У методичній системі педагога є особлива виховна дія, яка відрізняється від усіх інших метою і способами реалізації. Йдеться про розгорнуте попередження як суб'єкт-суб'єктне ставлення. Специфіка попередження полягає в тому, що воно за своїм змістом є лише можливістю реалізації.
Розгорнутість попередження - це єдність педагогічної констатації суспільно несхвального діяння вихованця і трансляції можливої санкції. По-іншому й бути не може, оскільки неможливо уявити, що педагог лише інформує вихованця про його діяння, яке він і сам добре знає. Тому вихованець повинен сприйняти можливі виховні дії, завдяки яким педагог коригуватиме поведінку вихованця.
Особистісно перетворювальна дієвість виховного методу залежить від змістової складності, інтенсивності й тривалості внутрішньої діяльності вихованця, яку викликає педагог. Цю педагогічну тезу ілюструє використання виховного попередження.
Зазвичай, педагог прагне, щоб внутрішня діяльність вихованця розгорталася в межах змісту, яким охоплюється можлива санкція: ситуація, що підлягає санкціонуванню (ненормативність дій суб'єкта діяння), фізичний і психологічний стан об'єкта діяння, емоційні переживання членів групи.
Перелічені компоненти аналізу свого аморального діяння вихованцем не можна вважати достатніми для прийняття ним рішення більше так не поводитися. Адже у процес усвідомлення включається лише безпосередньо потерпіла сторона. На конкретних осіб він може реагувати негативно, і це не призведе до очікуваного педагогом результату.
З огляду на це у вихованця має бути також сформоване глибоке розуміння позиції педагога щодо нього як у даній ситуації; так і поза нею. Це має бути позиція добра і небажання карати. Якщо педагогу і доводиться застосовувати щодо вихованців методи, які їм психологічно неприємні, то він має продемонструвати, що робить це всупереч своїй особистісній установці (я не хочу, але ти мене змушуєш).
Уведення цього компоненту в процес аналізу робить його цілісним і допомагає вихованцю усвідомлено відхилити суспільно несхвальний спосіб поведінки*
Позитивне сприйняття вихованцем санкцій педагога як стабілізатор щирих взаємин
Міжособистісні взаємини є надзвичайно чутливою до різних впливів психологічною тканиною. У цьому зв'язку доцільно розрізняти зовнішні і внутрішні впливи за критерієм спрямованості їх детермінант. Якщо ці детермінанти знаходяться поза межами суб'єкт-суб'єктної діади, такі впливи кваліфікують як зовнішні. Звідси - внутрішні впливи породжуються безпосередньо елементами суб'єкт-суб'єктної діади. Виокремлені впливи можуть бути як сприятливими, так і несприятливими стосовно психологічного комфорту і особистісного розвитку суб'єктів взаємин.
З огляду на це стимулювання і підтримання особистісно сприятливих взаємин є важливою виховною метою. Адже наскільки взаємини творять особистість, настільки особистість творить взаємини. Це взаємозалежні процеси, ними слід керуватися при їх організації у виховному процесі.
У системі "педагог - вихованець" педагог, особливо той, який працює на засадах особистісно орієнтованої моделі виховання, культивує такі взаємини з вихованцями, які викликають у них позитивні емоційні переживання та прагнення до міжособистісного єднання, а не до ізоляції. При цьому він керується тим, що позитивний емоційний стан вихованця є дієвою особистісно розвивальною силою, яку слід повсякчас підтримувати, на що мають бути спрямовані його методичні засоби.
Однак у реальному виховному процесі неминучі ситуації, коли педагог змушений застосовувати до вихованця певні виховні санкції, які викликають у нього негативні емоційні реакції, що може змінити характер міжособистісних взаємин між ними. Не застосовувати санкцій (зауваження, осудження та ін.) він не може, оскільки це буде потуранням негідній поведінці вихованця; воно не буде корисним з огляду на досягнення виховних цілей. Методично доцільніше використовувати прийоми, за яких вихованець позитивно сприйматиме санкції педагога.
Вікові психологічні особливості, обмеженість досвіду ускладнюють позитивне сприйняття вихованцем санкцій педагога. Тому часто він виявляє суб'єктивність, незадоволення, образу. Подолання таких емоційних переживань вихованця пов'язується з розумінням ним педагога як людини, що має професійні й особистісні принципи, від яких відступити не може. Водночас вихованець повинен бачити педагога таким, який глибоко поважає, шанує і любить його. Зрештою, педагог так розгортає виховну роботу, щоб у свідомості вихованця його образ як наставника був поєднанням принциповості й любові.
Процес такого розуміння може бути реальним, коли педагог розкриє вихованцю бережливий характер своєї санкції. Вихованець має самостійно дійти висновку, що міра покарання об'єктивно могла б бути більшою, якби педагог не був милосердним.
Результатом такої рефлексивно виховної роботи дитини буде збереження, зміцнення обопільної щирості у взаєминах із вихователем. Потрібно лише, щоб у душі вихованця не згасло почуття сорому за своє негідне діяння і вдячності вихователю за його доброзичливість.
Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета
Навчальні здобутки як засіб особистісного взаємозбагачення вихованців
Стримування вихованцем спонуки до власної аморальної дії
Типи перешкод на виховному шляху дитини
Відповідальність педагога за вихованця
Розпач у корекційно-превентивному заломленні
Обіцянка і відмова як виховні прийоми
Ціннісні орієнтації вихованців у діяльності педагога
Емоційно-поведінкові відхилення вихованця як показники педагогічного орієнтування