Педагогіка - Пальчевський С.С. - Системне виховання цінностей.

Однак, як уже згадувалося, розвинутий рефлекс цілі особистості не повинен входити у суперечність із загальносуспільними інтересами. Лише за цих умов удається розв'язати головну педагогічну суперечність - суперечність між власно особистісним "хочу" і загальносуспільним "треба". Для цього необхідно потурбуватися про формування у вихованця тієї внутрішньої основи, яка об'єднує всіх людей світу в єдине ціле - людство, і про яку образно у свій час сказав американський філософ Вільям Джеймс: "Наші життя схожі на острови в океані чи дерева в лісі, коріння яких переплетені в підземній глибині".

Такою об'єднуючою основою людства слугують його вічні цінності. До них у запропонованому "Кодексі цінностей" О.І.Вишневський відносить: віру, красу, чесність, любов, нетерпимість до зла, великодушність, милосердя, правду, мудрість, досконалість, доброту, надію, свободу, щирість, гідність, сумління, оберігання життя, прощення, справедливість, благородство. Ці риси відповідним чином покликані переломлюватися крізь призму основних національних, громадянських, сімейних, особистісних та валео-екологічних цінностей. З метою засвоєння їх учений пропонує такі методи: системного навчання цінностей, принагідного навчання їх, переорієнтації зусиль вихованця, приучування, переконування і сугестії, схвалення та осудження, виховання прикладом і на прикладі, участі у доброчинній діяльності та жертовності, долання життєвих моральних випробувань, молитви (Див.: Вишневський 0.1. Методи виховання // Теоретичні основи педагогіки / За ред. О.І.Вишневського. - Дрогобич, 2000. - С. 210-220).

Системне виховання цінностей.

Передбачає застосування таких послідовних прийомів: 1) первинного засвоєння інформації (відбувається через пояснення, розповіді, лекції - до запам'ятовування, пригадування, відтворення); 2) пояснення і керованої дискусії (ускладнюється рівень осмислення і переноситься сутність ціннісних формул на конкретні життєві ситуації); 3) рольової гри (введення учня в певну соціальну роль ІЗ пропозицією розв'язати конкретну моральну проблему).

Принагідне навчання цінностей.

Домінує у сімейному вихованні. Однак широко використовується й у школі. Сутність його полягає в тому, що цінності подаються дітям не у "чистому вигляді", а в контексті змісту навчальних предметів, у "живих" людських стосунках, тобто у реальній життєвій "упаковці".

Метод переорієнтації зусиль вихованця.

Враховує те, що дитяча природа вимагає дії. Мета цієї діяльності - у самій діяльності. За такої умови зупинити дитину дуже важко, але легко переключити напрям її думок з одного предмета на інший. Учений доводить, що оскільки дитина покликана до життя, то вкладає у свою діяльність усю енергію, силу, волю і розум. У цьому передумова її розвитку, і лише це - головне. Конкретні результати - річ другорядна. А це означає, що як батьки, так і виховники можуть переключати дитину з одного виду діяльності на іншу з виховною метою, зокрема, з метою засвоєння ними вічних ціннісних орієнтацій людства.

Метод приучування.

Традиційно використовувався у системі масової інформації підростаючих поколінь. Інколи у педагогіці його трактують як "вправи у правильному вчинку". Характерною особливістю його є те, що він відразу ж орієнтує на якнайглибше засвоєння цінностей - на рівень звичок, які характеризуються стійкістю і певною надійністю.

Метод переконування і сугестії.

З його допомогою передаються вихованцям певні морально-етичні ідеї, правила й поняття. Прийом сугестії (навіювання), поєднуючись із переконанням, перетворюється в один із найефективніших методів виховання, який особливо ефективний у молодших вікових групах учнів, де обмаль життєвого досвіду примушує дитину сприймати на віру інформацію морального характеру, яка передається їй від батьків чи вчителів.