Педагогіка - Мойсеюк Н.Є. - 5. Виховна справа як система

Як бачимо, практика виховання має чималу кількість різноманітних виховних справ. Але якщо ми, спираючись на системний підхід, розглянемо виховну справу як систему, то виявимо, що всі вони мають однакову структуру. Виховна справа, як і урок, має певні етапи (підпроцеси). Таких етапів є п'ять: 1) цілепокладання (аналіз ситуації, формування цілі і завдань виховної справи), 2) планування виховної справи, 3) організація діяльності вихованців, 4) самоствердження особистості, безпосередній вплив на колектив, 5) аналіз досягнутих результатів (рис. 15). Розглянемо їх детальніше.

Перший етап - цілепокладання. Він повинен забезпечити визначення домінуючої (наприклад, моральної) і пов'язаних з нею інших цілей виховання (трудового, інтелектуального, фізичного та ін.), конкретних виховних завдань. Одним із важливих джерел цілепокладання виховної справи є соціальна ситуація періоду, у якому здійснюється ВС. Ця ситуація зумовлена суспільними подіями у місті, селі, країні, в світі, державними святами, ювілейними датами, народним календарем, національними традиціями, обрядами, подіями у житті школи тощо. Другим джерелом є ситуація вихованості у школярів необхідних якостей і рис особистості. Третім - загальна спрямованість роботи навчально-виховного закладу на певний період. Узяті в єдності, ці джерела забезпечують виховній справі життєздатність, актуальність, педагогічну доцільність, спрямованість.

На етапі цілепокладання педагог вирішує три важливі завдання.

1. Сприяє доцільному вибору соціальної ситуації, яка повинна:

а) забезпечити живу, творчу, різноманітну діяльність вихованців;

б) задовольнити інтереси і захоплення учнів;

Рис. 16. Структура виховної справи

в) забезпечити к максимальну активність, ініціативність, самостійність;

г) створити умови для гнучкості та широти маневрів;

д) забезпечити різноманітність, оригінальність, яскравість виховної справи.

2. Ставить діагноз рівню вихованості колективу й окремих учнів. При цьому:

а) домагається, щоб у аналізі і самоаналізі вихованості брали участь всі члени колективу;

б) вчить учнів аналітичній діяльності, здійсненню таких розумових операцій, як аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення.

У результаті повинні бути чіткі відповіді на питання: Яким є колектив? Який рівень розвитку з даного напрямку він має? Чого необхідно досягти у процесі виховної справи? Якою системою виховних засобів можна досягнути запланованого результату?

3. Формулює ціль і конкретні завдання виховної справи. При цьому:

а) серед виховних завдань, які вирішуються в процесі виховної справи, він виділяє головну ланку, через яку реалізуються всі інші завдання;

б) домагається осмислення конкретних завдань виховної справи всіма її учасниками.

Другий етап - планування виховної справи. Етап повинен забезпечити розробку програми діяльності колективу відповідно до визначеної мети. Від якості планування залежить успіх виховної справи, бо саме план спрямовує виховну діяльність на визначений курс, головні завдання і комплексне іх вирішення.

Складні виховні справи, що охоплюють багатьох учасників, плануються методом сіткового графіка. На ньому наочно зображаються цілі, завдання, шляхи ("маршрути") їх досягнення, розподіляються учасники, визначаються форми і методи роботи, проміжні етапи ("станції") та інша інформація, необхідна для розуміння цілі.

Важливою умовою педагогічної ефективності цього етапу є колективний характер планування. Виховна справа є власною справою школярів, тому у ній повинен брати участь весь колектив. У практиці роботи класних керівників виникли нові форми, що сприяють колективному плануванню: анкети-скарбнички "Думаю, мрію, пропоную", "Хочу, щоб було так", конкурс між мікрогрупами на кращу пропозицію до плану, ділові ігри "Програма", "Ми прогнозуємо своє завтра" тощо.

Складання плану, програми майбутньої діяльності -справа непроста і відповідальна. Формуванню у школярів конструктивних умінь і навичок сприяє спеціальна робота педагога, спрямована на:

а) осмислення змісту майбутньої діяльності, виділення її етапів, окремих дій;

б) самостійне визначення завдань, засобів і способів їх вирішення;

в) уточнення зовнішніх і внутрішніх умов досягнення наміченого результату;

г) озброєння учнів методикою складання наочних і зрозумілих графічних планів, сіткового планування.

Третій етап - організація діяльності школярів.

Планування виховної справи передбачає ефективну організацію спільної суспільно-орієнтованої, пізнавально^ трудової, художньої, екологічної, спортивної та ін. видів діяльності школярів. Наприклад, готуючись до проведення свята "Краса землі моєї України" (7 клас), покликаного формувати національну свідомість у єдності з вихованням бережливого ставлення до природи, розвитком умінь самостійно здобувати знання, класний керівник разом з вихованцями визначили "станції", де буде зупинятись "екологічний експрес": станція "Література" - група учнів, що збирає легенди та перекази жителів села про рослини, які стали символічними; станція "Кришталеве джерело" - друга група учнів за допомогою маршрутної карти відшукує забруднені джерела і розчищає їх; станція "Зелена аптека" - третя група учнів збирає цілющі трави для місцевої аптеки, готує гербарії та розповіді про їх лікувальні властивості; станція "Червона книга" - четверта група учнів готує реферати, фотоальбом про рослини, тварини, птахів рідного краю, що перебувають на межі вимирання і занесені до Червоної книги України.

Намагаючись вирішити життєво важливі завдання, кожен з вихованців обирає і відкриває для себе кращі засоби праці, використовує набуті знання й уміння, шукає додаткову інформацію, засвоює соціальний досвід, обмінюється власним досвідом творіння добра, долає труднощі, оцінює досягнуте, визначає нові проблеми. У цікаво організованій спільній перетворюючій практичній діяльності формується відповідальне ставлення до природи, культури, праці, людей, самого себе, громадянська позиція.

Важливим етапом процесу виховання є усвідомлення школярами суті суспільних цінностей. Тому до структури виховних справ педагог включає методи і форми, шо приводять учнів до моральних, естетичних та ін. суджень, за допомогою яких вони оцінюють вчинки - свої та інших людей. Знання, оцінки, судження, застосовані у життєвому досвіді, продумані, пережиті, критично переосмислені учнем стають переконаннями. Для підсилення переживання школяра, його ставлень до дійсності, людей, власної поведінки, у структуру виховної справи органічно вплітаються засоби, які стимулюють почуття.

Головна мета виховних справ - формування поведінки, готовності до відповідної діяльності. Виховні справи складають ланцюг вчинків у життєвих ситуаціях. Проте навіть вчинки не завжди свідчать про відповідну вихованість. Важливі і спонукальні мотиви, які пояснюють вчинки. Формування широкого діапазону соціально значимих мотивів діяльності є важливою і необхідною частиною всіх виховних справ.

Упродовж останніх років передова педагогічна практика нагромадила цінний досвід, який необхідно враховувати в організації виховних справ.

1. Не можна допускати, щоб процес виховання перетворювався в "кампанію по ...". Виховання є не "кампанією", а тривалою кропіткою працею, яка складається з буденних справ.

2. Високі моральні якості базуються на простих. Так, для виховання громадянськості необхідно, шоб в учня були сформовані звички піклуватися про інших, виконувати обов'язки перед людьми, відповідати за свої слова, дії.

3. В основі взаємин вихователя і вихованця повинна бути єдність поваги і вимогливості: віра у можливості дитини, розуміння сильних і слабких ЇЇ сторін, намагання розвинути кращі сторони і вимога діяти заради поліпшення соціального оточення і одночасно поліпшувати, удосконалювати себе.

4. Віра у творчі сили вихованців, намагання їх розвинути несумісні з "начальницькою", командною вимогливістю дій, які повинні виконувати вихованці.

5. Етап організації діяльності школярів є "школою організації", у якій формуються організаторські здібності, уміння і навички вихованців. Досвід роботи кращих класних керівників показує, що:

а) для створення широкого діапазону організаторської діяльності вихованців слід у процесі колективного планування розширити діапазон різних форм роботи школярів;

б) кожен учасник справи виконує одну функцію, яка найбільше відповідає його можливостям і бажанням;

в) при отриманні доручення, завдання, яке вимагає організаторської діяльності, учень повинен чітко уявляти його мету, умови і вимоги до реалізації;

г) усі організатори ВС одержують ґрунтовний і детальний інструктаж;

д)у процесі взаємодії з вихованцями педагог сприяє створенню реальної організаторської позиції учнів, тобто ситуації, яка об'єктивно вимагає від них активної організаторської дії;

є) педагогу слід підтримувати впевненість вихованців у тому, що вони досягнуть успіху, глибоко вірити у їх можливості, терпляче ставитися до помилок;

ж) необхідно спеціально навчати учнів правил організаторської роботи.

Четвертий етап - етап самоствердження особистості і безпосереднього виховного впливу на колектив.

Якщо ВС добре організована і підготовлена, то можна сподіватися, що вона успішно здійсниться. На цьому етапі вихователь стежить за ходом реалвації програми ВС, виконуючи диспетчерські функції. Він спостерігає за колективом у цілому й окремими учнями, їх активністю, ініціативністю, самостійністю, самоствердженням, пам'ятаючи, що виховна справа розвиває у вихованців певні якості. Намагається створити умови для вільного висловлення своїх думок і почуттів, виконання дій. Водночас уважно стежить за розвитком подій, не допускає, щоб вони набули небажаного напрямку.

П'ятий етап - підведення підсумків. Колективний аналіз ВС проводиться з метою виявлення причин успіхів і невдач за такою апробованою схемою: 1) чи всі позиції підготовки і проведення ВС знайшли відображення у плані; 2) чи відповідав зміст програми визначеній меті; 3) чи відповідав визначеній меті, завданням і вимогам рівень організації; 4) чи всі заплановані заходи достатньо підкріплялися ресурсами; 5) які фрагменти, частини ВС вдалися краще, чому; 6) чи витримана ВС у часі; 7) хто і чому порушив терміни; 8) ВС була системою чи набором мало пов'язаних між собою фрагментів і частин; 9) чи відповідало емоційне забарвлення виховної справи її задуму; 10) чи задовольняє якість ВС учнів, над якими питаннями вона змусила їх задуматися; 11) якої оцінки заслуговував кожний член колективу; 12) якою була поведінка учнів; 13) чому виникли випадки негативної реакції частини учнів на ті чи інші педагогічні дії; 14) від чого слід відмовитись і що нове ввести у наступні виховні справи.

У процесі аналізу слід виявляти зв'язки між явищами, шукати залежності, знаходити причини і наслідки.

6. Побудова особистісно орієнтованих ситуацій
Тема 19. Діагностика вихованості
1. Діагностика і вимірювання вихованості
2. Критерії вихованості
3. Ступені вихованості
4. Методи діагностики вихованості
Тема 20. Родинне та суспільне виховання
1. Сім'я як специфічна педагогічна система
2. Сімейне виховання в різні періоди розвитку суспільства
3. Правові основи сучасного сімейного виховання
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru