Соціальна педагогіка - Богданова І.М. - Тема 3. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Увага до проблем, характерних для соціальної педагогіки, загострилася на межі 70-х рр. минулого століття у зв'язку із кризою системи виховання. У цей час з'являються різноманітні форми роботи з дітьми за місцем проживання і методичні рекомендації щодо них, а також створюються молодіжні житлові комплекси та соціально-педагогічні комплекси, які вимагають додаткових теоретичних і практичних розробок. Перед соціальною педагогікою було поставлено завдання охарактеризувати картину соціально-педагогічної дійсності з метою розв'язання проблем соціального виховання в контексті соціалізації.

Соціальна педагогіка як наука має свої категорії. Основні з них — це соціалізація особистості, соціальне середовище та соціальне виховання. їх доповнюють категорії соціальної ситуації у формуванні особистості та соціальної адаптації. Безумовно, ці провідні категорії тісно пов'язані із загальнопедагогічними та загальнопсихологічними категоріями, які в зарубіжній і вітчизняній практиці розглядаються як форми та методи соціальної педагогіки: соціальне навчання, самовиховання, самоосвіта, соціальна допомога, соціальна активність, самозбереження, самоконтроль, самооцінка, саморегуляція, самопізнання, самовладання тощо.

Формування особистості — безперервний, цілісний процес розвитку особистості, який здійснюється внаслідок її соціалізації, виховання і самовиховання. У процесі соціалізації засвоюються соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві певному суспільству і соціальним групам, а також відбувається входження до системи соціальних зв'язків. Соціалізація відбувається під впливом трьох груп факторів: макрофакторів, що виявляються у планетарному середовищі, державі, суспільстві; мезофакторів, що виявляються у відповідних регіональних, етнокультурних умовах; мікрофакторів, які безпосередньо виявляються в різноманітних інститутах виховання.

Докладному аналізові терміна "соціалізація" присвятив свої дослідження російський учений А. В. Мудрик. Він з'ясував, що вперше цей термін з'явився в політичній економії у зв'язку з "уособленням" землі та засобів виробництва, а пізніше американський учений Ф.Г. Гіддінгс у книзі "Теорія соціалізації" (1887) пов'язав його з соціальною природою і характером індивіда. У середині XX ст. соціалізація перетворилася на самостійну міждисциплінарну галузь досліджень. За визначенням А.В. Мудрика, сутність соціалізації полягає у поєднанні пристосування й уособлення людини в умовах конкретного суспільства.

Розглянемо визначення основних категорій соціальної педагогіки у трактуванні вітчизняних та зарубіжних науковців М.А. Галагузової, І.Д. Звєрєвої, А.Й. Папської, Л.Г. Коваль, М.П. Лукашевича, А.В. Мудрика та ін.

Соціалізація (від лат. Socialis — суспільний) — історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні певному суспільству. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні. Соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихійного впливу на особистість.

Мета соціалізації — допомогти вихованцеві вижити у суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформативній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце у суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому.

Інша провідна категорія соціальної педагогіки — соціальне середовище, що визначається як суб'єктивно пережита людиною об'єктивна реальність. Соціальне середовище — це своєрідний показник інтеріоризації особистістю культури, рівня соціального розвитку, способу життя, цінностей суспільства.

Також до основних категорій соціальної педагогіки необхідно зарахувати поняття "соціальне виховання", що трактується як створення умов та заходів, спрямованих на засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Провідною метою виховання взагалі й соціального зокрема є гуманістичне виховання, яке є цілісним процесом виховання та освіти, що спрямований на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості на підставі індивідуалізованого підходу та інтеграції зі спільністю, з якою взаємодіє внаслідок інформаційного обміну в умовах середовища, в якому розвивається. Всебічно й гармонійно розвинена особистість має бути наділена такими рисами, як: наявність системи загальнолюдських ідеалів і якостей; науковий світогляд; індивідуальна неповторність; професійна спрямованість; творча активність