Педагогіка - Фіцула М.М. - Результати процесу виховання

Критерієм ефективності та якості педагогічного процесу є вихованість школярів - наявність у них високих моральних якостей. Ці якості особистості школяра є результатом інтеріоризації (перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні) зовнішніх впливів на внутрішні, вираження єдності зовнішніх і внутрішніх чинників виховання та розвитку.

Завдяки інтеріоризації зовнішні факти людської поведінки переходять в усталені внутрішні якості особистості. Результати виховного процесу значною мірою залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишньої дійсності, насамперед до спрямованих на них виховних впливів, їх взаємин з однолітками, дорослими, ставлення до педагогів і батьків. Оскільки школярі різняться індивідуальними особливостями, то й результати їх виховання різні.

Для практичної діяльності педагога учнів класу залежно від рівня їх вихованості поділяють на такі групи:

а) група дуже низького рівня вихованості. Зараховані до цієї групи учні характеризуються негативним досвідом поведінки, що важко піддається педагогічному впливу, саморегуляція і самоорганізація у них не розвинуті;

б) група низького рівня вихованості. Характеризується слабким виявом позитивного, ще не стійкого досвіду поведінки, зривами. Поведінка учнів регулюється переважно вимогами старших та іншими зовнішніми стимулами, саморегуляція та самоорганізація у них - інтуїтивні;

в) групи середнього рівня вихованості. їм властиві стійка позитивна поведінка, наявність регуляції та саморегуляції, організації та самоорганізації, однак активна позиція щодо діяльності і вчинків однокласників ще не виявляється;

г) групи високого рівня вихованості. Для учнів, які належать до них, визначальними є стійкий і позитивний досвід поведінки, саморегуляції, прагнення до організації та регуляції діяльності поведінки інших людей, вияви активної позиції.

Основними показниками рівня вихованості школяра є зовнішній вигляд, культура поведінки у школі та за її межами, громадська активність, самостійність у всіх видах діяльності, сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості, ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку, прилучення до національної та світової культури, фізичне здоров'я, захоплення фізичною культурою і спортом, працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

Оцінити рівень вихованості особистості можна і за ЇЇ ставленням до навколишньої дійсності. У ставленні до суспільства вона виявляє патріотизм, суспільну дисциплінованість, громадську активність, працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість справі; у ставленні до інших людей - повага їх гідності, піклування, терплячість; до себе - гідність, самокритичність, самоконтроль, ініціативу, оптимізм; до культури - повагу до культурних цінностей, контакти з діячами культури, розуміння прекрасного; до природи - повагу до всіх форм життя, замилування природою, примноження її багатств і раціональне їх використання; до моральних цінностей - демократизм, гуманізм, поважання свободи волі особистості.

При визначенні рівня вихованості учнів нерідко послуговуються такими методами науково-педагогічного дослідження, як педагогічне спостереження, бесіда, анкетування, вивчення продуктів діяльності учнів та ін.

Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

Підвищення результативності виховного процесу, подолання в ньому формалізму завжди були актуальними питаннями. Досягненню цього сприяють уникнення безсистемності, усунення заорганізованості учнівського життя безліччю непотрібних заходів.

Типовими проявами формалізму у виховному процесі є: - дроблення виховного процесу, тобто однобічно-аналітичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального процесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих заходів;

- гонитва за кількістю виховних впливів, що суперечить характеру реального процесу розвитку людини і колективу, який визначається передусім якістю виховання;

- однобічність трактування впливу, яка суперечить багатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бесіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише морального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання;

- відсталість форм виховного, впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, який суперечить динамічному розвитку особистості та колективу;

- невиразність виховного впливу, відсутність індивідуально-диференційованих форм, тобто однобічний підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінювання, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окреме (групове) та індивідуальне;

- зовні показний характер виховної роботи, що суперечить характеру внутрішнього розвитку людини і колективу, тобто виховання має охоплювати відкриті та приховані впливи на особистість, що формується. їх метою є розвиток внутрішніх установок особистості;

- незавершеність, неповнота виховних впливів, тобто їх однобічно навчальний характер, зведення виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень розглядається тільки як об'єкт впливу, а стосунки між ним і наставником є суб'єкт-об'єктними, хоч мають бути суб'єкт-суб'єктними, коли особистість старшого, більш досвідченого не піднімається над особистістю молодшого, менш досвідченого, не сковує ЇЇ своїм авторитетом, тобто спілкування і діяльність їх відбуваються на паритетній основі.

Удосконалення виховного процесу в школі передбачає:

1. Організацію виховних центрів: створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них.

2. Органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації учнів на вибір потрібної для їх міста чи села професії.

3. Створення в школі морально-психологічного клімату поваги до знань. Школа має пропагувати серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству. Тому виховний процес має долати тимчасове явище неповаги деяких учнів до вихованості й освіченості.

4. Підбір раціонального змісту виховання відповідно до його мети і рівня вихованості колективу й окремих учнів. Школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи. На початку XXI ст. в Україні такої уваги потребують питання морального і правового виховання, підготовка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо.

5. Розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. Це зумовлено превалюванням у школі словесних методів виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим зумовлений розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів, подоланню якого сприяє залучення їх до різноманітних видів діяльності.

6. Своєчасне здійснення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але, як відомо, виховання повинне бути профілактичним, запобігати негативним явищам.

7. Використання різноманітних форм і методів виховного впливу, які б відповідали віку учнів, спонукали їх до активності, ініціативи й самостійності в підготовці та проведенні виховних заходів.

8. Підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимога ґрунтується на твердженні психологів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за небайдужості до них учня, емоційного переживання у процесі їх засвоєння.

9. Створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання.

10. Подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю у взаємодії з ними. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути досвіду відносин на демократичних засадах.

Особливу увагу школа повинна приділити подоланню атеїзму, звички терпіти національне приниження, зневажливого ставлення до власної культури та мови, а також лихослів'я, злодійства, алкоголізму, хабарництва, апатії та байдужості, взаємної підозрілості, некерованості сексуальних потягів та ін.

Народна педагогіка про критерії вихованості:

Оцінюй людину за її вчинки.

На дерево дивись, як родить, а на людину - як робить. Говорить вздовж, а живе впоперек.

Народна педагогіка про самовиховання:

Не лінись рано вставати та замолоду більше знати. Доки не впріти, доти не вміти. Людей питай, а свій розум май. Хто рано встає, тому Бог дає.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте специфічні особливості процесу виховання, використовуючи приклади з досвіду роботи школи і власного шкільного досвіду.

2. У чому полягає сутність суперечностей виховного процесу? Доведіть, що вони є його рушійними силами.

3. Як виявляється етапність виховного процесу і яким є зміст виховної роботи педагога на кожному з його етапів?

4. Розкрийте зв'язок між процесами виховання і самовиховання. Доведіть, за яких умов самовиховання може бути ефективним.

5. Охарактеризуйте прийоми самовиховання. Чи можливий процес самовиховання без знання вихованцем цих прийомів?

6. Проаналізуйте особливості етапів процесу перевиховання.

7. Доведіть необхідність дотримання специфічних принципів перевиховання в роботі з важковиховуваними учнями.

8. Охарактеризуйте різні рівні вихованості учнів та їх показники.

9. Які недоліки характерні для виховного процесу сучасної школи? Що, на вашу думку, необхідно для їх подолання?

Література

Вишневський 0. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. - Львів, 1996.

Галузинський В. М., Масленнікова Н. П. Самовиховання та самоосвіта школярів. - К., 1969.

Гельвеций К.-Л. О человеке, его умственных способностях и его вое питании. - М., 1936.

Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). - К., 1994.

Довженко О. Україна в огні. Кіноповість. Щоденник. - К., 1990.

Иванов И. П. Методика коммунарского воспитания. - М., 1990.

Концепція безперервного національного виховання. - К., 1994.

Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергійчук 3. О. Основи національного виховання. - Умань, 1993.

Макаренко А. С. Мої педагогічні погляди. Твори: У 7-ми т. - Т. 4.

Натанзон 3. Ш. Трудньїй ученик и педагогический коллектив. - М., 1984.

Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. - Івано-Франківськ, 1996.

Сухомлинський В. О. Сто порад вчителю. Вибр. твори: У 5-ти т. - Т. 2.

Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У2-ХТ. - К., 1983. -Т.1.

Фіцула М. М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. - Тернопіль, 1993.

Шилова М. П. Изучение воспитанности школьников. - М., 1982.

Шляхи підвищення ефективності процесу виховання
3.2. Основні закономірності і принципи виховання
Основні закономірності процесу виховання
Основні принципи виховання
3.3. Основні напрями виховання
Розумове виховання
Формування наукового світогляду
Моральне виховання
Статеве виховання і підготовка до сімейного життя
Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru