Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Опредмечення цінностей

Ідеальна природа цінностей зумовлює те, що вони є найперше предметом визнання і віри. І це, очевидно, одна з їхніх головних прикмет: цінності стосуються також тих найпотаємніших глибин людської душі, які не можна осягнути раціоналістичним мисленням. У певному сенсі вони репрезентують стан духовності людини та суспільства, а відтак носять містичний (ірраціональний) характер. Людина багато що сприймає на віру, на багато що просто сподівається, багато що любить, — і все це далеко не завжди обґрунтовано.

Природа цінностей передбачає також їх опредмечення, тобто певне матеріальне втілення, що робить їх доступними для сприйняття, служить засобом їх передачі відлюдний до людини, засобом їх поширення. Можемо визначити щонайменше три головні форми такого опредмечення.

1. Кодекси цінностей, тобто в тій чи іншій мірі систематизований перелік їх у формі певних вербальних правил, вимог, законів, заборон, визначень тощо (див. нижче). У християнській філософії таку функцію виконує "Катехізис". Був колись, як відомо, і так званий моральний кодекс будівника комунізму, хоча насправді моралі тут стосувалися заледве чотири пункти з дванадцяти.

2. Цінності опредмечуються у формі якостей людської душі, що презентується назовні певними вчинками, всією поведінкою людини. Власне тоді ми говоримо про виховання прикладом і на прикладі. В широкому сенсі сюди віднесемо і міжнаціональні та соціальні стосунки окремих людей, їх груп та народів. Люди, громадські об'єднання і партії, держави тощо завжди демонструють свою прихильність до тих чи інших вартостей, відстоюють їх і прагнуть їх поширення.

3. Нарешті, цінності втілюються в різних формах культури. Сфера такого опредмечення дуже широка і включає найперше: філософію, літературу, мову, мистецтво, релігію і Святе Письмо, традиції, втілені у звичаях та обрядах, державну і народну символіки, ідеологічні, моральні та правові джерела і чинники (конституцію, кодекси законів, міжнародні документи на зразок Загальної декларації прав людини тощо).

Як кодекси, так і моральні вчинки людей і, особливо, різні форми культури, власне, й стають самодостатніми чинниками виховання саме тому, що мають в собі вартості. Зрештою, та обставина, що вони в більшості випадків опредмечені імпліцитно, "приховано'', зумовлює два важливі для практики виховання моменти.

По-перше, через предмет цінності часто засвоюються інтуїтивно, неусвідомлено для самої людини. Тому добра книжка, народні звичаї, картина чи музика виховують людину і без участі виховника, — їхній вплив є самодостатнім. "Немає такої книжки і такої науки, — пише К. Ушинський, — яка не зачіпала би хоч якоюсь мірою серця дитини, а від цих маленьких зачіпань утворюються рисочки, а з цих рисочок утворюються асоціації, а з цих асоціацій іноді складаються потім такі джерела схильностей і пристрастей, які вже неспроможна перебороти й доросла людина" (Ушинський К., 1983, с. 263).

По-друге, предметна "прихованість" цінностей часто призводить до того, що в організації виховання не завжди бачимо дійсний зміст предмета, а тому часто (іноді помилково) вдаємося до предмета не з тими вартостями і не того призначення, на які вказують нам наші цілі. Прикладом цього може бути сучасна виховна функція свят: досі у нашій свідомості та практиці виховання співіснують образи Святого Миколая і Діда Мороза, свят Нового року і Різдва Христового, не розрізняємо понять "неділя" і "вихідний день". Ба, навіть намагаємося поєднати педагогічну спадщину А. Макаренка і Г. Ващенка. Тим часом, це носії різних систем вартостей.