Педагогіка - Фіцула М.М. - Виховання і навчання в країнах Давнього Сходу

Давній Схід об'єднував рабовласницькі держави (Шумерія, Вавилонія, Ассирія, Єгипет, Індія, Китай), що існували у IV-І тис. до н. е. на території Південної Азії та частково у

Північній Азії. Створена ними цивілізація відчутно вплинула на культурний розвиток людства.

З появою класового суспільства виховання підростаючого покоління набуло класового характеру, виокремилося як самостійна соціальна функція суспільства. На цьому етапі з'явилися спеціальні навчально-виховні заклади - школи, в яких систематично навчали дітей. їх появі сприяло виникнення різних систем письма (шумерське, єгипетське, китайське та ін.). Перші школи було відкрито в Ш-II тис. до н. е. у Шумері, Єгипті, Індії, Китаї, й відтоді систематичне навчання стало важливим складником процесу виховання.

Школи в Шумері (рання рабовласницька держава на території Дворіччя - між річками Тигр і Євфрат) виникли у середині III тис. до н. е. Головним їх завданням була підготовка писарів, навчання їх клинопису - трансформованому піктографічному письму, що являє собою комбінації різноманітних вертикальних і горизонтальних клиновидних рисок (система налічувала до 600 знаків). Такі школи називали "будинками глиняних табличок", а вчителів - батьками будинку глиняних табличок, учнів - синами будинку глиняних табличок. Назви походять від того, що шумери писали на мокрих глиняних таблицях. Учні також засвоювали знання з ботаніки, зоології, географії, математики, граматики, літератури. Навчання було тривалим, коштувало дорого, тому воно було доступним лише дітям знаті.

У Давньому Єгипті школи з'явилися у III тис. до н. е. разом з виникненням писемності. Тут існували двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для різних службовців. У них користувалися ієрогліфічним (ієрогліф - священний знак) письмом, яке налічувало до 700 ієрогліфів. Учні писали чорною фарбою на папірусі за допомогою тонкої бамбукової палички. У школі при палаці фараона заняття тривали з ранку до пізнього вечора. Тут панувала сувора дисципліна, використовували тілесні покарання. Майбутні чиновники навчалися читанню, письму, лічбі, гімнастичним вправам, плаванню і гарним манерам. У школах для жерців, крім знань із загальних предметів, давали релігійну освіту, навчали астрономії та медицини. Діти вищої знаті здобували освіту у військових школах, звідки виходили воєначальники.

У Давній Індії (III тис. до н. е.) виховання було кастовим. Існували школи лише для двох вищих станів: брахманів (жерців) і кшатріїв (військової знаті). Школу брахманів очолював учитель. Навчання в ній тривало 10-- 12 років (від 6-12 до 22-24 років). Під час навчання діти проживали у будинку вчителя, поралися у його господарстві. У школі брахманів з дітей найвищої касти готували служителів Бога, які своє життя присвячували вивченню священних книг - Вед. У школах кшатріїв навчалися діти військової знаті, опановуючи науку володіння зброєю, їзду верхи, гімнастичні вправи, а також математику, поезію, музику, етику і танці. Найнижчі касти (вайшії - хлібороби, скотарі, торговці; шудри - нащадки підкореного доарійського населення, дрібні ремісники) не могли здобувати освіту.

У Давньому Китаї писемність виникла в II тис. до н. е., що започаткувало навчання грамоти. Воно було тривалим і доступним лише дітям із заможних родин. До появи загальноосвітніх шкіл у Китаї існували так звані общинні школи, в яких юнаків безкоштовно навчали стрільби з лука, пісень та обрядів, згодом - їзди верхи, письма і лічби. Навчання починалося з шести років. Основними його методами були запам'ятовування, наслідування, обмеження свободи та ініціативи. У школах панувала сувора дисципліна, застосовували тілесні покарання. Для підготовки чиновників діяли спеціальні (юридичні, медичні, математичні, художні) навчальні заклади. Згодом було відкрито вищі аристократичні школи, в яких навчали ораторського мистецтва, філософії, релігійної моралі, астрономії, медицини та ін.

Першу приватну школу в Давньому Китаї відкрив історик, філософ, державний діяч, релігійний учитель Конфуцій (прибл. 551-479 дон. е.). У філософських школах навчали ораторського мистецтва, риторики, логіки, вміння полемізувати, дискутувати. Саме в Китаї вперше було запроваджено складання екзамену для тих, хто хотів стати вченим або чиновником.