Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. - 2.6. Мотиви навчання

Мотив навчання (від фр. motif — рухаю) — внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує залучення особистості до пізнавальної діяльності, стимулює розумову активність. Мотивами можуть бути потреби й інтереси, прагнення й емоції, установки й ідеали. З психологічного погляду мотиви є внутрішніми рушіями навчальної діяльності. Від рівня сформованості мотивів багато в чому залежить успішність і ефективність навчальної діяльності.

Можна виділити кілька груп мотивів.

1. Соціальні, які мають широкий спектр свого вияву. Передусім це прагнення особистості шляхом навчання утвердити свій соціальний статус — у суспільстві, в певному соціальному колективі (родині, класі та ін.).

2. Спонукальні: пов'язані із впливом на свідомість школяра певних чинників — вимог батьків, авторитету вчителів, колективу однолітків та ін.

3. Пізнавальні: виявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються шляхом отримання задоволення від самого процесу пізнання та його результатів. Пізнавальна діяльність людини є провідною сферою її життєдіяльності. Тому формування в учнів пізнавальних мотивів — це провідний фактор успішності пізнання, бо через нього реалізуються природні потреби людини.

4. Професійно-ціннісні: відображають прагнення людини отримати професійну підготовку для участі у продуктивній сфері діяльності. Ці мотиви вступають у дію на етапі вибору професії і безпосереднього здобуття професійної освіти.

5. Меркантильні: пов'язані з безпосередньою матеріальною вигодою, корисливістю особистості. Вони не є вирішальними, діють лише вибірково, залежно від індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини.

Кожен педагог, дбаючи про ефективність навчальної діяльності вихованців, спільно з їхніми батьками має цілеспрямовано працювати над формуванням у них дієвих мотивів.

2.7. Оптимізація та інтенсифікація навчання

Оптимізація (від лат. optimus — найкращий, найзручніший) — процес надання будь-чому найкращих, найзручніших умов для діяльності. Під оптимізацією навчального процесу треба розуміти створення найбільш сприятливих умов — добір методів, засобів навчання, забезпечення належного санітарно-гігієнічного середовища, морально-емоційних чинників тощо — для отримання бажаних результатів без додаткових затрат часу і фізичних зусиль.

Вибір оптимальних варіантів навчального процесу передбачає дотримання в діях педагога таких етапів, як:

1) чітке формулювання дидактичних завдань відповідно до певних форм організації навчання;

2) добір і конкретизація змісту навчання;

3) добір найдоцільніших форм організації навчання;

4) визначення доцільних методів і засобів навчання;

5) забезпечення планування навчального процесу на конкретному уроці;

6) створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов для проходження навчального процесу;

7) забезпечення керування навчальним процесом на уроці на достатньому науковому рівні;

8) аналіз результатів навчальної діяльності з метою коригування у перспективі.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку суспільства виникає проблема підвищення ефективності навчальної діяльності на всіх рівнях освіти. Упродовж століть суспільство задовольняв екстенсивний (від лат. extensivus — розширювальний) підхід до організації навчання. Він передбачає досягнення бажаних результатів у навчанні за рахунок кількісних факторів (збільшення тривалості навчання та обсягу часу на опанування навчальними дисциплінами тощо). На певних етапах історичного розвитку такий підхід задовольняв суспільні потреби, та з часом він вичерпав свої можливості. З розвитком науки, збільшенням обсягу інформації актуалізація проблеми продукування інтелектуального багатства суспільства викликала необхідність інтенсифікації навчального процесу.

Інтенсифікація (від фр. intensification — напруження і роблю) передбачає досягнення необхідних результатів за рахунок якісних факторів, тобто за рахунок напруження розумових можливостей особистості. Адже в процесі навчання в рамках екстенсивного підходу можливості мозку використовуються лише на 15—20 відсотків. Тому ефективніше використання можливостей мозку — це найперша передумова інтенсифікації навчального процесу. Потрібно зважати на низку факторів, які у своїй єдності і взаємозв'язку можуть забезпечити інтенсивність навчання. Це:

1) організація навчального процесу на достатньому науковому рівні з погляду розуміння сутності навчання, його рушійної сили, логіки навчального процесу, методів, форм і типів;

2) забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підготовки вчителя;

3) оптимальність змісту навчального матеріалу з погляду його доступності щодо вікових та індивідуальних можливостей школярів;

4) демократизація й гуманізація організації навчальної діяльності учнів;

5) створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов для навчання (харчування, дотримання вимог повітряного, світлового, теплового режимів, гігієна розумової праці);

6) широке використання технічних засобів навчання і передусім комп'ютерної техніки;

7) володіння вчителем педагогічною технологією й технікою та психотехнікою й психономікою;

8) забезпечення високого соціально-економічного статусу вчителя у суспільстві.

Забезпечення інтенсифікації навчання — проблема досить складна. Вона виходить далеко за межі суто педагогічних проблем. Але об'єктивні чинники соціально-економічного розвитку роблять її все більш актуальною.