Педагогіка - Фіцула М.М. - 3.2. Основні закономірності і принципи виховання

Основні закономірності процесу виховання

Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:

а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова Української держави, наприклад, потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Вітчизни, рідної мови, свого народу, його традицій, історії та культури;

б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам і педагогам. Найуспішніше він відбувається в природному для нього національному середовищі. З огляду на це дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо;

в) результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (мотиви, установки, орієнтації, ставлення);

г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність є головним чинником єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої діяльності.

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності та до спрямованих на неї педагогічних впливів. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. За їх несприйняття проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив;

ґ) ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в ньому сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, ефективному взаємовихованню. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу за відсутності там належного порядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим у виховному процесі є поєднання виховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати.

Основні принципи виховання

Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися школа і вихователі.

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності. Умовами реалізації його є підпорядкованість виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності. Цьому сприяє використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, формують у собі психологічну, моральну і практичну готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідні правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, а сумлінне ставлення до неї - важлива позитивна риса.

5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

За комплексного підходу у виховному процесі створюються можливості для забезпечення єдності усіх складових всебічного розвитку особистості - розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного; пізнавально-світоглядної (наукові знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольової (високі громадянські почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісної (суспільно необхідні уміння, навички, звички, здібності, риси характеру) сторін особистості, а також єдності всіх функцій процесу виховання. У цьому процесі відбувається відкрите і непомітне оволодіння вихованцями суспільно необхідним досвідом, створення вихованцями разом з вихователями і під їх керівництвом нового позитивного досвіду, поєднання нового і раніше набутого досвіду, обмін досвідом, нагромадження і його закріплення, подолання негативного досвіду.

З цього приводу В. Сухомлинський писав, що не можна вилучати з системи виховання жодного аспекту. Упустивши щось одне - виховання переконань, виховання людяності, виховання любові до праці, вже не вдасться розв'язати інші завдання.

6. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистості формуються тільки в колективі. Водночас вони усвідомлюють значення згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, переконуються, що участь у самоврядуванні сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу полягає у створенні можливостей для найрізноманітніших стосунків учнів. Йдеться про стосунки взаємної відповідальності й залежності, організаторів і виконавців, між вихователями і вихованцями, між старшими й молодшими, про ділові, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду. А, як відомо, виховання творчої особистості можливе за існування умов для вияву самостійності й творчості, схвалення ініціативи та самодіяльності учнів. Це передбачає безпосередню їх участь у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Саме у цьому принципі закорінений головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Повага до учня втілюється у шануванні його особистої гідності (педагог має уникати будь-яких дій, висловлювань, які її принижують), врахуванні його уподобань і бажань при визначенні або конкретизації цілей навчання і способів їх досягнення, у серйозному ставленні до його думок. Цей принцип передбачає єдність педагогічних вимог до вихованців, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага їхньої думки та ін. Його реалізація ускладнюється наявністю серед учнів складних, озлоблених дітей. Однак педагог повинен бути терплячим до всіх дітей, поважати їх людську гідність. Як зауважував А. Макаренко, необхідно висувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість свідчить і про повагу до особистості дитини, її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, породжена потребами виховного процесу, завданнями всебічного розвитку особистості.

9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Наприклад, важливою вимогою до організації виховного процесу і однією з умов підвищення його ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не зачіпають внутрішніх сторін особистості вихованця, а тому є малоефективними. Результати виховного процесу залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. "Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, - писав К. Ушинський, - якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, - а засоби ці величезні".

10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Підвищується і вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра. Досвідчені педагоги намагаються бачити кожного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнів повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

- народність: єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

- природовідповідність: урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та релігійних особливостей;

- культуровідповідність: органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;

- гуманізація: створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;

- демократизація: усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;

- етнізація: наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Цей принцип є невід'ємною складовою соціалізації дітей, стосується всіх народів, що живуть в Україні.

Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, добір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Народна педагогіка про принципи виховання:

Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм). Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале (природовідповідність).

У всякої пташки свої замашки. Од тиха все лихо (індивідуальні особливості). Розумний батько сина питати не соромиться. Дитині волі не давай.

Хто дітям потаче, той сам плаче (вимогливість). У семи няньок дитина без ока (єдність вимог). Батьків хліб не навчить, як треба жить (самостійність).

Запитання. Завдання

1. Розкрийте зміст основних закономірностей процесу виховання.

2. Доведіть, що основою принципів виховання є основні Ідеї закономірностей виховання.

3. Розкрийте зміст принципів виховання, обґрунтуйте їх взаємозв'язок.

4. Доведіть, що принципи виховання, які пропагує Концепція національного виховання, не суперечать загально педагогічним принципам виховання.

5. Як можна і необхідно впливати на внутрішній світ особистості у процесі її виховання?

6. Проілюструйте на конкретних прикладах, як особливості суспільних протесів впливають на процес виховання в національній системі освіти.

7. На конкретних прикладах охарактеризуйте шляхи реалізації принципів виховання у виховній діяльності сучасної школи.

Література

Бабанский Ю. К., Победоносцев Г. Л. Комплексный подход к воспитанию школьников. - М., 1980.

Закон України "Про освіту". -- К., 1991.

Концепція безперервного національного виховання. - К., 1994. Подласый И. П. Педагогика. - М., 1999.

Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. - Івано-Франківськ, 1996.

Сухомлинський В. А. О воспитании. - М., 1975.

Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2-х т. - К., 1983. - Т. 2.

Основні закономірності процесу виховання
Основні принципи виховання
3.3. Основні напрями виховання
Розумове виховання
Формування наукового світогляду
Моральне виховання
Статеве виховання і підготовка до сімейного життя
Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності
Правове виховання
Виховання несприйнятливості до наркогенних речовин
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru