Педагогіка - Пальчевський С.С. - Політичні інформації.

Поділяються на оглядові й тематичні.

Оглядові політінформації - узагальнені повідомлення про громадсько-суспільне життя світу.

Тематичні політінформації - розгляд групи проблем громадсько-суспільного життя країни чи світу, об'єднаних однією темою.

Під час підготовки учнів-політінформаторів та й у ході проведення самої політінформації виховних отримує можливість впливу на розвиток системного бачення світу вихованцями, вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки у суспільно важливих явищах та процесах, бачити місце і роль у них окремої особистості. Найважливішим тут залишається формування почуттів гуманізму, патріотизму та громадянської причетності.

Групова бесіда.

Вибираючи її тему, класний керівник зважає на той характер актуальних проблем, який властивий для учнів його класу. В цьому випадку ініціатором закладки "фундаменту" для розгляду їх виступає сам наставник. Він визначає стрижневу ідею бесіди, яка, з одного боку, може репрезентувати певні елементи системи вічних цінностей, а з іншого, спрямовуватися на формування фундаментальних основ екопсихологічної системи особистості підростаючої людини. Найважливішим тут залишається вміння педагога "одягнути" загальнотеоретичні положення, що представляють вічні цінності, в одяг барвистих образів та цікавих думок. Хоче він цього чи ні, але доведеться потурбуватися про створення тієї "естетичної атмосфери", яку відомий психолог О.М.Леонтьєв вважав єдино можливим шляхом для передачі особистісних смислів понять від однієї людини до іншої.

Занурення у певну етичну проблему з опорою в баченні на досвід вихователя - це лише одна із визначальних структурних частин бесіди. Другою слугує емоційно-смисловий відгук вихованців, зумовлений енергетичною розрядкою затиснутих через невирішуваність внутрішньо особистісних конфліктів вихованців. Висловлювання свого бачення проблеми часто набирає форми емоційної розрядки (підліток хвилюється, лице рожевіє, зривається голос). За таких умов наставник отримує можливість краще зрозуміти внутрішній світ учня, знайти шляхи та засоби для необхідних корекцій. Такі корекції не слід поспішати здійснювати самому. Доцільніше це робити тими засобами, які можуть запропонувати у ході дискусії самі ж учні класу.

Диспути.

За умови вмілої організації створюють широкі можливості для діагностики внутрішньоінтенційної спрямованості вихованців. Зважаючи на це, під час планування їх потрібно визначати ті, "білі плямки", на висвітлення яких вони будуть спрямовані. Важливу роль тут гратиме не лише вибір дискутивних проблем, а й "примірка" їх до специфіки внутрішнього життя учнів класу. Фундаментальним принципом організації дискусійних форм виховання, згідно з філософією сучасної освіти, є принцип субстанціональної єдності та діалогової згоди. Він значним чином визначає структуру диспуту. Відповідно до нього, початок диспуту педагог присвячує знайомству учнів із проблемою, яка потребує свого вирішення. Коротко розповідає про її історію, шляхи вирішення у минулому. Переносячи її у площину сучасності, дещо ширше розкриває спроби її розв'язання за рахунок підходів, які вибудовуються на різній методологічній основі. На цьому зупиняється. Вихованці ставляться перед такими фактами: кінцеві результати розв'язку проблеми невідомі; правильність запропонованих методологічних підходів поки що не підтверджена практикою; залишається відкритою можливість власних пропозицій стосовно цього.

Таким чином, розпочинається друга - центральна частина диспуту. Учні по черзі представляють своє бачення шляхів вирішення проблеми, обґрунтовують їхню доцільність, аргументовано захищають їх, відповідаючи на питання однокласників. Нерідко їхнім судженням властиві максималізм, однобічність бачення проблеми, неготовність, невміння і небажання терпеливо вислуховувати чужі аргументи і контраргументи, нетолерантність у ставленні до своїх опонентів. Зважаючи на це, перед класним керівником з'являється можливість для виховання в учнів культури мислення та відстоювання своїх поглядів.

Отже, третя завершальна частина диспуту вибудовується на методологічній основі відомого принципу доповнюваності Нільса Бора, який застосовувався спочатку в теорії квантової механіки, але згодом був узагальнений як методологічний принцип для вирішення світоглядних проблем. Суть його полягає в тому, що кожне висловлювання, в якому міститься глибока істина, не може володіти монополією на істинність, оскільки і протилежне йому висловлювання може містити в собі іншу глибоку істину. Принцип доповнюваності розглядають як нову форму поєднання тих різних поглядів, які спираються на протилежні вихідні ідеї, а дехто - як нову форму діалектики. Стосовно, наприклад, різних світоглядів цей принцип засвідчує, що кожний із них містить у собі деяку глибоку істину, але остання залишається істиною тільки у певному відношенні, способі розгляду та в певних умовах. На думку Бора, принцип доповнюваності у майбутньому якимось чином повинен погодитися із принципом єдності світу, але як це конкретно здійсниться поки що невідомо, хоч, на думку його прихильників, "природно, різні способи розгляду повинні в остаточному підсумку збігтися, тобто повинна виявитися їхня несуперечлива належність до однієї ж і тієї ж дійсності" (Гзйзенберг В. Физика и философия. - Часть и целое. - М., 1990. - С. 215).

Виходячи з цієї методологічної основи, класний керівник у завершальній частині диспуту, спираючись на власний досвід, а в деяких випадках і залучаючи досвід вихованців, встановлює "межі істинності" запропонованих учнями найтиповіших шляхів вирішення проблеми. Визначається, за яких умов та ситуацій ці шляхи зберігатимуть свою істинність, а за яких втрачатимуть. Після цього з'являється можливість допомоги учням спільно визначити субстанціональну основу для вирішення проблеми, використовуючи методику діалогової згоди між усіма учасниками дискусії.