Педагогіка - Пальчевський С.С. - Виховання і навчання у Давній Греції.

Давня Греція в епоху рабовласництва була країною, що складалася із кількох невеликих рабовласницьких держав (полісів). Найважливішими із них були Лаконія з головним містом Спартою і Аттіка - з Афінами. У цих містах-державах, як і у стародавньому Римі, культура рабовласництва досягла свого найвищого розвитку.

Система освіти та виховання тут мала дещо спільні ознаки, які полягали у тому, шо громадським вихованням були охоплені лише діти рабовласників, а діти рабів були позбавлені права навчання, оскільки їх безправних батьків розглядали як "знаряддя, яке говорить". Виховання ж проводилося в дусі зневажливого ставлення до фізичної пращ та безправного населення країни.

Лаконія (Спарта) була в основному землеробською країною, яка використовувала на полях працю рабів. Тому виховання в цій країні носило військово-фізичний характер. Воно здійснювалося державою і мало за мету підготовку стійких загартованих воїнів - майбутніх рабовласників.

Лише до 7 років хлопчики-спартиати жили вдома. Після цього їх забирали у державні навчально-виховні заклади - агели, в яких вони виховувалися і навчалися до 18 років під керівництвом відомих владі людей - педономів. Головний принцип навчання та виховання в агелах вдало висловив грецький історик Плутарх: "Що стосується читання і письма, - писав він, - то діти навчалися тільки найнеобхіднішому, все інше виховання переслідувало тільки одну мету - беззаперечний послух, витривалість і науку перемагати".

У роботі з підлітками особлива увага зверталася на фізичне виховання. Воно доповнювалося заняттями музикою, співом і релігійними танцями, які носили бойовий, військовий характер. Для виховання презирства і безжалісності до рабів підлітків залучали до участі в криптіях - нічних облавах на рабів, коли дозволялося вбивати будь-якого з них.

З юними майбутніми рабовласниками проводили спеціальні бесіди на моральну тему державні діячі. Вони розповідали про боротьбу з ворогами

Вітчизни, про мужність предків. Під час бесід вихованців привчали до чітких, коротких відповідей, що залишило свій слід у відомому понятті "лаконічна мова".

Вихованці are л підліткового віку щорічно брали участь у публічних випробовуваннях - змаганнях на терплячість та витривалість, добровільно йдучи на побиття різками перед вівтарем.

Юнаки 18-20 років переводилися в особливу групу ефебів, у якій вони несли військову службу.

Афінська система виховання базувалася на основі бурхливого розквіту культури в Афінах у V-IV ст. до н. е. Особливого розвитку набули природознавство, математика, історія, мистецтво, література, архітектура та скульптура.

Досліджуючи проблеми геніальності, відомий радянський учений-генетик В.П.Ефроїмсон так писав про Афіни того часу: "Якщо розслідувати історію людської цивілізації... то не можна не помітити одного вражаючого уяву факту: генії і чудові таланти дуже часто, з якоюсь дивною закономірністю з'являлися то тут, то там - спалахами, групами. Один із таких "спалахів" відбувся в "Золотий вік" Давніх Афін - у вік Перикла. У цього державного діяча одночасно збиралися такі визнані у всьому цивілізованому світі генії, як скульптор Фідій і творець безсмертних трагедій Софокл, філософи Сократ і Платон, Анаксагор, Зенон і Протагор. Майже всі вони були корінними громадянами Афін - міста, у якому ледве нараховувалося 60 тис. вільних громадян (за величиною щось близьке до м. Ужгорода)" (Ефроимсон В.П. "Божий дар" или естественный феномен?" //Народное образование. -1991. - С. 138).

Цікаво, що всі названі знаменитості не приїхали з інших районів Греції, а сформувалися на місці. Учений пояснює секрет такого "золотого викиду" насамперед середовищем, яке стимулювало певний вид творчої діяльності. Усе це були люди з одного соціального прошарку, зі стійкими традиціями, підкріпленими соціальною спадкоємністю. У спілкуванні, у взаємному впливі один на одного, а також завдяки тому, що їхня творчість потрібна була не тільки вузькому колу пошановувачів, а й широким масам вільного міського люду, усі вони змогли реалізувати властиві їм задатки. У давніх Афінах уперше в історії цивілізації народилася ідея гармонійного розвитку особистості.

Система виховання передбачала домашнє виховання до семи років. Потім хлопчиків забирали в школу, а дівчатка весь час перебували в жіночій половині будинку - гінекеї. Тут їх навчали рукоділлю, читанню, письму, грі на музичних інструментах. Вийшовши заміж, вони переходили в іншу гінекею, майже нічого не змінюючи у своєму житті.

Хлопчики від 7 до 14 років навчалися в приватних школах граматистів і кіфаристіе (одночасно або послідовно - спочатку в школі граматиста, а потім кіфариста). Це були приватні школи, а оскільки навчання в них було платним, діти вільнонароджених, але бідних громадян (демосу) не могли в них учитися.

У школі граматистів навчали читання, письма і рахунку. Під час навчання грамоти використовувався буквоскладальний метод: діти завчали напам'ять букви за їхніми назвами (альфа, бета, гамма і т. д.), потім складали їх у склади і вже після того склади - у слова. Вивчаючи письмо, використовували навощені таблички, на яких тонкою паличкою (стилем) писалися букви. Для рахування використовували пальці рук, камінчики і рахункову дошку (абакі), яка нагадувала рахівницю. У школі кіфариста підліток отримував літературну освіту і естетичне виховання (музика, співи, декламація уривків із "Іліади" та "Одіссеї"").

У 13-14 років хлопчики продовжували навчання у школі боротьби -палестрі. Тут упродовж 2-3 років вони займалися п'ятиборством (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа, плавання). Почесні громадяни міста проводили з ними бесіди на політичні та моральні теми.

Заможніша частина молоді після палестри навчалася в гімнасіях (пізніше - гімназіях), де вивчала філософію, політику, літературу, готуючись до участі в управлінні державою. Із 18 до 20 років юнаки переходили у групи ефебіє, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання (вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави). Найздібніші ж із них ще майже 10 років училися в академії, яку започаткував Сократ з метою підготовки філософів і політиків.

Свій дальший розвиток спартанська та афінська системи виховання отримали у так званій грецькій школі еллінського періоду. Ця школа поширилася на великих територіях із часу походів Олександра Македонського. Період грецької історії, пов'язаний із цим поширенням, називають епохою еллінізму. У цей час освіта стала громадською справою. Утримування шкільних будівель проводилося за рахунок коштів правителів і багатих меценатів. Разом із хлопцями у школах почали вчитися й дівчата. З'являються систематичні плани навчання. Олександрійські вчені встановлюють завершений на певному рівні новий зміст освіти. Преміюють кращих учнів. З'являється нове письмове приладдя, у практику навчання вводиться записування лекцій. Створюються підручники та правила термінології. З виховною метою використовуються свята, дні спогадів про визначні події, екскурсії до місць видатних подій. Основні ланки системи освіти у цей час виглядали так: 1) елементарна школа грамоти (7-12 років), 2) граматична школа (12-15 років), 3) гімнасія (15-18 років), 4) ефебія (18-19 років), 5) філософська школа (20-22 роки).

В останнє століття республіканського Риму з'являлися школи риторів (ораторів), у яких знатне юнацтво за високу платню вивчало риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику, готуючись у майбутньому зайняти вищі державні пости.

Після завоювання Греції (II ст. до н. е.) в Римі поширюється грецька культура і грецька мова стає мовою знаті. З часом римські імператори перетворюють граматичні школи і школи риторів у державні школи, завданням яких стає підготовка державних чиновників, оскільки імперія, яка надто розрослася територіально, потребувала їх у великій кількості. Учителі стали службовцями і почали отримувати державну пенсію. Таким чином, коли у Греції спостерігалася тенденція від державного виховання до приватного, то в Римі відбувався зворотний процес. Згодом в імперії було відкрито й жіночі риторичні школи, а також спеціальні школи для підготовки лікарів, юристів, архітекторів та інших спеціалістів. У Римі виникає вища школа університетського типу (Атенеум).

Проголошення християнства державною релігією Римської імперії привело до яскраво забарвленого релігійного характеру змісту навчання.