Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Рівень сформованості вміння спілкуватися

Перед вами 25 варіантів поведінки у спілкуванні, кожний з яких може бути оцінений за трибальною системою. Якщо ви завжди чините так, як сказано у запитанні, зарахуйте собі два бали; якщо так буває не завжди — один; якщо рідко — нуль. Для репрезентативності результату треба бути максимально відвертим.

1. Перш ніж розпочати дискусію на делікатну тему, принаймні жестами виказую свою "готовність до бою" — збираю папери на робочому столі.

2. Коли передбачається, що розмова буде тривалою, пропоную співбесідникові каву, чай чи воду.

3. Сідаю в безпосередній близькості до співбесідника, прямо перед Його обличчям.

4. Стежу за найменшими змінами в інтонації свого візаві, прагну збагнути його почуття.

5. Уважно дивлюся на партнера, але намагаюся, щоб вираз очей не здавався упередженим чи "холодним".

6. Не висловлюю свої думки чи судження похапцем, принаймні доти, доки дискусія не закінчиться.

7. Використовую "жести розуміння", наприклад, киваю головою, коли співрозмовник говорить про щось важливе.

8. Коли слухаю, мене дратують телефонні дзвінки, сторонній шум.

9. Під час розмови моя поза розслаблена незалежно від змісту бесіди.

10. Хоч виникає потреба занотувати деякі слова чи фрази, не роблю довгих записів під час розмови.

11. Інколи використовую ключові думки мого співбесідника, викладаючи їх своїми словами.

12. Ставлю запитання, коли хочу у чомусь переконатися, уточнити чи зрозуміти почуття співбесідника.

13. Не висловлюю невдоволення недостатньо зрозумілою мовою чи невпевненістю співбесідника.

14. Час від часу звертаюсь до свого візаві по імені.

15. Під час напруженої дискусії даю змогу співбесіднику висловити свою думку до кінця.

16. Зважаю на кожен вияв емоцій.

17. Моя поведінка адекватна поведінці співбесідника. Наприклад, коли він засмучений, мої поза і вираз обличчя висловлюють співчуття.

18. Стримую спокусу закінчити речення, почате співбесідником чи бажання схилити його до висновків раніше, ніж він зробить це сам.

19. Говорю повільно і спокійним тоном.

20. Уникаю різких жестів, а також не дивлюся на годинник чи папери.

21. Не тільки помічаю переживання співбесідника, а й поділяю їх.

22. Коли мене запитують, відповідаю прямо, без усіляких застережень.

23. Коли не можу дати тверду відповідь на запитання, не вагаючись, кажу: "Я не знаю".

24. Періодично запитую партнера, чи правильно я Його зрозумів.

25. Допомагаю співбесіднику завершити розмову, віднайшовши спільне рішення.

Якщо ви набрали 40 і більше балів — ви гарний співбесідник, умієте уважно слухати. Коли набрана вами кількість балів коливається між 30 і 39 — очевидно, що ви знаєте техніку активного слухання і можете нею користуватися, але додатковий тренінг не завадить. Якщо ж у вашому активі менше 30 балів — не картайте себе, використовуйте будь-яку нагоду спілкування, читайте літературу на цю тему. Пам'ятайте —активне слухання передбачає зміщення фокусу розмови на особу, з якою ви говорите, а не на себе. Активне слухання ставить вашого партнера на місце першого номера, основного промовця. Віддача обов'язково виявиться у задоволенні вами людьми, які вас оточують.

Для успішності й ефективності спілкування вчитель-вихователь має зважати на умови, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин і спілкування з вихованцями.

По-перше, вчитель має якнайповніше оволодіти психолого-педагогічними якостями і вміннями. Це той ґрунт, який дає змогу вихователеві опанувати майстерність педагогічного спілкування. По-друге, лише високий рівень тактовності вчителя є важливою передумовою ефективності спілкування а учнями, колегами, батьками. Педагогічний такт (лат. taktus — дотик, відчуття) — це міра педагогічно доцільного впливу вчителя на учнів з урахуванням їхнього психічного стану. З педагогічним тактом тісно пов'язане вміння педагога володіти соціальною перцепцією (лат. perceptіо — сприймання, пізнання), що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів, людей ("читання по обличчю").

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, залежить певною мірою від уміння вчителя "подати себе", створити позитивний імідж шляхом сам о репрезентації.

Оскільки основним засобом педагогічного спілкування є слово, то мовленнєва культура вчителя створює морально-психологічну атмосферу, яка робить спілкування бажаним для вихованців.

Для забезпечення у процесі педагогічного спілкування оптимального психологічного контакту особистість учителя-вихователя повинна мати велику кількість "вільних валентностей", бути атракційною, тобто здатною "приворожувати" дитячі серця. Наявність цієї здатності залежить передусім від гуманістичної спрямованості педагога, його любові до дітей.

У процесі спілкування необхідно дотримуватися внутрішньої психологічної схеми протікання цього процесу: а) посилаю думку; б) стежу за сприйманням її партнером (цікавлюсь його оцінкою); в) сприймаю зворотню думку партнера; г) оцінюю її; д) посилаю у відповідь нову думку.

Для подолання невпевненості у собі, що характерно для молодих учителів, необхідно займатися своєрідним аутотренінгом. З цією метою в стані релаксації (лат. relaxatio— зменшення, послаблення) треба навіювати собі, вимовляючи такі слова: "Я люблю дітей"; "Мені з ними цікаво"; "Я спокійний і впевнений"; "Учні слухають мене"; "У спілкуванні з учнями я почуваю себе впевнено"; "Дітям цікаво зі мною"; "Настрій у мене бадьорий"; "Усі вихованці слухають мене"; "Я готовий вислухати їх і відповісти на всі їхні запитання" та ін.