Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. - Стратегія підбору кадрів та корекція їх діяльності

З цією метою доцільно, на нашу думку, використати метод опосередкованої психодіагностики стилю управління, який заснований на індивідуально-типологічних (акценту-ативних) характерологічних особливостях індивіда (згідно з концепцією А.Е.Лічко), яку пропонує В.Косик. Для діагностики стилю управління, наприклад, менеджера чи корекції його управлінських підходів достатньо виявити домінуючі акцентуальні відмінності, оскільки чисті акцентуанти -рідкість. Домінуючі акцентуальні відмінності дозволяють визначити відповідно до цього методу тип керівника, його переваги і недоліки, характерні риси стилю керівництва. А це дає можливість нам визначити основні напрями соціально-педагогічної роботи з такими людьми.

На основі представлених В.Косиком даних сформуємо відповідні технологічні картки для кожного типу акцентуацій характеру.

Картка №1.

Тип акцентуацій характеру: гіпертимний.

Тип керівника: "Поверховий непосида", "Буратіно".

Переваги. Високий життєвий тонус. Активний. Рухливий. Комунікабельний. Кмітливий. Уміє швидко все схоплювати. Майже завжди в хорошому піднесеному настрої. Упевнений у своїх силах. Прекрасний зовнішній вигляд. Схильність до лідерства. За умови важких фізичних навантажень, недосипанні, в напруженій ситуації, яка вимагає активності, енергії, доволі довго зберігає сили. Погано переносить вимушену бездіяльність.

Недоліки. Поверховість. Непосидючість. Неакуратність. Недостатнє відчуття дистанції з керівниками і підлеглими. Недисциплінованість. Невміння і небажання розраховувати. Можливі спалахи роздратування і агресії (особливо в ситуації строго регламентованого дисциплінарного режиму) як протидія зовнішньому впливу з метою подавити його бажання і наміри, підкорити чужій волі. Можлива нерозбірливість у виборі контактів.

Стиль керівництва. Надлишкова активність, енергійність зумовлює схильність не доводитидо завершення розпочату справу; поверховість, особливо у тих аспектах діяльності, де необхідні скрупульозність, точність, продуманість, глибина мислення.

Стратегія і тактики соціально-педагогічного впливу. На основі вибіркового детального контролю розпочати виховання почуттів завершеності та чистоти з допомогою алгоритмізації та технологізації основних ділянок роботи; корекція поведінки силою власного прикладу та на основі негативних наслідків допущених клієнтом поведінкових прорахунків; застосування контрольної вибіркової корекції певної технологічної дії на основі повторного перерахунку; спалахи роздратування і агресії переводити в русло конструктивізму таким чином, щоб причинуїх підводити під недосконалість клієнта, цим самим ставлячи його перед необхідністю самовдосконалення; всіляко стимулювати і пропагувати, особливо в колективі, творчі підходи до вирішення проблем.

Картка №2

Типи акцентуацій характеру: лабільний, циклоїдний. Тип керівника: "Людина настрою".

Переваги. Для періоду піднесення життєвого тонусу характерні гіпертимні особливості поведінки. Добра інтуїція.

Недоліки. Циклічне зниження життєвого тонусу. Крайня мінливість настрою. У субдепресивній фазі - занепад сил, зниження працездатності, апатія, песимістичний настрій, обтяжливість товариства. Ризик утрати будь-якої привабливості. Надто часті й надзвичайно швидкі зміни настрою за найменших причин (непривітний погляд випадкового співрозмовника, недоречний дощ, відірваний від костюма ґудзик тощо).

Стиль керівництва. Циклічні зміни емоційного фону створюють незручності як керівнику, так і підлеглим. Останні не можуть адаптуватися до несанкціонованих і не прогнозованих "перевтілень" шефа, що заважає налагодженню конструктивних взаємин.

Стратегія і тактики соціально-педагогічного впливу. Націлювати клієнта на вихід із "в'язниці" причин і наслідків за рахунок привнесення в емпіричний ряд життя чогось додаткового і більшого, ніж його зміст. Обмірковування всередині цього більшого власного життя, діяльності, характеру взаємин буде зменшувати перепади настрою клієнта, поліпшить його стосунки з навколишніми. Спираючись на розвинуту інтуїцію, частіше залучати до "полювання на ідеї". У періоди підйому життєвого тонусу стимулювати внутрішнє визрівання потягів до творчого вирішення назрілих проблем. Згідно з специфікою останніх пропонувати конкретні методики, стратегії й тактики творчої діяльності.

Картка №3

Тип акцентуації характеру: шизоїдний. Тип керівника: "Космонавт".

Переваги. Креативність, оригінальність мислення. Нестандартність рішень. Високий рівень інтелекту, ерудиції. Незалежність. Стриманість. Дотримання дистанції.

Недоліки. Відірваність, відгородженість від реальності, замкнутість, нездатність встановлювати тісні контакти, зниження потреби у спілкуванні, швидка виснажливість у процесі комунікацій. Відсутність дипломатичності й нерозвинута інтуїція обумовлюють невміння проникати у чужі переживання, вгадувати бажання інших, догадуватися про їх неприязнь чи приязливе ставлення, вловлювати той момент, коли не варто нав'язувати свої умови і коли, навпаки, доцільно проявити ділову наполегливість і переконливість.

Стиль керівництва. За умови високої професійної компетентності - постійна ізольованість, дистанціювання від персоналу, уникання і навіть боязнь його. Відсутність лідерських і організаційних тенденцій.

Стратегія і тактики соціально-педагогічного впливу. Відпрацювання завершеності "технологічного ланцюжка" виробничих справ, які реалізуються на творчому рівні. В основу такого відпрацювання покласти "формулу" технологічної завершеності справи К.Е.Ціолковського: "Спочатку обов'язково йдуть: думка, фантазія, казка. За ними виступає науковий розрахунок і вже, врешті-решт, виконання коронує думку". Наголошувати на останній частині "формули", стимулюючи в клієнта потяг не лише до породження нових оригінальних ідей вирішення проблем колективу, а й до продумування оригінальних способів реалізації їх. З метою розвитку комунікабельності клієнта частіше залучати його до організації спільного колективного відпочинку, особливо на лоні природи.

Картка №4

Тип акцентуації характеру: епілептоїдний. Тип керівника: "Садист", "Паровий котел".

Переваги. Строгість, принциповість, схильність до дотримування правил і порядку, акуратність, надання переваги реальному життю, практичність. Схильність до ризику, але в розумних межах.

Недоліки. Озлобленість, незадоволенність. Злісно-сумовите забарвлення настрою. Закипаюче роздратування. Пошук об'єкта, на якому можна "зірвати злість". Привід для вибуху може бути випадковим, але він завжди пов'язаний хоч би з незначним притисненням власних інтересів. В афекті виступає нестримне обурення - цинічна лайка, неувага до слабості чи переважаючої сили опонента. Характерні в'язкість, малорухомість, важкість, емоційна інертність, які відкладають відбиток на всі справи особистості. Потяг не лише до лідерства, а й до ролі володаря, який встановлює свої правила гри і взаємин, диктуючи всім і все, але завжди - на свою користь. Владність. Непоступливість . Жорстокість. Самолюбство. Влада тримається на страхові. Нерідко відчуває себе піднесеним в умовах жорсткого дисциплінарного режиму, де потрібно догодити начальству, добитися певних переваг, заволодіти формальними постами, які дають у руки певну владу, встановити диктат над іншими і використати своє положення для власної вигоди. Схильність до азартних ігор.

Стиль керівництва. Його бояться, але, як правило, поступово проти нього назріває бунт. У якийсь момент таку людину "підводять" і скидають із її начальницького п'єдесталу.

Стратегія і тактики соціально-педагогічного впливу. Формування позитивного сугестивного комплексу, в основу якого, наприклад, можна покласти думки Л.М.Толстого: "Добро є вічна, вища ціль нашого життя. Як би ми не розуміли добро, життя наше є не що інше, як устремління до добра"; "Доброта для душі те ж, що здоров'я для тіла: вона непомітна, коли володієш нею, і вона дає успіх у всякій справі"; "Добро, яке ти робиш від серця, ти робиш завжди собі".

Давати такому керівнику завдання, які вимагають колективної творчості в умовах доброзичливості та хоча б часткового виходу за межі творчих можливостей такого керівника. Штучно створювати ситуацію, яка б потребувала змін у стилі керівництва.

З педагогічно доцільною метою використовувати можливості християнської етики, вплив людей, до яких клієнт відчуває явну або ж приховану симпатію.

Картка №5

Тип акцентуації характеру: істероїдний. Тип керівника: "Самозакоханий пінгвін".

Переваги. Комунікабельність, добре розвинута інтуїція, здатність угадувати наміри опонента, настрій колективу. Дипломатичність, уміння уникати "гострих кутів", справляти враження.

Недоліки. Ненаситна жадоба постійної уваги до своєї особи, захоплення, здивування, поваги. Можлива брехливість, яка спрямовується на прикрашування своєї персони. Обманлива емоційність насправді повертається відсутністю глибоких щирих почуттів із збереженням театральності, схильності до позерства. Нездатність до щирого заохочення та оцінки заслуг членів трудового колективу. Такі керівники часто змінюють колективи або співробітників, як тільки відчують, що їх "розкусили". Потяг до лідерства також проявляється в контексті особистісного егоцентризму. Можуть здавати позиції за умови появи мінімальних труднощів.

Стиль керівництва. Спалахи організаційних і лідерських тенденцій можуть мати тимчасовий характер, оскільки залишаються своєрідним пошуком уваги, пошанування навколишніх.

Стратегія і тактики соціально-педагогічного впливу. Виведення клієнта за межі самозахоплення собою на основі залучення його до чогось значно більшого від предмета внутрішньої неусипної уваги. Це може бути якась неочікувана перспектива росту або нова цікава справа, яка вимагає концентрації творчої уваги на технології своєї реалізації. Допомога у розробці перспективних ліній творчого зростання. Постановка у ситуації, в яких успіх особисто започаткованої справи клієнта вирішальним чином залежатиме від конкретних успіхів конкретних його підлеглих.

Людей, у яких сильно виражені риси сенситивного, астено-невротичного і психастенічного типів акцентуацій недоцільно призначати на керівні посади. Оскільки для них характерні такі риси характеру: боягузливість, дратівливість, підвищена втомлюваність, схильність до і похондричності, нерішучості, легкість утворення нав'язливих думок, побоювань, страхів, дій, ритуалів, уявлень.

Не задовольняють вимоги особистості керівника представники нестійкого та конформного типів акцентуацій характеру, оскільки для першого характерна слабовільність, а другий відзначається некритичністю, безініціативністю, постійною готовністю підкорятися голосу більшості, шаблонністю, банальністю та ригідністю мислення.

Кожному керівнику доводиться приймати різних людей та вирішувати їх проблеми. Зважаючи на це, важливим для нього є вибір певної тактики поведінки, залежно від психологічних особливостей відвідувача його робочого кабінету.

Відвідувач "Паровий каток". Представник безцеремонних, грубих людей, які впевнені в тому, що всі повинні давати їм дорогу. Упевнені у своїй справедливості. Бажають, щоб про неї знали всі навколишні. У більшості випадків бояться розкриття власної неправоти. Втрата власного іміджу викликає у них страх.

Тактика поведінки. Ухиліться чи пристосуйтеся до відвідувача, якщо предмет конфлікту особливо не цікавить вас. Поступіться у малому, щоб заспокоїти його. Якщо вибрали інший підхід, спочатку дайте можливість людині "випустити пару". Згодом спокійно і впевнено викажіть власну точку зору, намагаючись не ставити під сумнів правоту "парового катка", оскільки неминуче зіткнетеся з ворожою реакцією. Зіграйте роль миротворця, який стоїть над конфліктом. Заглушіть гнів людини власним спокоєм, це допоможе відвідувачу впоратися зі своєю агресивністю, і з'явиться можливість прийти до спільного рішення.

Відвідувач "Прихований агресор". Ця людина створює неприємності для інших за допомогою закулісних махінацій, поширення пліток, інтриг. Вважає, що така поведінка цілком виправдана, оскільки в цьому випадку виконується роль таємного месника, який відновлює справедливість. Це частково пояснюється тим, що подібні люди не володіють достатньою владою для того, щоб діяти відкрито.

Тактика поведінки. Виявляйте конкретний факт спричинення зла та приховані причини цього. Дайте зрозуміти атакуючій вас людині, що ви вище за проблему. Наведіть відомий вам факт зла. Якщо його заперечують, приведіть докази. Зберігайте спокій, аби опоненту не здалося, начебто ви до нього агресивно налаштовані, це може спричинити до відкриту сутичку. Наведенням нових доказів підступності намагайтеся зірвати маску у відвідувача. Після вияснення прихованих механізмів поведінки "прихованого агресора" буде значно легше знайти вирішення проблеми.

Відвідувач "Розгнівана дитина". Він не злий і не агресивний за своєю природою. Він "вибухає" як дитина, в якої різко погіршився настрій. У більшості випадків така людина злякана і безпомічна. Вибух емоцій відображає бажання взяти ситуацію під контроль.

Тактика поведінки. Дайте можливість людині виплеснути емоції, запевнивши її у своєму уважному слуханні. Допоможіть їй повірити у збереження контролю над ситуацією. Після того як відвідувач заспокоїться, ведіть себе з ним як із звичайною розумною людиною, начебто до цього не було ніякого зриву. Спокійно і доброзичливо запропонуйте обговорити проблему. Якщо ваш співрозмовник попросить вибачення за зрив, спокійно прийміть. Йому після цього стане легше. Але найкраще відвернути якоюсь дрібницею увагу від того, що трапилося, відвідувач швидше забуде про це і, знову відчувши контроль над ситуацією, стане спокійним і розсудливим.

Відвідувач "Скаржник". "Скаржники" зустрічаються двох типів: реалістичні й параноїдні, які скаржаться на уявні обставини. Однак як один, так і другий часто захоплені певною ідеєю і звинувачують або когось конкретно, або весь світ у всіх гріхах. У цих випадках із скаржником стикаються як вдячний слухач, в інших-як предмет його скарг і звинувачень.

Тактика поведінки. Вислухати до кінця, незважаючи на те, є справедливість у словах скаржника чи немає. Такі люди, насамперед, пристрасно бажають бути почутими, оскільки вважають, що до них серйозно ніхто не ставиться. Своїм вислуховуванням ви повертаєте йому відчуття значимості й серйозності. Необхідно визнати або ж оцінити цю людину, показавши, що ви зрозуміли сказане нею. Це можна зробити, повторивши зміст сказаного своїми словами. Якщо відчуєте, що потік скарг перетворюється в непереборний замкнутий круг і розмову вже неможливо спрямувати у конструктивне русло, дайте відповідь на ті питання, які, з боку вашого огляду, достойні цього, а всі інші проблеми ігноруйте як несуттєві або належним чином не вивчені самим скаржником.

Відвідувач "Мовчун". Ці люди бувають потайливими. Спілкування з ними розчаровує тим, що причини їх затаєності можуть залишатися невідомими. Часто замикаються у собі через те, що не хочуть образити почуття друга, або ж навчені гірким досвідом не ділитися ні з ким своїми почуттями, чи бажають запобігти конфронтації, вважають, що їх думки не беруть до уваги. А інколи основною причиною є сором'язливість. З такими людьми інколи легко втратити терпіння, тому що від них буває важко добитися чіткої відповіді.

Тактика поведінки. Для того, щоб розкрити суть проблеми, доцільно поставити кілька запитань у такій формі, яка не дозволяє відповісти лише словами "так" чи "ні". Аби не отримати однослівну відповідь, задавайте відкриті запитання на зразок: "Що ви думаєте у зв'язку з цим?" або "Що ж стало причиною вашої замкнутості?". Дайте "мовчуну" зрозуміти, що ви ставитесь до нього співчутливо і доброзичливо, що б він не казав. Для нього конче важливо, коли його оцінюють, підтримують і визнають. Підкресліть значимість його думки для вас словами: "Для мене важливо те, що ви думаєте з цього приводу", або "Нам буде цікаво почути і вашу думку". За умови відповідної уваги до неї замкнута людина розкривається. Будьте вдячні людині за те, що вона ділиться з вами своїми думками, незалежно від того, згодні ви з нею чи ні. Якщо співрозмовник несподівано зробить паузу, не підганяйте його, дайте час подумати. Якщо ж ви не витерпите і почнете говорити самі, заповнюючи паузу, людина може знову замкнутися. Зберігайте напруженість очікування її слів. Заохочуйте співбесідника до продовження розмови, використовуючи фрази на зразок: "Так, це цікаво...", "Дуже важливо...", "Це оригінально..." тощо.

Навіть якщо під час цієї зустрічі вдасться добитися лише часткової відвертості, то це вже означатиме, що процес спілкування розпочався.

На сьогодні в умовах розвитку ринкової економіки будь-якому керівнику не обійтися без уміння домовлятися, захищаючи інтереси колективу, регіону або й країни, з найрізноманітнішими суб'єктами партнерських стосунків. Така домовленість, яка найчастіше виступає у вигляді переговорів, теж має під собою певну соціально-педагогічну основу, яку необхідно розвивати і використовувати.

Вивчивши досвід західних ділових людей, дослідник Л.Пронський зібрав його і викликав у вигляді коротких правил з коментарями (Пронский Л. Правила ведения переговоров //Деловая жизнь. - 1996.- № 6. - С. 14-18). На основі їх пропонуємо комплекс тактичних прийомів, які в сукупності визначають стратегічні основи ведення переговорів.

1 .Дикуни не ведуть переговорів, оскільки це засіб для розумних істот добитися бажаного з найменшими витратами.

2.Учасники переговорів-два "комп'ютери", які "барахлять", оскільки їм багато чого заважає. Ремонту вони не підлягають. Ударяти по них теж не можна, бо перестануть працювати зовсім. Залишається лише одне - регулювання з метою отримання двох рішень, які співпадають.

З.До переговорів виходьте з найгіршого - провалу їх. Готуйте альтернативу, якщо можна - кілька. Без підходящої альтернативи не розпочинайте їх. Альтернатива - це: а) ваша впевненість у собі й розкріпачення; б) критерій сприйнятливості тих варіантів, які на переговорах будуть запропоновані; в) непоганий доказ для протилежної сторони, яка пропонує гірші варіанти.

4.До переговорів шукайте розумне справедливе рішення, оскільки на переговорах іде обговорення знайденого, а не пошук. Розумне рішення те, яке відповідає інтересам обох сторін. Воно довговічне. Певні переваги за рахунок партнера скорочують термін домовленості.

5.Не обмежуйтеся одним варіантом рішення, інакше в процесі аналізу ситуації відбудеться щось схоже на коротке замикання, коли всі надії покладатимуться на одне це рішення, розпалюючи його до червоноти. У протилежному випадку з'являється можливість один і той само інтерес задовільнити різними способами, а по-друге, інтересів теж багато і можна, недоотримавши в одному, компенсувати все з надлишком у чомусь іншому.

6. Шукайте об'єктивний критерій, щоб вас не запідозрили в хитрості. Джерело такого критерію безпристрасне: традиції і моральні норми, які розділяє партнер; пануючі на ринках ціни; технічні, юридичні та інші норми, встановлені для всіх; незалежні наукові розробки. Шукайте прецедент, найкраще з практики партнера, тоді йому легше буде прийняти цей критерій. Використовуйте древню процедуру: одна сторона ділить, а друга вибирає будь-яку половину чи частину. Можна використати процедури по-чергового користування або жеребкування.

7. Вивчіть своїх партнерів та їх інтереси, аби не перетворити переговори в діалог глухих. Можна нічого не знати про позицію протилежної сторони, але про інтереси знати обов'язково. Інтерес - це суть бажання. Позиція - це те, в якій формі це бажання хотілося б реалізувати.

8 .Дізнайтеся про всі інтереси співрозмовника. Чим більше їх знатимете, тим більше рішень можна заздалегідь підготувати і отримати серед них вдалі, тим паче, коли з-поміж інтересів партнера є несуттєві, які ви легко можете задовільнити.

9. Знайдіть спільні інтереси, які є завжди навіть у воюючих сторін. Причому завжди більше того, що об'єднує, ніж роз'єднує. Спільні устремління створюють комфортний тон на переговорах.

10. Знайдіть відмінності в інтересах. Як правило, їх погодити легше. Про це свідчить такий відомий на заході сюжет: чоловік не міг їсти пісного, а дружина-жирного. Однак, розділяючи обід, доїдали все "до крихти".

11. Знайдіть процедуру переговорів, інакше обговорення буде неефективним. Найкраще використати процедуру одного тексту. Кожна зі сторін готує проект рішення. Уході його обговорення починають переробляти ті пункти, які викликають неприйняття однієї із сторін. З вичерпуванням таких пунктів переговори й закінчуються.

12. До початку переговорів обговоріть із протилежною стороною такі питання: де і коли вони будуть проходити, в яких умовах, у якому складі. У ході домовленості в словах, поступках, тоні співбесідника "пройде" та інформація, яку часто вловлюють на підсвідомому рівні: чи чекають від вас односторонніх поступок, чи готові шукати розумного і справедливого рішення, чи хитруватимуть, чи націлюватимуться на чесну поведінку і повагу до партнера.

13. Складіть план своєї поведінки, орієнтуючись на найгірший початок (використання недостойних прийомів, хитрування, психологічний тиск). Не слід розгублюватися, або мовчки ковтати "піґулку". Не варто виходити із себе, стаючи "на однудошку". Правильним буде, не відповідаючи грубістю на грубість, показати свою незгоду з подібними методами. Вам можуть зробити некоректне зауваження стосовно вашого зовнішнього вигляду, примусити чекати, перериватимуть переговори для спілкування з іншими особами, натякати на вашу непоінформованість, можуть нарочито демонструвати неувагу, примушуючи повторювати щойно сказане, поставити крісло так, щоб сонце падало в очі тощо. Це можна припинити такими словами: "Даруйте, але у мене складається враження, начебто ви намагаєтеся поставити мене в незручне становище своєю поведінкою і зауваженнями. Якщо ви бажаєте поступок з мого боку, то просто скажіть мені про це".

14. Підготуйтеся до позиційного торгу. Стратегія позиційного торгу, вибрана вашим партнером, передбачає жорстку позицію, про яку заявляють відразу, відстоюючи її з першої ж хвилини. Насамперед, не концентруйтеся на позиціях, а переводьте обговорення на інтереси, які лежать в їхній основі. Використовуйте принцип східної боротьби джі-джітсу, який полягає в нанесенні втрат противнику не зустрічними ударами, а його ж власною енергією, спрямованою проти нього. Не натискуйте у відповідь. Не відкидайте позицію партнера, але й не приймайте її. Коли атакують ваші ідеї, не захищайте їх, але й не відмовляйтеся. За допомогою запитань переключайте енергію на інтереси. Запитання примушують думати, а не нападати. Другий прийом - пауза і мовчанка. Якщо ви отримали на своє питання незадовільну відповідь, мовчіть і чекайте. Мовчанка відкидає слова співбесідника назад до нього і примушує відчути їх недоречність, говорити, щоб заповнити незручну паузу. Не поспішайте переходити до другої теми, закінчіть цю, не знімаючи "повислих" слів із "гачка". Третій спосіб перевести переговори в розумне русло - звернутися за посередництвом до третьої сторони. Прикладом цього можуть бути переговори між Ізраїлем та Єгиптом у 1978 році, які зайшли у глухий кут через претензії обох сторін на Синайський півострів. США вдалося помирити обох, запропонувавши залишити Синай за Єгиптом за умови повної очистки півострова від військових частин і зброї, що гарантувало безпеку Ізраїлю. Таким чином, відбулося взаємне задоволення інтересів за умови відмови від початкових позицій.

15. Створюйте атмосферу і підтримуйте її. Будьте як дантист, який працює з хворим зубом. Бійтеся зачепити нерв людських амбіцій партнера. Робіть йому маленькі приємності (дружня записка, спільна трапеза, вибачення, невеличкий подарунок тощо).

16. Обговорюйте своє взаємосприйняття. Ставте себе на місце партнера, щоб побачити ситуацію з його боку. Не приховуйте того, що турбує вас. Не відповідайте емоцією на емоцію, пам'ятаючи слова Талейрана: "Це більше, ніж злочин, це помилка".

17. Обговорюйте інтереси, аби швидше прийти до їх погодження. Відомий приклад: дві сестри сперечалися через апельсин. Зрештою, домовилися розділити навпіл. Одна свою частину з'їла. Друга взяла лише шкірку для випічки торта, а м'якоть викинула. Хіба ж не можна було домовитися відразу ж і з більшою користю для обох?

18. Говоріть. Слухайте. Розумійте. Найчастіше у спілкуванні та дискусії виступає три проблеми: не говорять, не слухають, не розуміють.

19. Уявіть, що ви сіли в один човен із співрозмовником. Навколо - бурхливе море проблем. Ви вирішуєте спільне завдання, а не кожний своє. Ви можете або разом допливти до берега, або разом втопитися в глибинах ненависті та ворожості.

Ці "Стратегічні основи ведення переговорів" певним чином можуть слугувати зразком для вирішення у ході діалогової взаємодії багатьох суперечностей на різноманітних рівнях.

Однак для кожного керівника, тим паче посадовця високого рівня, для державницької орієнтації в соціально-педагогічних аспектах власної діяльності необхідно хоча б в найзагальнішому вигляді визначитися у характері соціалізації широких мас населення, її проблемах, завданнях, можливостях власного соціально-педагогічного впливу.

Проблеми, які ставить перед українським суспільством сучасне життя, далеко не вичерпуються економічними негараздами останнього десятиріччя. Відомий французький письменник Стендаль (справжнє ім'я Анрі Марі Бейль) на початку ХІХ століття говорив: "Людина живе на землі не для того щоб стати багатою, а для того щоб стати щасливою". А щасливим, на думку багатьох мислителів світу, можна стати лише за умови самовираження. Стосовно цього англійський письменник Оскар Уайльд понад сто років тому сказав: "Ціль життя - самовираження. Проявити у всій повноті власну сутність-ось для чого ми живемо". На сьогодні, як уже згадувалося, лише 5% працюючих у вітчизняному народному господарстві є професіоналами високого класу, тобто людьми, які проявляють себе у всій "повноті власної сутності". Це є свідченням того, що державна система не націлена належним чином на продукування "справжніх", "щасливих" людей, які, з одного боку, вміють знаходити шляхи до самого себе справжнього, а з іншого, мають матеріальні можливості виборутакого шляху. З подібною проблемою, хоч і дещо в менших масштабах, зустрічаються й багаті західні країни. Однак їхнє багатство дає їм можливість знаходити альтернативні способи вирішення. Наприклад, Німеччина потребує щорічно "чужих мізків" і "рук" з інших країн у кількості 200-300 тисяч чоловік. Дякуючи своєму багатству, вона їх отримує. Україні ж такий шлях поки що недоступний. Необхідно зосереджувати економічні, політичні, правові, адміністративні, соціально-педагогічні зусилля на такому прискоренні та якісних змінах процесів соціалізації населення країни, які б дозволяли швидше і якісніше "визрівання" своїх "домашніх" професіоналів високого класу, талантів та геніїв, здатних на шляху до інформаційного суспільства з його відомими пріоритетами в короткий час створити яскраву ауру нації.

Добитися ж цього без зміни базової моделі соціалізації неможливо. Поступовий перехід від моделі підкорення до моделі інтересу гальмує низка причин: 1) небажання певної частини населення відмовитися від наявних широких можливостей підкорятися владним розпорядженням і соціальному контролю; 2) неготовність більшості людей до самостійності, творчості, активності (й дотепер панує тип особи-виконавця, а не творця); 3) недостатнє врахування соціокультурних та етнопсихологічних особливостей соціальних груп та ментальностей громадян України; 4) складна соціально-психологічна ситуація в реальному державотворенні (настрої розчарування, негативізму, невпевненості, когнітивного дисонансу; драматичний процес адаптації людей середнього та похилого віку, оскільки їх претензії орієнтовані в основному на систему ролей і цінностей тих суспільних відносин, котрі відходять) (Л. Орбан-Лембрик).

Розвиток людських індивідуальностей, творчої потенції людей у суспільстві концентруються упевних групахгромадян-еліті, якай виступає інструментом прогресу, спрямовувачем нації на її прогресивний розвиток. Дослідниця проблем формування сучасної української еліти професор Національної академії державного управління при Президентові України М.Пірен стверджує, що й зараз чітко спостерігається споконвічна тенденція розширення можливостей для найобдарованіших особистостей пробитися в еліту. Однак у перехідний період в Україні склалася і загострилася така передумова, як наявність грошей та влади. Система ж влади формує мотиви, якими користується політична еліта, що прагне оволодіти владою. "Якщо влада, - пише М.Пірен, - буде сконцентрована в одних руках, то навіть у "ангела" можуть вирости "роги" - так часто говорять в народі. Тому тільки розумний перерозподіл владних повноважень між усіма гілками влади (законодавчою, виконавчою і судовою) забезпечить демократичний розвиток країни. Причому треба зауважити, що перерозподіл повноважень не повинен підганятися під конкретну особу, бо тут теж з'являться проблеми: чим більше владних повноважень, тим більше виникає спокус для звуження громадянської свідомості. Тому конче важливо посадовцю обирати команду, яка б не вела до цього негативу. Як засвідчує історія, в команді лідера мають бути професіонали, котрі є не тільки однодумцями, а й опозиціонерами. Тоді й створюється рівновага сил, що убезпечує від потрапляння "на манівці" (Пірен М. Проблеми формування сучасної української еліти // Соціальна психологія. - 2004. - № 2. - С. 39).

Досвід підтверджує, що проблеми соціалізації, зокрема, повноти самореалізації кожного громадянина, краще розв'язуються за умови формування владних структур з професійної, законослухняної та патріотично налаштованої еліти з державницькою психологією і сучасним громадянським мисленням. Вона ж у багатьох випадках консервувала суспільство, переймаючись власними інтересами, стримувала інноваційні процеси, залишаючи науково-освітянську еліту в умовах виживання.

За даними опитувань Центру ім.О.Разумкова на запитання "Наскільки сильно впливають на прийняття рішень правлячою елітою України такі особи та інститути?", експерти дали відповіді, згідно з якими вплив керівників найбільших фінансово-промислових груп склада у той час 80,7%, Росії в особі її керівництва та бізнес-структур - 31,3%, США в такій особі - 25%, силових структур - 21,1%, політичних партій - 17,2%, а представників наукової і творчої інтелігенції-0,7%. Це тривога для всіх у країні, і пора вирішувати її на державному рівні.

Аналіз інформації Інституту соціології НАН України засвідчив, що більшість представників "нової буржуазії", яка інтегрувалася в політико-управлінську еліту, нехтувала законами України, оскільки українська державність завжди була для неї своєрідним "бізнес-проектом". Це стало причиною високого рівня корупції, згубно відбилося на настроях молоді та її моралі, певним чином призвело до "помаранчевої" революції.

Значна частина юнаків та дівчат вважає, що на них принципи моралі не поширюються, а рівень і якість освіти в житті не такі важливі, як гроші, "свої люди" в органах влади, комерції та силових структурах.

Перебудова управлінських структур і створення дієздатного ядра - управлінської еліти, яка могла б здійснювати належний соціально-педагогічний вплив на широкі маси населення, на думку М.Пірен, нерозривно пов'язано з вирішенням таких питань: а) прийняття нової редакції Закону України "Про державну службу"; б) вироблення підходів до формування механізмів виховання нової еліти; в) викорінення формального, нетворчого підходу у проведенні конкурсного відбору на державну службу; г) зміцнення духовно-моральних засад еліти, виховання кожного урядовця в дусі високої громадянськості, патріотизму; ґ) підвищення культури кадрових відносин, розробка дієвого механізму очищення еліти та її оточення від демагогів, кар'єристів та інших випадкових "елементів"; д) дотримання ґендерної рівноваги в урядових структурах.

Необхідно шукати нові форми взаємозв'язку між елітою і територіальною громадою. Це потрібно, насамперед, для інтеграції України в європейську спільноту та реалізації ідеї сталого розвитку. Право територіальної громади на участь у місцевому самоврядуванні повинно здійснюватися конструктивно і серйозно, оскільки в протилежному випадку в Україні не сформується суспільство, яке б сприяло найповнішій самореалізації кожного свого члена на загальне благо. Для цього необхідно формувати психологію державного народу і бути господарем на свої землі.

Відрадно, що нині в Україні уже розпочався процес елітаризації політичної еліти, і проходить він через поповнення її новими людьми і зміну психології тих, хто працює. Тут слід зважати зважати на загальні особливості соціалізації особистості як у відносно стабільному суспільстві, так і в нестабільному, які досить повно вивчені професором Л. Орбан-Лембрик. Стабільність-нестабільність, вважає вона,-важлива характеристика стану соціального життя не лише всередині держави, а й у системі міжнародних відносин. Створення умов для нормального функціонування соціальних інститутів передбачає стабільний розвитковий стан суспільства, його здатність до динамічності, адаптованості, інтенсивних внутрішніх зв'язків, автономності, саморегуляційності, гуманістичності. Нестабільність та соціальна криза, у свою чергу, характеризуються порушенням "ідеологічної цінності" суспільства (Е.Еріксон), руйнуванням попередньої системи вартостей або її повною заміною на іншу, конфліктними ситуаціями, соціальним, економічним, соціально-психологічним, політичним напруженням.

Соціально-психологічна стабільність, зокрема, зосереджується на взаємозв'язках спільності й особистості, за яких жодна із сторін не може істотно змінити соціальну систему в своїх інтересах. Тому й утримується стан відносної рівноваги та збалансованості дій соціальних груп та індивідів. Якщо соціальні групи та окремі громадяни відносно безболісно пристосовуються до змін у соціальному середовищі, то стабільність вважається динамічною. Водночас, дуже високий рівень соціально-психологічної стабільності соціальної спільності зменшує її життєздатність, оскільки вона не здатна швидко пристосуватися до реальних соціумних змін. Така стабільність безпосередньо залежить від суспільного прогресу, джерелом якого є потреби та інтереси людей, ступінь їх задоволення. Відсутність можливостей такого задоволення зумовлює регрес.

На основі вивчення впливу певного етапу життєвого циклу особистості на успішність її соціалізації з урахуванням факту стабільності-нестабільності розвитку суспільства А.В.Петровський висловив припущення про те, що доцільно створити не одну, а дві моделі соціалізації особистості, пізніше концептуально узагальнивши їх. Перша з них розрахована на відносно стабільне соціальне середовище, а друга-відображає становлення особистості у швидкозмінному соціумі. Тобто життєвий шлях людини стає синхронізованим чередуванням пе