Педагогіка вищої школи - Курлянд З.Н. - Спеціальні педагогічні принципи правовиховної роботи

Наявний розрізнений досвід правовиховної роботи потребує подальшого педагогічного дослідження і спільних зусиль. Те, що має місце на сьогодні, дає змогу твердити, що вона вирізняється значною організаційно-методичною своєрідністю. Психолого-педагогічна сутність її виражена в досягненні повноти і взаємопов'язаності:

· знання права;

· розуміння права;

· поваги до права;

· дотримання права;

· активного захисту права.

Спеціальні педагогічні принципи правовиховної роботи відбивають найважливіші психолого-педагогічні закономірності та втілюють квінтесенцію передового педагогічного досвіду.

Принцип всеосяжності та безперервності виражає необхідність скрізь, з усіма без винятку громадянами (від дошкільника до працівників вищого рівня державного управління), і постійно проводити правовиховну роботу, спрямовану на формування і підтримання високого рівня правової культури. Вона може проводитися в різних формах і в усій повноті педагогічного забезпечення, а в молодому віці й у дорослих доповнюватися правовим самовдосконаленням.

Принцип державно-правового підходу, Правовиховання не може обмежуватися вивченням тільки норм права. Його мета — не в перетворенні усіх на юристів, і, тим більше, не підготовка юридично грамотних правопорушників. Правовиховання покликане допомогти усім стати гідними громадянами правового суспільства, співучасниками його розбудови і захисту, що відповідає спільним інтересам усіх, крім тих, хто протиставив себе суспільству і праву.

Правосвідомість — істотний компонент світогляду людини та її світорозуміння. її основа — особлива державно-правова ідеологія, і це принципово для розуміння сутності правовиховання. Не треба боятися й уникати слова "ідеологія".

Справедливої влучно сказано — відсутність ідеології — теж ідеологія. Без державно-правової ідеології правові норми в рафінованому вигляді сприймають як схоластичні, відірвані від життя, зарозуміло виражені та малозрозумілі формулювання. Ці норми набувають іншого значення і змісту, коли відкриваються громадянам у єдності проблем держави і права, сприймаються ними як державно-правові явища, стають державно-правовими знаннями, поєднуються з реаліями життя. До право-виховного процесу має широким потоком улитися саме життя суспільства, як і правовиховання — у це життя.

Корисно використовувати короткі формулювання, запам'ятовуванні студентами, що зберігаються в пам'яті та набувають регулюючого впливу. Ці формування можуть бути такими:

• право моральне;

• право забезпечує справедливість щодо людей і захищає їх;

• право — благо, а не насильство;

• без дотримання законності жити неможливо;

• сила права — у його підтриманні населенням, у злитті зусиль держави, закладів освіти, правоохоронних органів і громадян;

• право судити має тільки суд;

• ніхто не може бути визнаний винним без рішення суду тощо.

Комплекс подібних формулювань на зразок прислів'їв, приказок, гасел заслуговує на детальну проробку й активне повсякденне використання у всій системі правової роботи.

Принцип аксіологічності втілюється у формуванні в громадян правових цінностей як особистих, як життєвих і поведінкових орієнтирів. Це доречно, оскільки право фактично є конкретизованим, законодавчим вираженням моралі — норм добра і зла, справедливості і кривди, обов'язку і відповідальності. Необхідно забезпечити глибоке засвоєння всіх правових питань кожним підлітком, юнаком, громадянином, формування не стільки правових знань, скільки емоційно-ціннісних ставлень до реальності, що стоїть за ними. Це вимагає не інформування людей, а формування правових переконань, що "опромінюються" у свідомості кожного "світлом" особистісного змісту. Ці переконання мають бути значущими для особистості, усвідомлюватись як особистісні цінності. Через формування правових

переконань проходить шлях до "серця і свідомості" людини, до "проростання" у них правових ціннісних орієнтацій як життєвих і поведінкових орієнтирів людини. Тільки за таких умов вони набувають регулюючої сили.

Розкриття права і його норм потребує постійного показу їхньої справедливості, цінності, моральності, має пронизувати весь фактологічний, теоретичний, статистичний і будь-який інший матеріал, використовуваний для правового виховання.

Принцип соціально-правового обслуговування рекомендує розкривати питання права і його норм не як страховища, а як блага, не як загрози покарання, а як надійного захисту від лиха, як умови забезпечення особистого успіху. Правова вихованість — це поважне ставлення до правоохоронних органів і їхніх співробітників, юристів, і реалізація названого принципу передбачає таке ставлення. В Україні під час правової роботи домінує "силовий стиль": "боротьба зі злочинністю", "покарання правопорушників", "невідворотність покарання", "розкриття, розслідування, затримання, захват" тощо. Водночас у більшості цивілізованих країн така робота і діяльність правоохоронних органів будуються на "концепції соціального обслуговування": "служіння суспільству", "захист громадян", "допомога населенню" та ін. У такому ракурсі правоохоронна та правовиховна робота виглядає в більш сприятливому світлі, що не викликає внутрішньої ворожості. Концепція соціального обслуговування, — звичайно, не лукавство, не видавання бажаного за дійсне. Вона передбачає і відповідну побудову роботи та підготовку і психологію персоналу педагогічних та правоохоронних органів. У нас поки що цього немає, але елементи соціального обслуговування наявні, тому що забезпечення безпеки, охорона громадського порядку, реалізація принципу невідворотності покарання, успішна боротьба зі злочинністю одночасно забезпечують захист громадян. Саме це варто підкреслювати під час правовиховної роботи, підкріплюючи прикладами з життя й особливо позитивними прикладами героїзму співробітників правоохоронних органів, їхньої самовідданості, відданості обов'язку, захисту громадян у конкретних випадках загрози кримінальних посягань на них, надання правової допомоги, простої людської підтримки. Американський дослідник І. Анденес зазначає, що "невіра в чесність політичного керівництва і право-застосовних органів, уроки того, що уряд продажний, беззаконня — шлях до багатства, чесність — помилка, а моральність —

пастка для простаків — це основа відсутності поваги до права і схильності до суспільно небезпечних дій".

Очевидно, що правове виховання не зводиться до викладення і пояснення правових норм, але включає розкриття системи забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, регіоні, за місцем проживання. Кожний громадянин не може і не повинний пам'ятати всі правові норми, але йому необхідно твердо знати, як правова система забезпечить його захист, якщо його права порушені, якщо він зазнав труднощів і не хоче увійти В суперечність із вимогами закону, куди, до кого й у якій формі йому належить при цьому звернутися.

Принцип єдності прав і відповідальності підкреслює необхідність поєднання роз'яснення прав кожного з його відповідальністю за власний вибір, за порушення прав. Це і відповідальність перед іншими громадянами, які теж мають права, відповідальність перед суспільством і не тільки правова, а одночасно відповідальність культурної, моральної, розумної, цивілізованої, порядної людини. Переконливому роз'ясненню підлягає розкриття єдності складових відповідальності, моральності правових норм, балансу прав і відповідальності. Не може бути права без відповідальності. Реалізація прав уже передбачає відповідальність за повагу прав інших. Чим більше в людини прав, тим більше обов'язків і тим вища відповідальність. Права без обов'язків і відповідальності, необмеженість прав за убогості обов'язків і відповідальності — нонсенс, правовий "беспредел". З віком людини зростає і її морально-правова відповідальність. Уже з 14 років виникає кримінально-правова відповідальність, вона зростає в 16, а повна настає з 18 років, коли особа дієздатна.

Дієздатність — закріплена законом здатність суб'єкта права (громадян) набувати своїми діями суб'єктивні права та породжувати юридичні обов'язки. Дієздатність визнається лише за правоздатними суб'єктами. Дієздатність громадян залежить від їхнього віку та психічного здоров'я. У повному обсязі вона виникає з досягненням повноліття. У цивільних і цивільно-процесуальних правовідносинах повна дієздатність настає з 18 років, але якщо особа одружується раніше, то така дієздатність виникає з моменту одруження. Неповна дієздатність громадянина, що є лише певною частиною його правоздатності,

визнається за неповнолітніми І настає в них у цивільних і цивільно-процесуальних правовідносинах з 16 років. Дієздатність охоплює право розпоряджатися отриманою заробітною платою або стипендією, авторськими та винахідницькими правами, обов'язок відповідати за шкоду, заподіяну іншим особам, право виступати в суді як сторона. В усіх інших випадках неповнолітні можуть укладати цивільні угоди лише за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників. Малолітні громадяни віком до 15 років мають мінімальну дієздатність. Вони можуть укладати лише дрібні побутові угоди. Права та обов'язки здійснюють здебільшого представники малолітніх громадян. Цивільна дієздатність повнолітнього громадянина може обмежуватись, і над ним встановлюється піклування лише на підставі судового рішення, якщо він внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище. Якщо громадянин перестав зловживати спиртними напоями або наркотичними засобами, суд скасовує обмеження його дієздатності. Повнолітній громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства неспроможний усвідомлювати свої дії або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним і над ним встановлюється опіка. У разі одужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності.

Корисне використання правових формул: "Свобода є правом робити все, що дозволено законом" (Ш. Монтеск'є), "Моя свобода і права закінчуються там, де починаються права і свобода іншої людини" та ін.

Принцип правового самозабезпечення. Кожний має виразно розуміти те, що він сам насамперед відповідальний перед собою. Доля, добробут, безпека, відносини з правовою системою, неприємності, що виникають під час конфліктів із нею, залежать від самої людини. Не варто ніколи вступати в конфлікт із законом і випробовувати на собі його невблаганну силу. Добре переконують людей дані кримінології, показ на цифрах та фактах, як і чому життєвий шлях людей призводить їх зрештою на лаву підсудних. Розкриваються причини й умови криміналізації особистості та вчинення правопорушень, показується, як низький рівень освіченості та культури, відсутність працьовитості, споживацькі погляди і спосіб життя, відсутність духовних потреб, низький рівень громадянської зрілості, відповідальності та дисципліни, дрібні порушення, негативні навички, нерозбірливість у питаннях моралі та виборі засобів задоволення своїх потреб та інтересів тощо (що за поверхневого погляду здається безневинним й необразливим) породжують і поступово розвивають у людині її кримінальний потенціал. Тут доречно згадати слова А.С. Макаренка: "Кожна людина повинна входити в життя, уміючи опиратися шкідливому впливу. Не оберігати людину від шкідливого впливу, а вчити її опиратися". Корисно проводити зі студентами з юридичного та психолого-педагогічного аналізу життєвих і педагогічних ситуацій та навчати поведінки в них.

Громадяни з інтересом ознайомлюються з питаннями віктимності, показом того, як незнання способів учинення злочинів, правова безтурботність, необґрунтована довірливість тощо призводять до того, що вони стають жертвами злочинних посягань. Одночасно громадяни озброюються знаннями, що знижують їхню віктимність, і ознайомлюються зі способами забезпечення особистої безпеки.

Принцип спонукання громадян до соціальної, правоохоронної і право захисної активності як принцип виховання виражений насамперед тим, що в активній перетворюючій діяльності не на словах, а на ділі відбувається процес зміцнення і розвитку навичок, умінь і якостей людини. Стратегічна та суспільна доцільність цього принципу визначається тим, що лише за повної підтримки громадянами діяльності держави і правоохоронних органів щодо зміцнення законності та правопорядку можна створити правове суспільство і державу. В історії нашої країни є багатий досвід такої роботи, що на сьогодні значною мірою втрачений, забутий або необґрунтовано розцінюється як застарілий. Необхідні не відмова від нього, а розумне використання з урахуванням сучасних умов. Тут потрібно не чекати на вказівки згори, а організовувати роботу відповідально й ініціативно на місцях, створюючи громадські пункти правопорядку, народні дружини, патрулювання і чергування в будинку, загони юних друзів міліції в школах, "зелені" і "блакитні" патрулі та ін. В освітніх закладах доречно поєднувати аудиторні та позакласні форми роботи, що забезпечують накопичення соціально-правового досвіду. Лекційні й агітаційно-пропагандистські форми правовиховної роботи покликані спонукати до участі в такій роботі.

Усі форми і методи правовиховної роботи мають характеризуватися чітким втіленням загальних педагогічних принципів, вирізнятися підвищеною цікавістю, емоційністю, яскравістю, переконливістю, наочністю, доступністю. Найбільш доречні активні форми, особливо практичні заняття, дискусії, диспути, круглі столи, вечори запитань і відповідей, а також правові вікторини, олімпіади "Чи знаєш ти закон?", школи юного юриста, усні журнали та ін. Теми їх можуть бути такими: "Свобода і право", "Демократія і право", "Гуманізм і право", "Закон і мораль", "Справедливість і право", "Громадянином бути зобов'язаний", "Права і обов'язки", "Закон і я" та ін. Ті, хто проводить правове виховання, повинні мати почуття підвищеної державної і суспільної відповідальності, особистий авторитет, гарну психолого-педагогічну підготовленість, володіти методикою правовиховної роботи. Керівників занять треба посилено і постійно готувати хоча б на муніципальному рівні, при юридичних і педагогічних факультетах освітніх закладів.

Об'єкти першочергового педагогічного забезпечення правової соціалізації і формування правової культури населення

В ідеалі такими об'єктами можуть бути всі структури й осередки суспільства, кожна хвилина життя підростаючого покоління і дорослих громадян, кожний "квадратний метр" їхнього життя і діяльності. Однак це не реально, та, мабуть, і не потрібно. Образно кажучи, педагогічне поле країни, на якому "визрівають" правова соціалізація, правове виховання і правова культура населення, реально має включати головні ділянки, де боротьба за "педагогічний врожай" має вирішальне значення і повинна вестися цілеспрямовано, організовано, систематично і з застосуванням інтенсивних технологій.

Діяльність органів державного та місцевого управління, включаючи правоохоронні, має вирішальне значення для правової соціалізації й правового виховання громадян. Вона, як і діяльність представників цих органів, задає тон усій роботі, ініціює всі починання в цій галузі, сама слугує найважливішим чинником її успішності. Умовами останньої є зразок їхньої діяльності, що відповідає вимогам законності. Правовому регулюванню педагогічного забезпечення правової соціалізації молоді та формування правової культури громадян належить організуюча роль у створенні системи такого забезпечення.

Замість окремих, розрізнених і частково застарілих законодавчих актів бажано прийняти єдиний пакет законів про правову соціалізацію та правове виховання населення, а на додаток — низку підзаконних актів з головних напрямів діяльності.

Діяльність середньої загальноосвітньої школи, що охоплює все підростаюче покоління в найбільш відповідальний період соціалізації, у тому числі правової, важко переоцінити. Якщо говорити тільки про цілеспрямовану педагогічну роботу в школі із забезпечення правової соціалізації школярів, то слід виділити практику забезпечення прав школярів, викладання спеціальних правових навчальних предметів, дисципліну в школі, позакласну роботу в правового виховання, взаємодію сім'ї і школи.

Діяльність вищої школи, що включає до сфери своїх впливів значну частину молоді у віці 17—25 років, охоплює період життя людей, який відіграє важливу роль у формуванні особистості. У вищих освітніх закладах будь-якого профілю спеціальне значення для правової соціалізації студентів мають ті ж компоненти роботи, що й у середній школі, а також участь у забезпеченні громадського порядку, у неформальних об'єднаннях за правовими інтересами, у дослідженні проблем зміцнення законності та правопорядку, у шефстві над важкими підлітками.

Діяльність дошкільних установ, про роль, можливості яких уже йшлося вище, є особливим об'єктом педагогічного забезпечення.

Роль сім'ї та її життєдіяльності у правовій соціалізації дітей загальновідома. Є багато наукових відомостей, що доводять зв'язок злочинності неповнолітніх із соціальними та педагогічними особливостями сім'ї, її міцністю і повнотою, прикладом батьків, їх взаєминами, способом життя, способом добування засобів до існування, ефективністю виховання дітей, педагогічною підготовленістю тощо. Досвід профілактики та виключення несприятливого або неефективного впливу на дітей включає в систему педагогічного забезпечення: вивчення психології і педагогіки сімейного життя з тими, хто уклав шлюб, педагогіки виховання дітей перед народженням дитини; підвищення педагогічної підготовленості батьків у період навчання дітей у школі під час взаємодії з ними, на батьківських зборах, спеціальних курсах для батьків, під час роботи в батьківських комітетах, участі в організації і роботі гуртків за інтересами; організацію педагогічного консультування батьків, телефонів довіри;

вибіркове доведення за місцем проживання до всіх сімей нових правових актів, надання можливості всім громадянам безперешкодного одержання юридичних консультацій під час виникнення в сім'ї різноманітних правових проблем, забезпечення належного ставлення до громадян у разі звернення їх до різних владних структур та ін. Значне зростання злочинності в країні протягом останнього десятиліття, яке дехто називає "кримінальною революцією", поставило на порядок денний підготовку всіх громадян до забезпечення особистої безпеки, що попереджає їхню ризиковану, необачну, легковажну, розпусну, провокаційну, небезпечну для самих себе поведінку і формує уміння користуватися передбаченими законом засобами захисту.

Діяльність трудових колективів, що складаються з дорослих людей, сприяє підвищенню їхньої педагогічної культури встановленням правових відносин у процесі праці, дотриманням трудового законодавства, прав працівників, правомірністю прийнятих керівництвом рішень, припиненням зловживань, підвищенням правової навченості шляхом ознайомлення з правовими установленнями, пов'язаними із виробництвом і роз'ясненням їх, наданням можливості одержання правових консультацій і забезпеченням законного вирішення трудових суперечок.

Сфера дозвілля і розваг, що справляє, як було показано вище, значний педагогічний вплив на формування правослухняності молоді та всіх громадян, поки важко піддається коригуванню державою і громадськими формуваннями, але має стати об'єктом безупинних пошуків педагогічного забезпечення. Необхідно розробити педагогічну, виховну стратегію роботи засобів масової інформації й особливо телебачення. Працівники їх зобов'язані усвідомити факт такого впливу, особливо на підлітків і молодих людей, оцінити наслідки, які через певний час (3—5 і більше років) виявляться з повною силою. Якщо вони будуть негативними (це й важливо зрозуміти), то негативно вплинуть на майбутнє України та її народу, на те, як будуть виховувати своїх дітей ці молоді люди, що стануть на той час батьками і матерями. Необхідні і спеціальні дії, спрямовані на мінімізацію негативних впливів засобів масової інформації, що так чи інакше сприяють впровадженню криміналізованих норм у суспільство.

Педагогічне забезпечення діяльності громадських організацій, що мають відношення до вирішення проблем правової соціалізації молоді та підвищення правової культури населення, заслуговує на особливу увагу та підтримку. Передова частина українських громадян ніколи не була нейтральною стосовно суспільних подій. Це спостерігається і зараз, але через те, що ініціативи найчастіше не зустрічають підтримки, вони поки що локальні, короткочасні та розрізнені. Найбільш частими формами таких громадських організацій є ради ветеранів, громадські ради, різноманітні ініціативні групи, групи сприяння в різноманітних сферах життя суспільства. Створення подібних громадських формувань, що безпосередньо працюють на зміцнення правопорядку, правове виховання, виправлення педагогічно запущених дітей, надання допомоги людям, які не знаходять себе в житті, має бути особливою турботою в системі педагогічного забезпечення.

Насамкінець можна зазначити, що перед нашим суспільством стоїть завдання докорінного перелому в ставленні до правової соціалізації підростаючого покоління, подолання переважної стихійності цього процесу, створення системи педагогічного забезпечення правової соціалізації і підвищення правової культури населення на базі випереджальних, позитивних заходів. Завдання це настільки ж актуальне, як і складне, особливо в умовах сучасної України.

Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання

Однією з цілей правового утворення є подолання правового нігілізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — деформований стан правосвідомості особистості, суспільства, групи, що характеризується свідомим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, що виключать, однак, злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна форма деформації правосвідомості. Водночас правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому ґрунті: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, нищення національної самобутності народу — усе це, говорячи словами О.І. Герцена, "убило всяку повагу до законності" в Російській державі, до складу якої протягом низки століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні під час її перебування у складі колишнього СРСР — результат певної деформації правової свідомості та правового регулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм мав дві форми:

1) теоретичний (ідеологічний), коли в унісон із марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися Ідеї: а) про відмирання держави й права за соціалізму і тим самим істотно принижувалася роль права; б) про перевагу світової пролетарської революції над правами людини; в) про перевагу постанов Комуністичної партії над законами, про вторинність права, його відображальну реальність, що обслуговує первинні реальності, — економіку і політику та ін.;

2) практичний, коли відповідно до офіційної ідеології:

а) була накопичена величезна кількість нормативних актів або морально застарілих, або таких, що містили декларації і заклики чи не мали чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена хибна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки не "обростав" інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила невіру в закон, знехтування ним;

б) установлені державою правові норми не дотримувалися державними ж органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу "в інтересах народу", "для виконання плану" та ін., що породило відомчий правовий нігілізм, а часто правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

в) правозастосовні і правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності перед правом і законом.

Явища правового нігілізму (неприйняття законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена й укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На сьогодні причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати такі:

• невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

• низький рівень правового виховання та правової культури;

• слабкість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати такі:

Якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності й однаковості в регулюванні суспільних відносин.

Авторитет державної влади та налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Удосконалювання системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду.

Високий рівень правосвідомості, що дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання педагогів, юристів, інших посадових осіб.

Необхідно провадити систематичну роботу, спрямовану на підвищення професійної культури всіх суб'єктів системи освіти та правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до роботи правоохоронних органів. Дотримання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку, захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, котрий не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права передбачає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних психолого-педагогічних і юридичних рішень.