Педагогіка - Фіцула М.М. - Підлітковий вік

Важливими показниками цього періоду є готовність дитини до навчання, яка виявляється у навичках до розумових зусиль, зосередженості у роботі, вмінні слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання. Пам'ять молодшого школяра є наочно-образною, мислення розвивається від емоційно-образного до образно логічного.

Підлітковий вік

Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання підлітка пов'язані зі статевим дозріванням, хоча воно не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграє спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.

Юнацький вік

Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. У них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання. їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Темперамент-Індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її психічних процесів.

Залежить темперамент від світогляду, характеру, освіти, виховання І позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виокремлює такі типи темпераменту:

1) сильний, врівноважений, рухливий - сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний - флегматик;

3) сильний, неврівноважений - холерик;

4) слабкий, гальмівний - меланхолік.

Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчально-виховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер - комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визначає її індивідуальність.

Здібності - психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух - для музиканта, творча уява - для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні відповідні умови.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес - спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

За змістом інтереси можуть бути матеріальними або духовними, суспільними або індивідуальними. В інтересах особистості закорінені її конкретні потреби.

Потреба - необхідність у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності, у процесі якої створюються необхідні людині предмети.

Характер потреб зумовлює змістову наповненість, значущість діяльності особистості.

У процесі реалізації інтересів, потреб розвиваються схильності особистості.

Схильність - стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю.

У реаліях життя схильність виявляється як здатність людини до конкретних видів діяльності.

Нехтування індивідуальними особливостями призводить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають інтерес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належно організоване виховання передбачає знання особистості кожного учня, тому що без урахування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.

Я.-А. Коменський поділяв дітей відповідно до їх здібностей і характеру на такі групи:

- діти з гострим розумом, допитливі й піддатливі. Вони найбільш схильні до наукових занять, і потрібний лише педагогічний підхід, щоб вони не надто поспішали й не переобтяжували себе заняттями;

- діти з гострим розумом, але повільні, хоча й слухняні. Вони потребують "пришпорення";

- діти з гострим розумом, допитливі, але "дикі" й уперті. У школі їх не люблять і часто вважають безнадійними, проте з них нерідко виростають відомі люди. До таких дітей потрібний умілий підхід, інакше багато природних талантів загине з вини вихователів;

- діти слухняні та допитливі, але повільні й мляві. їх треба підбадьорювати, щоб вони не занепадали духом, ставитися до них доброзичливо і терпляче, не слід висувати надто суворих вимог. Хоч вони й пізніше досягнуть мети, зате будуть міцнішими, як буває з пізніми плодами. І якщо вони вже щось засвоїли, то не так легко забувають;

- діти тупі, байдужі та мляві. Потребують особливого підходу, що ґрунтується на розважливості й терпінні;

- діти тупі із зіпсованою і злостивою вдачею. Переважно це безнадійні учні.

Суть проблеми, на думку Я.-А. Коменського, зводиться до такого вислову Плутарха: "Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить, але щоб вони завдяки правильному вихованню стали хорошими - це в наших силах".

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні є не пристосуванням мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосуванням прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед важкі вихованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку.

На розвиток і виховання особистості суттєво впливає процес акселерації.

Акселерація (лат. acceleratio - прискорення) - прискорений індивідуальний розвиток, за якого середньо фізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.

Музичні здібності геніального австрійського композитора Вольфганга-Амадея Моцарта (1756-1791) стали виявлятися в три роки, в чотири він добре грав на клавесині, в п'ять - писав музику, у вісім - створив першу сонату і симфонію, в одинадцять - оперу. У шість років він здобув світову славу, а в 14 - був обраний членом Філармонічної академії в Болоньї. За фізичними показниками сучасні діти вже на першому році життя переважають своїх однолітків минулого століття на 5 см і 1-2 кг, підлітки - на 15- 20 см і 9-10 кг, дорослі - на 8-10 см; статеве дозрівання завершується на 2-3 роки раніше. Якщо на початку XX ст. люди росли до 22-25 років, то наприкінці його - до 18- 19 (чоловіки) й до 16-17 (жінки).

Різні теорії по-своєму пояснюють явище акселерації.

Геліогенна теорія причину її вбачає у впливі сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Проте явище акселерації спостерігається і в північних районах, хоча там діти перебувають на сонці значно менше часу. Згідно з теорією гетерозії акселерацію спричинюють стрімкі соціальні зміни, наслідком чого є руйнування соціальних, релігійних, національних і кастових кордонів, укладання міжнаціональних шлюбів тощо. За теорією урбанізації, розвиток міст і переселення до них сільського населення прискорюють статевий розвиток, інтелектуалізацію, які зумовлюють прискорені ріст і дозрівання організму. Нітритивна теорія розглядає акселерацію як результат поліпшення, вітамінізації харчування. Теорія опромінювання виходить з того, що поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, випробування ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання у дозах, які стимулюють поділ клітин.

Протилежним акселерації е процес ретардації (лат. retardatio- затримання) - фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвитку. Його спричинюють алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці, спадкова хвороба одного з батьків.

У 1996 р. лабораторією гігієни дитинства Українського наукового гігієнічного центру в багатьох містах було проведено дослідження серед школярів від 7 до 17 років. Нові дані про фізичний розвиток порівнювали з даними 1980- 1985 рр. З'ясувалося, що темпи акселерації уповільнилися: на кілька кілограмів зменшилася маса тіла школярів, на 6-8 місяців уповільнилося статеве дозрівання дівчат. Ріст залишився на попередньому рівні. На думку вчених, темпи акселерації уповільнилися в усьому світі незалежно від рівня життя. Вони пояснюють це тим, що людство розвивається по спіралі. Щоправда, в Україні та багатьох інших країнах цей період збігся з економічними негараздами, через що збільшилася кількість сімей так званого соціального ризику, в яких діти хронічно недоїдають і відстають у розвитку.