таких предметів, як історія і література. Ще більш специфічним є вивчення музики чи проведення навчальних занять з фізичної культури і праці. На цій підставі виділяються окремі дидактики або предметні методики.

Дидактика і конкретні методики різняться сферою дослідження. Дидактика займається розробкою загальнотеоретичних основ процесу навчання, а конкретні методики - дослідженням організації навчання з окремих дисциплін, використовуючи при цьому теоретичні ідеї дидактики. Природно, що дидактика і методика тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Дидактика спирається на практику викладання окремих навчальних предметів, вивчає передовий досвід, цікаві знахідки вчителів, аналізує й осмислює їх із загальнопедагогічних позицій, розробляє наукові основи організації практичної педагогічної діяльності: визначає зміст, оновлює і розвиває форми та методи навчальної роботи, конструює педагогічні технології, збагачує І поширює передовий досвід навчання. Встановлені дидактикою закономірності, висновки та рекомендації використовуються предметними методиками для поліпшення процесу навчання.

Отже, дидактика виконує дві головні функції: 1) теоретичну (головним чином, діагностичну, прогностичну) і 2) практичну (нормативну, інструментальну).