Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Реформування змісту освіти

Поруч з перенесенням акценту з діяльності вчителя на діяльність учня та раціоналізацією інформативного компонента, змісту едукації другим напрямом його демократизації є "індивідуалізація'' інформації, тобто наближення її до можливостей і потреб дитини. Це здійснюється шляхом вибору (іноді доволі широкого) предметів, профілізації навчання, вибору типу навчального закладу, факультативного (додаткового) навчання, індивідуальних консультацій тощо.

Дещо в цій ділянці вже здійснюється. Останніми роками на виконання Закону України "Про загальну середню освіту" відбувається розробка державних стандартів для початкової, основної і старшої шкіл. Так, у проектах для початкової освіти пропонується шість освітніх галузей ("Мови і література", "Математика", "Здоров'я і фізична культура", "Технології", "Людина і світ", "Мистецтво"), а для основної й старшої шкіл — сім ("Мови і література", "Суспільствознавство", "Математика", "Природознавство", "Естетична культура", "Здоров'я і фізична культура", "Технології"). Характерною ознакою цих напрямів є спроба певної раціоналізації та інтеграції пропонованої для школи інформації, а також акцент на діяльності дитини.

Проекти цієї системи стандартів визначають розподіл годин між галузями, а також визнають інваріантну і варіативну їхні складові. Перша з них регламентується державою, є обов'язковою і трактується як мінімальна. У початкових класах для неї відводиться 90 % годин, а в основній і старшій школах — приблизно 84 %.

Варіативна складова формується самим навчальним закладом, і в початкових класах для неї відводиться 10 % часу, а в основній і старшій школах — приблизно 16 % ("Освіта України", № 50, 13 груд. 2000 і "Освіта України", № 1—2, 14 січ. 2003).

У відповідних проектах зазначається, що зміст освітніх галузей на всіх рівнях формується на засадах науковості й системності знань, їх практичної спрямованості, цінності для соціального становлення особистості, гуманізації та демократизації шкільної освіти ("Освіта України", № 1—2, 14 січ. 2003). Ще кращі наміри декларуються з посиланням на Національну доктрину розвитку освіти. Основними напрямами оновлення змісту шкільної освіти мали би стати: її особистісна орієнтація, пріоритет загальнолюдських і національних цінностей, забезпечення якості освіти на основі новітніх досягнень науки, культури і соціальної практики.

Оцінюючи ці зусилля освітніх органів, слід, проте, відзначити їх певну обмеженість і "нерішучість". Очевидно, що визнання варіативної частини змісту може бути потрактоване лише як перший паросток вирішення фундаментальної проблеми вибору навчальних предметів.

У системах освіти держав з усталеними демократичними традиціями варіативна частина становить до 60—70 % годин і зорієнтована не лише на вибір навчального закладу, але й, найперше, на вибір окремої дитини, з максимальним урахуванням її можливостей і потреб. Звичайно, це вимагає значних коштів, бо предмет може бути обраний і невеликою кількістю учнів, а таких предметів пропонується іноді чимало. Держава за цих умов замовляє в школи лише ті предмети, які цілком необхідні для формування адекватного світогляду і нормальної поведінки людини в суспільстві (рідна мова і література, історія, наука (поняття про різні її галузі), іноді релігія, фізична культура тощо). Потребують також уточнення можливості й права різних типів шкіл (гімназій, ліцеїв, приватних шкіл та ін.), які повинні забезпечувати певну специфіку змісту едукації.

У річищі індивідуалізації змісту едукації розвивається також ідея профілізації класів у школі. У перспективі розвитку нашої освіти це стосується найперше старшої школи, яка мала б забезпечити органічне входження випускника в реальне життя — підготуватися до продовження навчання у ВНЗ за певним профілем (гуманітарний, фізико-математичний, природничий та ін.), або до участі у виробництві чи бізнесі. Цей останній профіль багато в чому мав би нагадувати підготовку в професійній школі. Принагідно зауважимо, що у Німеччині майже 76 % усіх дітей середнього і старшого шкільного віку навчаються у професійно-технічних школах.

Треба зазначити, що переоцінка змісту едукації в згадуваному напрямі не є випадковою і специфічною лише для нашої освіти і нашого часу. Аналогічною, наприклад, була ситуація в українській педагогіці Галичини міжвоєнного часу, коли після розпаду Австро-Угорської імперії суспільство переживало становлення ринкових умов співжиття.

Обґрунтовуючи доцільність і напрям освітніх реформ, Яким Ярема писав у 1934 р.: "Тому новочасний напрям в педагогії змагає саме до плекання і розвивання психічних здібностей на основі облегшеного і доволі вкороченого наукового матеріалу.

Хто набуде в школі таку спроможність, той відтак у житті легко може продовжити свої студії в різних областях знання, а також і в практичному житті буде вміти скоріше долати всякі перешкоди. Тому механічне вбивання матеріалу в пам'ять і не менш механічне опитування учнів реформа заступила спільною духовною працею учнів під проводом учителя, а ціллю тої праці є якраз вироблення згаданих здібностей" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 113—114).

Нарешті, варто зазначити, що низький темп демократизації змісту едукації в нашій освіті зумовлений також нивкою об'єктивних причин, зокрема, відсутністю коштів на виготовлення нових підручників, консервативністю та низькоякісною технологічною підготовкою вчителя, низьким рівнем його заробітної платні тощо. Усе це, звичайно, сповільнює відповідні процеси в освіті, але не скасовує їх гострої потреби.

Завдання для самоконтролю

1. Що означає поняття "зміст едукації"?

2. Схарактеризуйте діяльнісний компонент освіти.

3. Назвіть основні напрями демократизації інформативного компонента змісту едукації.