Педагогіка - Фіцула М.М. - Поняття про форми організації навчання

Засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Головними особливостями організаційних форм навчання є зовнішній вияв функцій учителя й учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.); здійснення їх діяльності в певних часових межах - урок може тривати 45 чи 30 хв., бути спареним (лекції, екскурсії); певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем); організаційна форма навчання не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями. Вона впливає на конкретний процес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального процесу та ін. Склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота за диференційованого навчання або при виконанні лабораторних робіт).

До сучасної форми навчання людство прийшло не відразу. Так, у школах давнього світу панувала система індивідуального навчання, за якої вчитель навчав кожного учня окремо. За індивідуально-групової системи навчання, яка домінувала у середньовічних школах, в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття проводили без усталеного розкладу, а дітей приймали до школи впродовж року.

У XVI-XVII ст. у братських школах України й Білорусі виникла форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовували пояснення, бесіду, самостійну роботу, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву "уроки".

Доцільність класно-урочної системи навчання та шляхи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Вона передбачала комплектування навчальних груп (класів) дітьми одного віку і з однаковою підготовкою та навчання їх за однією програмою. її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною організаційною формою навчання у школах багатьох країн світу.

У XVIII ст. у Західній Європі, Америці заявила про себе белл-ланкастерська система навчання, розроблена англійськими педагогами Ендрю Беллом (1753-1832) та

Джозефом Ланкастером (1778-1838). Суть її полягала у взаємному навчанні, коли старші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів. Це давало змогу одному вчителеві організувати навчання кількох сотень учнів. Однак ця система не забезпечувала належної якості навчання, тому проіснувала недовго.

На початку XX ст. знову були спроби відмовитися від класно-урочної системи навчання. У США, Англії, деяких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи індивідуалізованого навчання, покликані готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпоширенішою з яких був дальтон-план (від м. Дальтон у США). Згідно з нею скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними "лабораторіями", кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання ("підряди") відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами.

У другій половині 20-х років у дещо зміненому вигляді дальтон-план намагалися перенести до радянської школи. Основні його ідеї було втілено в лабораторно-бригадній організації навчання, за якої замість класів створювали "лабораторії", учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5-7 осіб). Училися вони за спеціальними підручниками ("робочими книгами"), виконуючи складені вчителем денні, тижневі, місячні "робочі завдання" з кожного навчального предмета. Ця система не виправдала себе, оскільки знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систематичними й міцними знаннями, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Проте окремі її елементи (самостійна робота з підручником, опрацювання довідкової та допоміжної літератури, виконання групових завдань на лабораторних і практичних заняттях) вартують уваги.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає у проведенні навчальної роботи з групою учнів постійного складу, однакового віку й рівня підготовки у формі уроку.

Опоненти її вважають урок пережитком радянської педагогіки, "мертвою петлею для учнів" (Б. Коротяєв). Однак ця система має багато прихильників, переконаних у її конкурентноздатності з нововведеннями.

Відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. У селищних, сільських загальноосвітніх навчальних закладах кількість учнів у класах повинна становити не менше 5 осіб. За меншої кількості учнів у класі навчання здійснюють за індивідуальною формою.

Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах становить: 1 кл. - 35 хв., 2-4 кл. - 40 хв., у 5- 12 кл. - 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з органами управління освітою та органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

До організаційних форм навчання, що використовуються в середній школі будь-якого типу, належать: урок, екскурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, консультація, домашня навчальна робота, практикум тощо. Головними його закономірностями за будь-якої форми навчання є залежність результатів навчання від урахування вчителем потреб учнів, рівня їхньої підготовки, значущості навчального матеріалу; залежність активності учнів від виду діяльності, яку організовує вчитель відповідно до змісту навчального матеріалу й методики його засвоєння та ін. Організаційні форми помітно впливають на всі сторони навчального процесу. Так, під час колективної роботи учні вчаться слухати, осмислювати почуте, а індивідуальна робота сприяє формуванню зосередженості, організованості та самостійності. На семінарських заняттях вони набувають навичок опрацювання навчальної літератури, привчаються слухати виступи товаришів, критично ставитися до них, аргументувати свої думки, на практикумах - організовувати своє робоче місце, планувати роботу, контролювати її результати.

Оскільки класно-урочна форма базується на навчальній роботі з класом і на певному розкладі занять, виникає проблема комплектування класу і складання розкладу. Класи комплектують при вступі дітей до школи, склад учнів зберігається від першого до останнього року навчання в цій школі, що сприяє забезпеченню чіткої організації та успішного виховання учнівського колективу на основі навчальної діяльності учнів. При комплектуванні класів (перших, п'ятих, десятих), а також їх поповненні добирають учнів одного віку обох статей з таким розрахунком, щоб у кожному класі була приблизно однакова кількість дітей, рівномірно були розподілені сильні й слабші учні, майбутні активісти та учні, які потребують посиленої уваги вчителя.

Складаючи розклад уроків, враховують динаміку працездатності учнів упродовж дня і тижня, прагнуть зробити його стабільним, передбачають чергування гуманітарних і природничо-математичних предметів, можливості використання навчальних кабінетів, домагаються рівномірного навантаження учнів протягом тижня, зважають на інтереси вчителя.

Класно-урочна система забезпечує керівну роль учителя, зміну видів занять, можливість застосування різних методів навчання, активізує роботу учнів, сприяє раціональному використанню часу, послідовному, систематичному вивченню матеріалу. Однак вона розрахована на середнього учня, ніхто з учнів не може випереджувати навчальний ритм відповідно до своїх можливостей. Ця система обмежує можливості індивідуального підходу до учнів, тому ті, хто не засвоїв певних предметів, змушені залишатися на повторний курс.

Урок як основна форма організації навчання
Фронтальна робота
Групова робота
Парна робота
Індивідуальна робота
Підготовка вчителя до уроку
Попередня підготовка до уроку
Безпосередня підготовка до уроку
Аналіз уроку
Позаурочні форми навчання
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru