Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД - Дорошко М.С. - Розділ 7. ГЕОПОЛІТИЧНЕ Й БЕЗПЕКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ

Географічне розташування, природно-ресурсний потенціал та етно-конфесійний склад населення центральноазійських республік

Центральна Азія - величезний географічний простір, утворений внутрішніми областями азійського континенту. Визначальною ландшафтною особливістю регіону є те, що його річкові системи не мають стоку у Світовий океан, тобто орієнтовані не назовні, а у внутрішні райони. Можна вважати, що межі регіону прокладені водорозділом річок, що мають внутрішній стік (Амудар'я, Сирдар'я тощо) і тими, що мають зовнішній стік (на півночі - великі сибірські ріки, орієнтовані до Північного Льодовитого океану - Об, Лена, Єнісей; на сході - річкові системи Тихого океану - Амур, Хуанхе, Янцзи; на півдні - Індійського - Інд, Ганг; на заході - Каспійське море з басейном р. Волга, що належить уже до Європи). У межах цього простору й розташовані пострадянські держави Центральної Азії - Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменистан і Узбекистан.

Сучасну назву регіону "Центральна Азія" уведено в офіційний обіг у 1993 р. на зустрічі глав нових держав регіону - колишніх радянських республік Середньої Азії. Раніше в радянських джерелах для позначення цього простору фігурувала назва "Середня Азія та Казахстан". Історичною ж назвою центральноазійського регіону є "Туркестан", що походить від тюрків, які становлять переважну частину місцевих етносів.

Західний Туркестан включає Туранську низину, Східний же відокремлений від нього високими гірськими масивами Паміру й Тянь-Шаню. Центральна Азія відкрита з північного заходу, де переважають безкраї степи, придатні для кочового скотарства, і закрита з півдня хребтами Гіндукушу і Копет-Дагу, що ускладнює сполучення між важливими життєвими центрами регіону. Лінії гірських хребтів спрямовані в широтному напрямі, що впливає на розподіл кліматичних зон. Головні ріки - Амудар'я та Сирдар'я - зорієнтовані в північно-західному напрямку до Туранської низовини, але, крім них, є багато внутрішніх річок та озер. Усе це утворює складний ландшафт регіону, який визначає багато в чому і його геополітичні особливості. Останні мали вплив на формування торгівельних шляхів і комунікацій та на перебіг історичних подій, зокрема, визначали напрямки воєнної експансії та поширення досягнень інших цивілізацій.

У воєнно-стратегічному плані регіон є відносно приступним з північного сходу, звідки найчастіше йшли кочові орди (гунів, тюрків, монголів), а також з північного заходу, звідки Росія без особливих зусиль двічі захопила Західний Туркестан (у XIX ст. та у 1918-1920 рр.). З південного заходу регіон захищений пустелями, але з країнами Передньої Азії його традиційно поєднують торговельні шляхи та інтенсивніше спілкування зі спорідненим населенням. Ці зв'язки виявилися настільки стійкими, що Центральну Азію в цілому можна вважати північно-східною периферією передньоазіатського цивілізаційного комплексу. Вторгнення персів, еллінів, арабів помітно вплинули на історію та весь цивілізаційний розвиток регіону.

Зі сходу та південного сходу Центральну Азію захищають великі гірські пасма і тому вплив індійської та китайської цивілізацій виявився слабшим. Встановлення постійного китайського контролю виявилося тривалим лише на сході регіону. Вторгнення далі на захід, у Ферганську долину, давало лише деякі короткочасні результати. З боку Індії значного воєнного тиску не було ніколи, якщо не брати до уваги епізодичну британську експансію в Афганістан. Швидше навпаки - Центральна Азія слугувала плацдармом для вторгнення в Індію арійських чи тюрко-монгольських племен, військ Олександра Македонського, Махмуда Газневі, Чингіз-хана, Тамерлана, Бабура та інших полководців.

Відносна доступність регіону перетворювала його на арену боротьби за геополітичне домінування з боку могутніших сусідів, тоді як обмеженість ресурсів та ефективних засобів самозахисту традиційно заважала регіону сформувати власне стійке цивілізаційне ядро. Найзначнішими місцевими державними утвореннями в Центральній Азії можна назвати державу Саманідів X ст. та імперію Тамерлана кінця XIV ст. Держава Тамерлана мала значні геополітичні амбіції та реальний вплив на історичні процеси в усій Передній Азії, але виявилася нетривкою і дуже швидко розпалася. У цілому Центральна Азія переважно перебувала під владою зовнішніх сил або у стані роздрібнених невеликих державних утворень локального значення.

Століттями в регіоні панували незмінний соціальний устрій та спосіб життя. Навіть початкові форми модернізації, що імплементувалися після російського завоювання, мали незначний вплив. Ситуація тривалої історичної стагнації почала змінюватися на рубежі XIX-XX ст., коли регіон дедалі активніше долучався до світових історичних процесів.

У менталітеті кожного народу міцно засіли стійкі уявлення про власне походження, генезу, місце серед інших народів. Історична пам'ять і сформовані соціальні міфологеми живлять національно-патріотичні почуття народу та сприяють зміцненню його державницької традиції. Пам'ять етносу здатна підтримувати й певні експансіоністські амбіції сучасних правлячих еліт, хоча це може містити в собі загрозу соціальних та міжетнічних конфліктів, які здатні підірвати усталену систему безпеки. Центральноазійський регіон не є винятком з цього правила. Той або інший етнос, що проживає на його терені, у певний період займав домінуючі позиції, а отже, може апелювати до історичної пам'яті задля національного самоствердження. Так, таджики згадують часи династії Сама-нідів, туркмени - імперії сельджуків, узбеки - державу Тамерлана, казахи та киргизи - апелюють до часів Чингіе-хана тощо.

Найбільшою за територією державою в регіоні є Республіка Казахстан, що посідає дев'яте місце у світі за площею й удвічі більша від території всіх республік Центральної Азії разом узятих. Загальна довжина кордонів Казахстану - 15 тис. км. Межує на півночі з Росією (6023 км), на північному сході і сході - з КНР (1718 км), на південному сході - з Киргизстаном (1053 км), на півдні - з Узбекистаном (2153 км), на південному заході - з Туркменистаном (345 км сухопутного та 1730 км морського кордону). Більша частина території Казахстану рівнинна, гірські масиви, найвищий з-поміж яких Хан-Тенгрі (понад 6500 м), розташовані на сході та південному сході республіки і охоплюють 10 % території. У складі населення країни, що становить понад 15 млн осіб, переважають казахи (53 %), а найчисельнішими національними меншинами є російська (30 %), українська (3,7 %), узбецька (2,5 %), німецька (2,4 %) татарська (1,7 %) й уйгурська (1,4 %). Інші етноси становлять 5,3 % населення республіки. Більшість віруючого населення Казахстану сповідує іслам і християнство (православні й протестанти (лютерани)).

Казахстан володіє різноманітними багатими запасами корисних копалин. Він є одним зі світових лідерів із запасами вольфраму, хрому, срібла, цинку, свинцю. На заході країни розташовані великі родовища нафти і природного газу, форфоритів, хрому, уранових руд. Північ багата на залізну руду, золото, кам'яне вугілля, боксити, сіль, титанові руди і азбест. На сході переважають руди кольорових металів, поклади вольфрамо-молібденових і титанових руд.

У центрі країни зосереджені поклади залізної і марганцевої руди, міді. Найбільше в Казахстані родовище коксівного кам'яного вугілля (Карагандинський басейн); на півдні - найбільше в СНД родовище фосфоритів Каратау.

Республіка Киргизстан розташована в гірських районах Центральної Азії. На півночі межує з Казахстаном, на сході - з КНР, кордон з Таджикистаном проходить Заалайським, Алайським і Туркестанським хребтами. Найскладнішу конфігурацію має кордон з Таджикистаном і Узбекистаном у Ферганській долині. Киргизстан має вигідне економіко-географічне розташування на перетині двох найважливіших торговельно-економічних осей регіону - Північ - Південь і Захід - Схід, територією Киргизстану проходить Великий Шовковий шлях. Географічно Киргизстан поділений на південь, що включає Ошську, Джалал-Абадську, Баткенську області, та північ (Чуйська, Таласька, Іссик-Кульська та Наринська обл.). Північ та південь єднає лише один сучасний автошлях Бішкек - Ош, придатний для проїзду автотранспорту.

У складі населення країни, що становить близько 5 млн осіб, переважають киргизи (65 %), а найчисельнішими національними меншинами є узбецька (14 %), російська (12,5 %), дугнанська (1,1 %), українська й уйгурська (по 1 %). Інші етноси становлять 5,4 % населення республіки. Більшість віруючого населення Киргизстану сповідує іслам і християнство (православ'я).

Киргизстан розташований у межах гірських систем Тянь-Шаню і Паміро-Алаю. Приблизно 90 % території Киргизстану перебуває на висоті понад 1,5 тис. м над рівнем моря, з них близько третини - на висоті понад 3 тис. м. Найвища точка Киргизстану - пік Перемоги (Дженгіз-Чокосу, 7439 м), що Центральному Тянь-Шані. Більша частина території Киргизстану належить до районів 8- 9-бальної сейсмічності.

Головне багатство Киргизстану - гідроенергетичні ресурси у басейні р. Нарин, потенційний обсяг яких оцінюється в 56,9 млрд кВт. год. За радянських часів тут було побудовано каскад з п'яти гідроелектростанцій. Надра республіки багаті на вугілля, нафту, газ і газовий конденсат, кольорові метали, переважно ртуть і сурму, вольфрам, олово, уран, золото тощо. Балансові запаси вугілля складають 1,3 млрд т, нафти - 20 млн т. Розвідані запаси нафти становлять 99,43 млн т, з яких уже видобуто понад 10 млн т. Золоторудні формації розвинуті в окремих районах Середнього і Північного Тянь-Шаню (Кумторське родовище має запаси понад 500 т). За запасами ртуті і сурми Киргизька PCP посідає перше місце на пострадянському просторі. Крім того, у Киргизстані розвідано родовища вольфраму, молібдену, міді, свинцю, цинку, арсенопірітових руд, нефелінових сієнітів та залізних руд. Виявлено також понад 1,5 тис. родовищ неметалічної сировини.

Республіка Таджикистан розташована на південному сході Центральної Азії. Більшу частину території (близько 93 %) займають високі гори Паміро-Алаю. На стику хребтів Академії наук і Петра Першого розташована найвища точка Таджикистану і СНД - пік Ісмоілі Сомоні (колишній пік Комунізму) - 7495 м. На заході і північному заході республіка межує з Узбекистаном, на півночі - з Киргизстаном, на сході - з Китаєм, на півдні - з Афганістаном (кордон проходить уздовж річок Амудар'я і П'яндж).

У складі населення країни, що становить понад 7 млн осіб, переважають таджики (80 %), а найчисельнішими національними меншинами є узбецька (15,3 %), киргизька і російська (по 1,1 %), лакайська (0,8 %), туркменська й татарська (по 0,3 %). Інші етноси становлять 1,1 % населення республіки. Більшість віруючого населення Таджикистану сповідує іслам.

У надрах Таджикистану містяться запаси нафти, природного газу, вугілля, урану, мідних, свинцевих, залізних, алюмінієвих руд, фосфоритів, цинку, граніту, мармуру, ртуті, золота, олова, вольфраму, бору, карбонатів, флюориту, коштовних та напівкоштовних каменів. Нафту та буре вугілля видобувають на півночі Таджикистану (відповідно, у районах Нєфтєабаду та Шурабу), на півдні розташоване родовище природного газу Кизил-Тумшук.

Республіка Туркменистан розташована в західній частині Центральної Азії. На півночі межує з Казахстаном, на сході і північному сході - з Узбекистаном, на півдні - з Іраном, на південному сході - з Афганістаном, на заході омивається водами Каспійського моря. Понад 80 % території займають пустелі, у тому числі одна з найбільших у світі - Каракуми (близько 350 тис. кв. км), гори займають майже 1/5 території (Копетдаг, Великий і Малий Балханм, Кугітангтау). Найвища гірська точка країни - Айри-Баба (3139 м). Для зрошення пустинних земель водами Амудар'ї у 1950- 1960-ті рр. споруджено Каракумський канал завдовжки 1400 км.

У складі населення країни, що становить близько 5,5 млн осіб, переважають туркмени, а найчисельнішими національними меншинами є узбецька, російська, казахська, українська й азербайджанська. Більшість віруючого населення Туркменистану сповідує іслам.

В основі сировинного потенціалу Туркменистану - природний газ і нафта. Прогнозні запаси вуглеводневої сировини країни (з туркменським шельфом Каспійського моря включно) оцінюються в 23 трлн куб. м природного газу і 12,2 млрд т нафти. Найбільші родовища газу розташовані в південній і східній частині країни. Володіючи понад 33 % світових запасів природного газу, Туркменистан посідає четверте місце у світі за його видобуванням. Зі 150 розвіданих на території республіки родовищ нафти і газу розробляється 42. Розвідано великі запаси сірки (близько 9 мли т), поклади сульфату натрію (міраболіту) і магнієвих солей (бішофіту), розташовані в затоці Кара-Богаз-Гол, значні запаси брому і йоду. Відомими є також родовища калійних солей і будівельних матеріалів.

Республіка Узбекистан займає серединне положення в центральноазіатському регіоні. Країна розташована в межиріччі Сирдар'ї і Амудар'ї. Північно-західний і північний кордон з Казахстаном є переважно пустельним, східний і південно-східний з Киргизстаном і Таджикистаном - переважно гірським. На півдні Узбекистан межує з Афганістаном, на південному заході - з Туркменистаном. Майже 4/5 території Узбекистану - рівнини, лише на крайньому сході та південному сході місцевість гориста (найвища вершина - 4633 м).

У складі населення країни, що становить понад 27 млн осіб, переважають узбеки (понад 75 %), а найчисельнішими національними меншинами є російська (7,4 %), таджицька (4,7 %), казахська (4,1 %), татарська (2,4 %>), каракалпацька (2,1 %>). Інші етноси становлять 4,3 % населення республіки. Більшість віруючого населення Узбекистану сповідує іслам.

У надрах Узбекистану виявлено великі поклади мінерально-сировинних ресурсів (95 видів мінеральної сировини). За запасами золота, міді, вольфраму, срібла, свинцю, цинку і урану Узбекистан посідає одне з чільних місць у світі. На частку республіки припадає майже 74 % запасів газового конденсату всього центральноазіатського регіону і 40 % природного газу, за видобутком якого країна посідає третє місце в СНД (після РФ та Туркменистану), і входить до чільної світової десятки. Узбекистан посідає також друге місце в регіоні (після Туркменистану) за запасами і видобутком нафти (розвідані ресурси складають близько 350 млн т.). 73 %> нафтових запасів сконцентровано в Кашкадар'їнській області. При збереженні темпів видобутку нафти, що усталилися упродовж 1990-х рр., її запасів вистачить на 80-100 років (у Туркменистані - на 48 років). Поклади вугілля оцінюються в понад 2 млрд т (55 % запасів центральноазіатського регіону), сукупні запаси золота перевищують 4 тис. т (п'яте місце у світі). В Узбекистані розвідано 30 родовищ урану, який переробляється і збагачується в Навої і Зарафшані. За даними МАГАТЕ за запасами урану Узбекистан посідає сьоме місце у світі.